На пам’ять про загиблого сина мати заасфальтувала вулицю його імені

Містечко Сосниця, що на Чернігівщині, досить багате на пам’ятки. А віднедавна з’явилася ще одна - вулиця Владислава Грищенка. Можливо, сюди не водитимуть туристів, але всі місцеві знають і будуть пам'ятати загиблого воїна та глибоко вдячні його матері Валентині. І за сина-героя, і за те, що посмертну грошову допомогу вона витратила на благо людей.

4-й провулок Гоголя

Район В’юнище у Сосниці відомий тим, що тут народився і був зачарований Десною український письменник, кінодраматург та режисер Олександр Довженко. З тих часів, коли В’юнище ще було хутором, позалишалися ґрунтові вулиці – геть розбиті та понівечені. 4-й провулок Гоголя (всього у Сосниці провулків Гоголя було шість) перебував просто у жахливому стані.

- Жодним транспортом нормально не проїхати, а коли дощі чи сніг, то майже не пройти, - розповідає голова Сосницької громади Андрій Портний. - Коли у цьогорічне міжсезоння сусіда Грищенка ховали – бійця ЗСУ Сергія Кузьменка, то тіло не могли до дому довезти. Двом військовим довелося штовхати автомобіль.

Владислав Грищенко загинув влітку минулого року. В липні приїхав до матері у коротку відпустку, повернувся в частину, а буквально через кілька днів представники ТЦК принесли Валентині страшну звістку.

За офіційною інформацією, 25-річний хлопець отримав смертельне поранення, перебуваючи у складі 1-ї окремої танкової Сіверської бригади, що на початку війни боронила від окупантів Чернігів, а потім була перекинута в “гарячу точку” на Дніпропетровщині.

У грудні минулого року 4-й провулок Гоголя перейменували на вулицю Владислава Грищенка.

Пішов в армію, а потім підписав контракт

- Хороший був хлопець – тямущий, скромний. Такий, як його мати, - згадує Андрій Портний. – Вона і з журналістами спілкуватися не хоче, бо не прагне жодної слави. Батько рано пішов із сім’ї, Валентина Дмитрівна сама сина ростила, виховувала. Вона санітаркою в нашій лікарні працює. Сім’я ніколи в достатку не жила, але вона не жалілася.

Люди згадують, що хлопець ріс працьовитим і самостійним. Про таких кажуть: опора для мами. Після 9-го класу вивчився в коледжі на бухгалтера, потім отримав ще й професію зварювальника. Та шлях свій, напевне, обрав, коли призвали в армію. Послужив пів року - і підписав контракт. Воював в АТО – ООС, а коли термін контракту закінчився, вже не захотів повертатися до цивільного життя, хоча мама і просила.

- А от одружитися і завести дітей не встиг, - каже Андрій Портний. – Валентина Дмитрівна сама залишилася.

Сама – та не сама, бо ж навколо люди. Заради них осиротіла мати і вирішила витратити гроші, які отримала по смерті сина. Їй, сказала, всього вистачає. Окрім чистої і охайної вулиці, що носить ім’я її сина. Щоб старі не спотикалися і діти в калюжах не бовталися, вирішила прокласти асфальт.

А на решту – дитячий майданчик

- На спеціальний рахунок селищної ради Валентина Грищенко перерахувала 4 мільйони гривень, - продовжує розповідь Андрій Портний. – Ми оголосили конкурс. До початку торгів вартість робіт з асфальтування вулиці становила орієнтовно 5 мільйонів 200 тисяч гривень, але так вдало склалося, що в процесі ми вийшли на 3 мільйони 450 тисяч. Роботи виконувало Шляхове ремонтно-будівельне управління №82, що у сусідньому містечку. Там же у нас і асфальтовий завод.

Дорогу – метрів зо 300 - проклали за місяць. Тепер люди не натішаться: хоч гуляй, хоч їдь – суцільний комфорт.

Решту коштів – а це пів мільйона гривень - Валентина хоче витратити на дитячий майданчик на вулиці її сина.

Пам’ятаємо

...1 жовтня - в День захисників і захисниць України - у Сосниці на центральній площі відкрили Алею Героїв. Там є дошка пам’яті і Владислава Грищенка, і його сусіда з хати навпроти Сергія Кузьменка, і ще багатьох, хто не повернувся з цієї страшної війни. Від 2014 року у Сосницькій громаді загинули 39 чоловіків. Наймолодшим було 20, найстаршому – 56 років.