Волонтерська кава під кафедральним собором: як у Полтаві "варять" гроші для ЗСУ
Волонтерська кава під кафедральним собором: як у Полтаві "варять" гроші для ЗСУ

Волонтерська кава під кафедральним собором: як у Полтаві "варять" гроші для ЗСУ

У Полтаві успішно діє унікальний соціальний бізнес, по підтримку якого військові підрозділи шикуються в чергу

Чи можна до 44 років не пити кави, а потім запустити успішну кав’ярню?

— Можна! — усміхається голова громадської організації "Полтавський батальйон небайдужих" Наталія Гранчак, відсьорбуючи гарячий айріш з прозорої філіжанки. — Я ніколи раніше не вживала кави, доки не почали падати пожертви на ЗСУ. Та й зараз п’ю не більше однієї чашки в день. Зрідка дві. Бо, щоб рухатись вперед і розуміти, на якому рівні ми зараз, треба знати смак і ціну кави у вуличних закладах швидкого харчування.

Як "варити" кошти на ЗСУ

Десята ранку. Наталя призначила зустріч на літньому майданчику кав’ярні "Благокава" під стіною головного православного храму Полтави — Свято-Успенського кафедрального собору ПЦУ. Через пішохідну доріжку — дерев’яний будиночок, багатьом відомий як місцева резиденція святого Миколая. В ньому "Полтавський батальйон небайдужих" з 2015 року влаштовує дітворі різдвяно-новорічні свята. Вони тривають рівно місяць, а решту часу у будиночку, що належить храму, проводили благодійні заходи, де продавали патріотичні сувеніри.

"Благокава" розмістилася в будиночку святого Миколая поряд зі Свято-Успенським кафедральним собором у Полтаві

— Це було вкрай неефективне використання цих 20 квадратних метрів, — продовжує моя співрозмовниця. — Виторг від сувенірної продукції ми спрямовували на соціальні потреби міста, у лікарні, на організацію дитячих таборів… На жаль, це не були великі гроші. Бо скільки люди могли купувати сувеніри? Це ж не їжа, яка потрібна щодня. Я роздумувала над відкриттям тут соціальної кав’ярні два чи три роки. Зважилися ж на цей крок наприкінці квітня минулого року, коли пожертви на ЗСУ почали різко зменшуватися. Відкладати далі запуск підприємства, яке давало б нам стабільний дохід у майбутньому, аби ми могли направляти стовідсотково отримані кошти для потреб захисників, було вже нікуди.

Наталія Гранчак: "Сума збору на потреби бійців зростає на суму вартості випитої кави"

Запускати проєкт, зізнається Наталя, було лячно, бо з бізнесом вона ніколи не дружила. Одна річ — організувати благодійні заходи чи просити гроші на благодійність і розподілити їх між тими, хто потребує допомоги, а інша — налагодити підприємництво й займатися ним на постійній основі.

На початках допомогли відомі полтавські підприємці Анатолій Бистрай та Інна Литовченко. Інтер’єр кав’ярні — це їхніх рук справа. А стільницею барної стійки у "Благокаві" досі слугують дверцята від шафи, які Анатолій приніс із дому.

— Кавомолку і кавову машину ми взяли спочатку в оренду, купили якісну зернову каву, запросили на роботу барист і на початку травня минулого року запустились, — розповідає Наталія. — Наша активна волонтерка ще з 2014 року, в минулому журналістка Інна Якобенко, запропонувала додати в меню домашнє печиво, і ми звернулися до полтавок з проханням випікати вдома солодощі за родинними рецептами й приносити їх на реалізацію. За місяць благодійної акції "Мамине печиво" вдалося зібрати 90 тисяч гривень. На них придбали німецький автомобіль й передали землякам на передову. Це вселило у нас надію. Але у нас не було холодильної вітрини, щоб зберігати продукцію. Тому вперше за роки війни на свій день народження я попросила друзів скинутися не на потреби військових, а для вітрини-холодильника у кав’ярню.

Інна Якобенко щодня привозить до кав'ярні свіжу випічку

Давні партнери Наталі по волонтерській діяльності з Берліна були неабияк здивовані, коли вона попросила в них на подарунок 5500 євро, щоб придбати не автомобіль для фронту, а… свою професійну кавомашину у "Благокаву". А до неї ще треба було кавомолку й кавовий фільтр.

— Вважайте, ви вкладаєте цю суму в банк під високі відсотки, — пояснювала їм Наталія. — Ми щомісяця будемо примножувати цей вклад, і він перетвориться не на один автомобіль.

Тож якісна професійна кавомашина, яка відслужила німцям, оснащена дорогим фільтром води з мінералізатором (це впливає на якість напою), от уже понад пів року чесно "варить" кошти на потреби українського війська.

— За цей час ми скільки разів помножили ті 5500 євро! — каже Наталія. І звертає мою увагу на чорний залізний щиток біля "Благокави". — Наша афіша. Читайте, що там написано: "Купуєш каву — донатиш на пікап для 47 шб. Потрібно 260 т. Зібрано 47 411". Поясню. Недавно у кулеметників з 47-ї бригади, яка воює під Роботиним на Запорізькому напрямку, згоріла автівка, їм потрібна нова. Хлопці самі зібрали 70 тисяч гривень, а ми допомагаємо закрити потребу.

Щоранку на цій "афіші" цифра змінюється

Щоранку на цій афіші цифра змінюється. Вона зростає рівно на суму вартості кави, випитої нашими відвідувачами за попередній день, а також з’їдених з нею крафтових солодощів, придбаних сувенірів і донатів, залишених у скриньці біля барної стійки. Змінюються також і мета зборів і назви бойових підрозділів. Ми збирали на квадрокоптери, турнікети, зарядні сонячні станції, багі, старлінки, тепловізори… Щомісяця передаємо на ЗСУ від "Благокави" 100-120 тисяч гривень. Це наш чистий прибуток.

Передача бійцям ЗСУ старлінка, придбаного за виручку "Благокави"

Щоб отримати підтримку від унікального соціального бізнесу, підрозділи шикуються в чергу.

Посиденьки у товаристві владики

— Ще рік я сумнівалася в успіху справи, — відсьорбує свій уже охололий айріш моя співрозмовниця. — Бо після двох місяців успішної роботи кав’ярні прибутки почали зменшуватися і деякий час залишались на одному рівні. Поділилась своїми тривогами з одним досвідченим підприємцем. "Стабільність — це гарна ознака в бізнесі, — заспокоїв він мене. — Бо часто буває, що справи в ньому спочатку йдуть угору, а потім — униз і вже далі нікуди не йдуть". Він виявився правий. Зараз наша кав’ярня щомісяця додає 10-15 тисяч гривень. Це гарний показник. При тому, що в нас не найкраще місце, хоч і прохідне. Бо літній майданчик притулився до стін храму, і це багатьох психологічно відштовхує. Люди, купуючи напої й смаколики, тут надовго не сідали, вважаючи, що столики зі стільцями виставила церква і їх не можна займати. Але поступово звикли, і тепер я думаю над тим, що треба розширюватися. Бо прийде святий Миколай, ми віддамо будиночок на місяць у розпорядження дітей, а куди кав’ярні подітися?

Звісно, у "Благокаві" є постійні відвідувачі. Зранку, в обід чи ввечері вони спеціально їдуть у тихий куточок Полтави, щоб зробити свій внесок у перемогу, смакуючи каву з неперевершеною випічкою від Інни Якобенко. Оригінальні авторські та́рти, тістечка, торти, зефіри, які вона щодня випікає у себе вдома — це візитівка соціальної кав’ярні. Інна щоранку виставляє на своїй сторінці у Facеbook фото свіжої випічки, зваблюючи нею гурманів.

Смаколики від Інни на підтримку ЗСУ
Солодка продукція Інни Якобенко

А щоп’ятниці розігрує шикарний кілограмовий торт чи набір тістечок, які можна виграти, задонативши всього 100 гривень. У кінцевому результаті лот продається за 3-4 тисячі.

Смаколики до кави

Тонкощі своєї кулінарної майстерності пані Інна передає Світлані, переселенці з Бердянська, котра працює на зарплату в невеликій пекарні при кав’ярні. Жінка випікає також проскури (літургійний хліб) для церкви.

Серед пошановувачів продукції "Благокави" — митрополит Полтавський і Кременчуцький Федір, резиденція якого знаходиться у Свято-Успенському соборі. Улюблені напої владики — кава-оранж з апельсиновим соком та чай бабл.

Кава з владикою Федором

Митрополит узяв на себе ще одну важливу місію в проєкті "Благокава". Щоб прискорити збори на потреби ЗСУ, ініціював незвичний формат екскурсії на дзвіницю собору під назвою "Кава з владикою". Випити філіжанку кави з митрополитом і послухати його просвітницькі розмови можна за донат у 300 гривень. У групі — 25 місць. Вільних не буває.

Благопростір — осередок добра

Участь високої духовної особи у світських заходах для полтавців — справа звична. Адже, коли росія посунула війною на Україну, полтавці — віряни, атеїсти, представники різних конфесій — зносили гуманітарку та гроші на потреби захисників у Свято-Успенський кафедральний собор. Люди мали найбільшу довіру саме до духовного лідера з чіткою громадянською позицією — молодого владики Федора.

Митрополит Полтавський і Кременчуцький Федір

Полтавці були певні, що пожертви не зникнуть, а будуть відправлені за призначенням. Митрополит (а раніше — архиєпископ) часто особисто вантажив у автівки передачі й вирушав з ними на фронт. Звітував у Facebook собору за кожен шеляг, який надходив на його банківську картку.

2014 року небайдужі полтавців спонтанно об’єдналися у волонтерський колектив при соборі, згодом офіційно зареєстрований як громадська організація "Полтавський батальйон небайдужих" ("ПБН"). Керувати нею довірили Наталії Гранчак, яку називають правою рукою владики. Духовними соратниками вони стали ще на початку 2000-х, коли розвивали молодіжний рух у православній церкві. Відтоді разом у релігійних, громадських і волонтерських справах.

За майже 10 років діяльності "батальйон небайдужих" ані на день не припиняв допомагати фронту, закриваючи його актуальні потреби. Хіба що змінювались форми цієї допомоги. З початку широкомасштабного вторгнення "ПБН", наприклад, проводить збори лише на дорогі речі.

— Нам часто допомагає наша репутація, — розповідає Наталя. — Ось вам приклад. Нещодавно ми збирали кошти на зарядну сонячну станцію для однієї бригади. Коли оголосили збір, станція коштувала 52 тисячі гривень. Через п’ять днів її ціна була вже 55 тисяч. Я вирішила не чекати чергового подорожчання — домовилися з владикою про те, що він позичить нам кошти, яких не вистачає для покупки, з церковних пожертв. Телефоную в магазин, кажу: "Ми готові придбати станцію за 55. А мені відповідають: "Її ціна сьогодні вже 64. Але ми продамо вам її за 52".

Зарядна станція викуплена і вже працює на ЗСУ

Тож можна сказати, що навколо собору виник такий собі благопростір, у який органічно вписалась "Благокава". Це простір, де люди шукають затишку, радості, щастя, добра та духовної втіхи.

"Благокава" з висоти дзвіниці

Приїхавши на служіння до Полтави (наприкінці 2006 року рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату владика Федір був обраний єпископом Полтавським і Кременчуцьким), ми мріяли про те, щоб Полтава з допомогою нашого служіння Богу й громаді стала містом добра. Звичайно, до цього далеко. Але за допомоги однодумців нам удалося створити тут осередок добра. І це багатьом додає сил не зломитися у такий непростий час, коли Україна величезною ціною виборює свою свободу, — додає Наталія Гранчак.

P. S. За тиждень, доки готувався цей матеріал до друку, збір на пікап для 47-ї окремої мехбригади "Ма́ґура" ЗСУ (до серпня 2022 — 47-й окремий штурмовий батальйон) був закритий.

Фото автора та зі сторінки Наталії Гранчак у Facebook.

Теги за темою
Збройні сили України Полтава
Джерело матеріала
loader
loader