9/11 для Ізраїлю. Як терористичні атаки ХАМАС змінять Близький Схід

Мабуть, найдивовижнішим у транскордонній атаці ХАМАСу була її складність. Рідко коли в історії терористична організація могла вести бойові дії з повітря, моря і суходолу. Подібні можливості мали і "Аль-Каїда", і "Тамільські тигри" в Шрі-Ланці, але навіть вони не змогли провести одночасну скоординовану атаку з використанням усіх трьох видів озброєнь. ХАМАС, що діє спільно з "Палестинським ісламським джихадом" і, за повідомленнями Wall Street Journal, підтримується Іраном, який фінансує обидва угруповання, став сумнозвісним.

Фокус переклав спільну статтю Брюса Гоффмана і Джекоба Вейра про те, як війна в Ізраїлі змінить ландшафт Близького Сходу.

Якщо "Хізбалла" вирішить атакувати Ізраїль із півночі, як це було 2006 року, коли Ізраїль і ХАМАС боролися за Газу, а палестинці на окупованому Ізраїлем Західному березі теж вдадуться до насильства, це може серйозно ускладнити й без того складну і серйозну ситуацію. Якщо ж Ізраїль вирішить завдати удару по Ірану або Тегеран ухвалить рішення про пряме втручання в конфлікт, наслідки будуть катастрофічними для всього регіону. З огляду на те, що терористичні угруповання навіть в Афганістані, заявили про свою підтримку ХАМАСу, не можна відкидати і залучення різноманітних іноземних бойовиків.

ХАМАС і "Палестинський ісламський джихад" вдало обрали момент. Протягом кількох місяців Ізраїль охоплений міжусобною політичною боротьбою. Ці внутрішні тертя поступово загострювалися: посилювалася поляризація, висувалася вельми спірні судові реформи, тривали політичні дискусії, відбувалися масові акції протесту, а резервісти бойкотували службу. При цьому ізраїльський уряд все ж таки прагнув до нормалізації відносин з низкою країн арабського і мусульманського світу і домігся певних успіхів.

Терористи завжди вивчають своїх ворогів і шукають можливості для нанесення удару саме тоді, коли їхні супротивники відволікаються або зайняті іншими справами. Таким чином, ситуація в Ізраїлі стала ідеальним штормом для ХАМАСу з огляду на розколоту коаліцію нинішнього уряду, його непопулярність серед багатьох ізраїльтян, судові позови проти прем'єр-міністра і нещодавні сутички на Храмовій горі, священній як для мусульман, так і для євреїв, а також на Західному березі річки Йордан.

Раптові терористичні атаки на Ізраїль 7 жовтня, не мають прецеденту. І ця війна, яка, безсумнівно, буде розростатися, матиме масштабні та довгострокові наслідки, ставши переломним моментом у національній, регіональній та міжнародній безпеці нарівні з терактами 11 вересня 2001 року. Багато чого залежатиме від подальших дій Ізраїлю, причому можливі найрізноманітніші варіанти – від наземного вторгнення в сектор Газа до, можливо, більш амбітного і значущого удару безпосередньо по Ірану. Будь-який із варіантів розвитку подій змінить ситуацію на Близькому Сході в доступному для огляду майбутньому – не в останню чергу завдяки тому, що мирні переговори за Авраамськими угодами буде зірвано, як того вочевидь хотіли ХАМАС та Іран.

Варварський напад на цивільне населення Ізраїлю — і приголомшливий провал розвідки

Нездатність ізраїльської розвідки – однієї з найдосконаліших у світі – виявити підготовку і логістичне інсценування, які, напевно, планували кілька місяців, ще приведе до незалежних розслідувань, системних реформ і нового погляду на безпеку й оборону країни.

Важко не провести паралель з іншим грандіозним провалом розвідки в історії Ізраїлю – війною Судного дня 1973 року. А той факт, що ці теракти сталися майже 50 років потому, робить це порівняння ще більш переконливим. Але якщо врахувати, що щонайменше 700 людей загинули, 2000 дістали поранення, а ще сотні зникли безвісти і, імовірно, перебувають у полоні в Газі, то масштаби й розмах раптових атак цими вихідними майже напевно наблизяться, якщо не перевершать, число вбитих 2656 і поранених 9000 осіб півстоліття тому. З іншого боку, тільки суботня кількість жертв уже вдвічі перевищила кількість ізраїльтян, загиблих у найстрашніший день війни Судного дня: 7 жовтня 1973 року.

З погляду чисельності населення цей конфлікт набагато руйнівніший, ніж теракти у США 11 вересня. Як і 2001 року, коли багато американців мали знайомих або знайомих знайомих, хто загинув у Всесвітньому торговельному центрі, Пентагоні або на борту літака United Flight 93, ізраїльтяни оплакуватимуть втрату родичів, друзів і сусідів. Тільки за один перший день це рівносильно тому, якщо б 11 вересня загинули 20 тисяч американців. Навіть у найпохмуріші дні війни Судного дня єгипетська і сирійська армії не змогли прорвати кільце оборони навколо країни. Тоді мирних жителів не вистежували в їхніх власних будинках, не вбивали, не піддавали сексуальному насильству і не викрадали. Останні події назавжди змінять підхід Ізраїлю до безпеки свого населення. Ізраїльська стратегія боротьби з тероризмом – "виривати бур'яни", яка колись здавалася практичною та ефективною, – сьогодні видається неприпустимо недалекоглядною і недостатньою, і, безсумнівно, її замінять набагато жорсткішим режимом.

Цю ситуацію можна було передбачити ще 35 років тому із доктрини ХАМАСу. Геноцидальні наміри Гітлера щодо євреїв, викладені в його книжці "Майн Кампф" ("Моя боротьба") 1923 року, проігнорували або визнали марнослів'ям. Те ж саме сталося і з ідентичними намірами ХАМАСу: "Ізраїль існуватиме доти, доки іслам не знищить його, так само як він знищив інших до нього". Далі в статті 7 чітко говориться: "Судний день настане тільки тоді, коли мусульмани битимуться з євреями (вбиватимуть євреїв), коли єврей ховатиметься за камінням і деревами. Каміння і дерева скажуть: "О мусульманин, о раб Аллага, за мною стоїть єврей, підійди і вбий його". А стаття 13 повністю відкидає переговори або мирне врегулювання територіальних претензій євреїв і палестинців: "Палестинське питання не може бути вирішене інакше як шляхом джихаду. Ініціативи, пропозиції та міжнародні конференції – все це марна трата часу і марні зусилля".

Ці слова не є історичним курйозом. Кожне "військове" комюніке ХАМАСу з моменту початку атак закінчувалося словами: "Це джихад перемоги або мучеництва".

Багато коментаторів справедливо назвали цей напад тероризмом. Та й ХАМАС уже давно віднесено до терористичних організацій Державним департаментом США, щонайменше півдюжиною інших країн і двома міжнародними організаціями. Однак повідомлення про страти мирних жителів, сексуальні злочини, захоплення в полон підлітків, людей похилого віку та інвалідів роблять неадекватним навіть цей зневажливий ярлик. Коли з мирним населенням поводяться подібним чином, необхідно використовувати чіткіші формулювання. Погроми, етнічні чистки, воєнні злочини і, можливо, навіть злочини проти людяності можуть бути точнішими визначеннями – особливо якщо врахувати, що 7 жовтня, ймовірно, стане найсмертоноснішим днем для євреїв з часів Голокосту.

Війна на Близькому Сході?

Суботні теракти мають стати яскравим нагадуванням про унікальну здатність тероризму визначати геополітичний порядок денний і повністю змінювати статус-кво. Вибір моменту скоєння терактів, найімовірніше, став реакцією на процес нормалізації дипломатичних відносин між Ізраїлем і багатьма мусульманськими країнами Перської затоки та Північної Африки. Починаючи з 2020 року Авраамські угоди призвели до історичного відкриття офіційних відносин між Ізраїлем і цілою низкою країн Близького Сходу та Африки, включно з Об'єднаними Арабськими Еміратами, Бахрейном, Марокко і Суданом. Можливе встановлення відносин між Саудівською Аравією та Ізраїлем за посередництва США було сприйнято як переломний момент у розстановці сил у регіоні. Обіцяний у зв'язку з цим оборонний пакт між Саудівською Аравією і США Тегеран відчайдушно намагався зірвати, оскільки він явно спрямований проти Ірану. Протягом усієї історії людства найлютішим ворогом терористів завжди були помірковані та миротворці. Суботні раптові атаки ХАМАСу і "Палестинського ісламського джихаду", а також їхніх іранських покровителів досягли своєї мети – зірвали мирний процес, який перебував на порозі серйозного прориву.

Менш очевидно, як, на думку ХАМАС, розвиватимуться події найближчими днями. Тероризм за своєю суттю є стратегічним насильством, обраним суб'єктами, які більше не шукають політичних рішень. Неясно, якого конкретного стратегічного результату прагне ХАМАС. Можливо, ХАМАС намагається спровокувати пригнічувальну реакцію, як це зробила Аль-Каїда 11 вересня, надихнувши палестинців та їхніх союзників у Лівані та за його межами на напад на Ізраїль. А можливо, вони просто виступають у ролі деструктивних сил у мирному процесі, який нещодавно активізувався, подібно до єврейських ультраправих екстремістів, чиє вбивство прем'єр-міністра Іцхака Рабина 1995 року завадило укладенню угод в Осло, над якими він так старанно працював. Але цей напад стався в період безпрецедентної підтримки Палестини в усьому світі (і незабаром після того, як суперечлива пропозиція про судову реформу в Ізраїлі потрясла демократичний світ). А в соціальних мережах транслювали воістину жахливі кадри вбивств мирних жителів на вулицях і захоплення заручників. Здається неминучим, що ці теракти лише відкинуть справу боротьби за Палестину назад – можливо, непоправно. Усе це може виявитися приголомшливим прорахунком, можливим тільки для засліплених ненавистю людей.

Або ж для діячів, які абсолютно не дбають про людей, якими вони покликані керувати. Як і Аль-Каїда та "Ісламська держава Іраку і Леванту" під час 20-річної війни з тероризмом, ХАМАС продемонстрував нехтування до життів тих, кого він нібито представляє. Розпочавши джихад, лідери цього угруповання і багато його рядових співробітників накликали на себе гнів ізраїльських сил безпеки. Але шлях до їхньої нейтралізації буде вимощений трупами звичайних палестинських чоловіків, жінок і дітей, які не хочуть нічого, крім більш перспективного майбутнього. Майже половина палестинців у Газі, Східному Єрусалимі та на Західному березі річки Йордан позитивно ставляться до Авраамських угод – це більше, ніж у решті арабського світу. Перехоплення цього процесу ХАМАСом не призведе ні до чого, окрім зростання насильства, і нічого не зробить для поліпшення життя тих, хто справді страждає в секторі Газа.

Найбільша загроза зараз пов’язана із подальшими прорахунками державних діячів. Дійсно, як ми вже писали, війна далека від завершення і не зупиниться сама по собі. Наземна операція Ізраїлю, покликана раз і назавжди покінчити з погрозами з боку ХАМАСу і "Палестинського ісламського джихаду", як обіцяв прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу, майже напевно спричинить повстання на Західному березі та напади на Ізраїль з півночі з боку ліванської "Хізбалли" – ще одного регіонального поплічника Ірану. Уже минулими вихідними "Хізбалла" випустила ракети з Лівану по фермах Шебаа вздовж кордону з Ізраїлем. А в понеділок Армія оборони Ізраїлю попередила ізраїльтян, які проживають на півночі країни, про можливе проникнення через кордон. Якщо бути точним, то саме така транскордонна активність "Хізбалли" стала причиною Ліванської війни 2006 року. Зіткнувшись із війною на три фронти, що має екзистенціальні масштаби і підживлюється десятиліттями розчарування через провал мирних процесів, тривалу окупацію, репресії та анексію земель, палестинці можуть сприйняти ситуацію як єдину надію на зміну статусу-кво, що затягнувся на 56 років – з моменту блискавичної перемоги Ізраїлю в Шестиденній війні 1967 року.

Таким чином, Ізраїль почуватиметься вимушеним націлитися на пособників цих угруповань в Ірані, а не на окремі терористичні рухи, які безпосередньо атакують його з трьох напрямків. Ізраїльському керівництву буде важко встояти перед спокусою завдати такого нищівного удару з огляду на правий склад правлячої коаліції. Але це призведе до вивільнення потужних сил, які буде неможливо контролювати і які, безсумнівно, охоплять весь регіон. І що особливо тривожно, ізраїльський уряд з його безпрецедентною кількістю ультраправих і націоналістичних фракцій буде нестримно наступати. Як пише Стівен Кук у звіті для Ради з міжнародних відносин, "у цих умовах жоден іноземний уряд, включно зі США, не матиме жодних важелів впливу на Ізраїль, щоб той відреагував стримано".

Багато хто недооцінює здатність тероризму порушувати мирні процеси, провокувати небезпечну ескалацію і ставити країни на шлях набагато більш руйнівних і смертоносних воєн. Однак саме куля вбивці в Сараєво призвела до Першої світової війни та 40 мільйонів жертв, а 3000 людей, убитих 11 вересня, поклали початок очолюваній США глобальній війні з тероризмом, у якій відтоді загинуло, за різними оцінками, від 3,6 до 3,8 мільйона осіб. Суботні теракти призведуть до глибоких змін на Близькому Сході, як до них це зробили війни 1948, 1967 і 1973 років і вторгнення Ізраїлю до Лівану 1982 року. Запобігання глибоким наслідкам на кшталт Сараєво в 1914 році та дій у відповідь на 11 вересня 2001 року, що поклали початок двохдесятирічній боротьбі, яка, на думку багатьох, не закінчилася з виходом США з Афганістану два роки тому, повинно мати першочергове значення для припинення цієї війни та стримування її розповсюдження до того, як увесь регіон вибухне насильством. На жаль, це завдання легше висловити, ніж виконати.

Наслідки у світовому масштабі

Крім того, конфлікт матиме наслідки далеко за межами Близького Сходу. Уже з'явилися повідомлення про десятки вбитих або захоплених у полон громадян інших країн, зокрема й американців. Тиск на уряди країн світу, особливо якщо серед заручників у Газі опиняться іноземні громадяни, безсумнівно, зростатиме і може призвести до застосування сили. Суботні події в Ізраїлі мають викликати у Вашингтона занепокоєння з приводу його власних ворогів, які прагнутимуть використати політичний параліч, розкол і відволікання уваги на численні проблеми міжнародної безпеки, а також можуть застосувати політичне насильство всередині країни, оскільки США наближаються до одних із найсуперечливіших президентських перегонів у своїй історії.

Але наслідки заходять ще далі. У той час, коли в Східній Європі триває війна за майбутнє демократії, тільки екзистенціальна загроза Ізраїлю може відвернути увагу США від українського питання і згладити шлях до тріумфу Росії в Європі. Потоки біженців з кількох країн і регіонів ще більше дестабілізують обстановку в навколишніх державах і на європейському континенті, сприяючи виникненню тих самих реакцій, які спостерігалися після "арабської весни". А єврейські громади в Європі, США та за їхніми межами також заплатять дорогу ціну – безсумнівно, вони опиняться під прицілом терористів-антисемітів, спонуканих тією самою ненавистю, що й бойовики ХАМАСу на кордоні Гази.

Головне питання наразі полягає в тому, чи залишаться бойові дії в Газі і чи обмежаться вони Ізраїлем, ХАМАСом і "Палестинським ісламським джихадом" – терористами, безпосередньо відповідальними за суботні теракти. "Хізбалла", безсумнівно, стежитиме за розвитком подій і, можливо, шукатиме можливість розширити військові дії, завдавши удару по Ізраїлю з півночі, у такий спосіб втягнувши єврейську державу в боротьбу на багато фронтів, якщо палестинці на Західному березі також повстануть. У 2006 році "Хізбалла" спочатку зазнала осуду в усьому регіоні за нерозсудливість, але зрештою отримала високу оцінку за те, що їй вдалося витримати натиск Ізраїлю і, зрештою, ще більше ізолювати його.

Іншими словами, якщо здійсниться хоч щось наближене до найгіршого сценарію – повномасштабної, тотальної війни на Близькому Сході за участі Ізраїлю, що захищається від Ірану і його прихильників, – то безпека і стабільність у світі постраждають так, що затьмарять наслідки терактів 11 вересня 22 роки тому.

Про авторів

Брюс Гоффман – старший науковий співробітник з питань боротьби з тероризмом і національної безпеки Ради з міжнародних відносин, професор Джорджтаунського університету. Автор книги Anonymous Soldiers: The Struggle for Israel, 1917-1947.

Джейкоб Вейр – науковий співробітник Ради з міжнародних відносин і ад'юнкт-професор Джорджтаунського університету та Університету ДеСейлс. Разом вони є авторами книги God, Guns, and Sedition: Far-Right Terrorism in America, яка готується до видання.