"Якщо українці пробачать росіян, то на нас чекає повтор 2014 року", - актор Павло Вишняков
"Якщо українці пробачать росіян, то на нас чекає повтор 2014 року", - актор Павло Вишняков

"Якщо українці пробачать росіян, то на нас чекає повтор 2014 року", - актор Павло Вишняков

9 жовтня на телеканалі 2+2 відбулася прем’єра шостого сезону детективного серіалу "Опер за викликом", який відтепер виходитиме з понеділка до четверга о 20:00. Головну роль – відчайдушного, харизматичного капітана Артема Трофимова, який працює у надсекретному Департаменті кримінальної розвідки, зіграв актор Павло Вишняков.

Вишняков родом із Білорусі, проте у 2015 році остаточно переїхав до Києва. До повномасштабної війни Павло був затребуваним актором і постійно з’являвся на телеекранах. Але з 24-го лютого 2022 року його життя кардинально змінилося. Павло свідомо відмовився від зйомок і заснував благодійний фонд, який допомагає українським військовим, парамедикам і дітям.

Про ці зміни, волонтерську діяльність, особисте та зйомки в "Опері за викликом" актор Павло Вишняков розповів в інтерв'ю УНІАН. 

Павло, ви – популярний актор, відомий в Україні насамперед за роллю капітана Трофимова у серіалі "Опер за викликом".  Найчастіше глядачі бачать вас саме в образі поліцейського. Чи не боїтеся ви, що можете стати актором лише однієї ролі?

Ні, бо, окрім "Опера за викликом", протягом останніх шести років у мене було чимало проектів. Та й взагалі, Трофимов – не класичний опер. Він працює під прикриттям, постійно змінює "легенди", часто йде на хитрість і маніпуляції.

Якщо ж згадати, з чого починався серіал, то це історія не про поліцейського, а насамперед про людину, яку трагедія приводить в Департамент кримінальної розвідки. У новому сезоні буде чимало справ і розслідувань, екшн-сцен, за які глядачі люблять цей проект. Проте на першому місці залишаються його особисті переживання та драматична історія з сестрою, яка роками була заручницею наркобарона.

За шість сезонів Трофимов змінює чимало образів. Який ваш улюблений?

Чомусь одразу згадав образ скінхеда. Завжди подобалося грати офіціантів, барменів, барист. Також були цікаві "легенди" професора з Литви, гангстера, археолога, контрабандиста, у якого усі репліки були курдською. За ці роки було багато чого – ми знімали в СІЗО, я занурювався з аквалангом восени, навчався робити церковні свічки й намагався опанувати ази роботи круп’є. Але мої найулюбленіші сцени, де я міг показати внутрішній стан героя.

Окрім вашого таланту, жіночу аудиторію приваблює ваша зовнішність. Чи подобається вам звання секс-символу?

Ні. Якби глядачі побачили мене зранку, без гриму і без занять у спортзалі, цей образ швидко би розвіявся.

Як взагалі ви реагуєте на жіночу увагу? Чи були якісь смішні випадки, коли з вами хотіли познайомитися?

Я не люблю зайву увагу. Завжди дуже соромлюся. Коли хтось починає активно писати чи дзвонити, щоб познайомитися, мене це відштовхує. 

Зараз я веду доволі закритий спосіб життя, тому уваги набагато менше. Але у часи роботи в театрі були наполегливі шанувальниці, які шукали мій номер телефону й намагалися дізнатися мою адресу. Найбільше запам’яталося, коли мій під’їзд розмалювали крейдою. Усе, з першого до четвертого поверху, де я мешкав, було розписано дуже красивими картинами.

А в соціальних мережах з вами можливо познайомитися?

Скажу чесно, я відповідаю усім. Проте щойно людина переходить межі дозволеного або порушує мій особистий простір, вона йде в бан. Я не терплю фамільярність і нахабство. Якщо ми довго, приємно спілкуємося, то можемо сходити на каву. Але не більше.

Розкажіть про своє особисте життя. Чи зайняте ваше серце?

Зараз ні. Вже місяць, як я вільний. Це були серйозні стосунки, які тривали п’ять років. Але через війну та волонтерство я їх втратив.

Як війна змінила вашу кар’єру та особисто вас?

Професії як такої в мене нема і у найближчий час, розумію, що її не буде. Бо з перших днів повномасштабної війни я повністю у волонтерстві. Відчуваю, що сьогодні я тут корисніший, ніж в кадрі. Через це дуже сильно змінилося моє найближче оточення. На постійній основі я спілкуюся тільки з тими, хто також допомагає військовим, людям, які цього потребують. Більшість друзів з мого минулого продовжують займатися собою і волонтерська діяльність, яка є основою мого життя, їм не цікава.

Я зараз інша людина. Інакше дивлюся на цей світ, на людей. Можливо, закриваюся ще більше, ще більше думаю про те, щоб переїхати в маленький будиночок десь далеко за містом і насолоджуватися природою.   

Як ви виживаєте в умовах війни, якщо вже понад рік не працюєте? 

У мене були гарні заощадження до повномасштабної війни. Наразі є три людини, які знають, чим я займаюся, і допомагають частково з фінансовими аспектами мого життя.

Я спілкувалася с багатьма відомими людьми і вони розповідали, що війна дійсно змінила пріорітети та ставлення до багатьох людей. Розкажіть, чи залишилися у вас друзі в Росії?

Можу сказати, що там у мене є один друг.

Чи намагалися ви на початку вторгнення достукатися до російських колег? 

Ні до кого не намагався достукатися, бо це безглуздо. Вони дивляться російське телебачення, а це означає, що переконати їх неможливо.   

Хто з колег вас розчарував, а хто навпаки?

Відверто, я перестав звертати на це увагу. Кожен живе своїм життя і кожен робить свій вибір. Найбільше мене шокує байдужість деяких людей до всього, що відбувається.

Слава Богу, є ті, кому не все одно. Жахливо тільки, що ми їх втрачаємо. Мене дуже підкосила загибель актора Олексія Хільського. Це неймовірний біль. Я багато спілкувався і працював з його дружиною, Надією. Їхня пара завжди була для мене чудовим прикладом акторської родини. Як вони ставилися одне до одного, до світу, до людей – такого я ніколи не бачив і навряд чи побачу. Це велика втрата для України.

Як ви гадаєте, після нашої перемоги російські актори приїжджатимуть до нас?

Якщо українці боротимуться в інформаційному просторі, за культуру, за контент, який споживають глядачі, за якість кіновиробництва та умови праці для українських акторів, то росіян тут не буде. В іншому випадку, через повну бездіяльність і байдужість, яку я подекуди спостерігаю, на нас чекає повтор подій після 2014 року.

Чому наших акторів так приваблювала Росія до початку вторгнення?

Тому що там було більше проектів і більші гонорари.

Чим ви займаєтеся наразі?

У травні минулого року я заснував благодійний фонд, щоб офіційно допомагати військовим, медикам, діткам, які постраждали від війни. За цей рік ми їздили з гуманітарною допомогою на деокуповані території – до Чернігівської, Київської, Харківської, Херсонської областей, на Схід до військових. Нещодавно відкрили великий збір – мільйон гривень на тактичну медицину для захисників. Турнікети, оклюзійні пов’язки, шини, бандажі – все, що необхідно, щоб рятувати життя "на нулі".

Це єдине, що мене сьогодні турбує і за що я переймаюся. Я з головою у волонтерстві.

До речі, ви родом з Білорусі. Чи залишилися у вас там родичі? 

Так, залишилися, і вони мене не підтримують. Щоб зберегти хоч якийсь зв’язок, тему війни ми не порушуємо.

Чому свого часу ви вирішили переїхати в Україну?

Я переїхав до України у 2015 році. За два роки до цього ми знімали у Києві серіал, і я на власні очі бачив, що відбувається на Майдані, за що і проти кого борються українці. Але коли після зйомок поїхав до Білорусі і Росії, то почув, як там перекручують інформацію, як у російських ЗМІ брешуть про події в Україні. Тоді зрозумів, що жити в РФ не хочу.

Ви часто читаєте новини?

Після того, як росіяни розбомбили Драмтеатр у Маріуполі, читати новини я перестав. Мене вибило на декілька днів, я зрозумів, що не можу працювати. Тепер тільки переглядаю новинну стрічку.

Що перше зробите після нашої перемоги?

Вимкну телефон і візьму перший за цей час повноцінний вихідний. Бо попереду буде ще більше роботи – країну потрібно буде відновлювати, відбудовувати, допомагати тим, хто повернеться, не маючи професії, заощаджень або навіть дому.  

Джерело матеріала
loader