"Перемога любить підготовку": чи готові ми до розвитку в стані довгої війни
"Перемога любить підготовку": чи готові ми до розвитку в стані довгої війни

"Перемога любить підготовку": чи готові ми до розвитку в стані довгої війни

Голова благодійного фонду "Сучасна Україна", волонтер і правник Володимир Гавриш оцінив настрої суспільства на фоні протистояння з рф

Черговий виїзд у прифронтові смуги зіткнення з ворогом для допомоги ЗСУ. Чергові дисонанси після повернення в умовно "мирні" регіони України. "Тут" і "там" вже традиційно розділені загальною атмосферою поведінки людей. Чергові запитання: чи готові ми, особливо у тилу, на довготривале протистояння з одвічним ворогом – росією?

З цього приводу привернула увагу нещодавня стаття у виданні The Economist (повний текст тут). Стаття про те, як зараз діяти під час війни для перемоги над рашистською росією. Основна думка британських журналістів полягає у тому, що потрібно ефективніше розставити пріоритети.

Вони пропонують не зациклюватись на очікуваннях швидкої перемоги (не відкидаючи звісно цю мету як пріоритетну у військовій складовій) та не концентруватись на планах виключно повоєнної відбудови України. Натомість потрібно зосередитись на прокачуванні такої навички як витривалість: взяти курс на те, що війна буде довгою, на виснаження, а отже потрібно вже прямо зараз будувати стійку державу. У економічній та звісно військовій сферах (у тому числі, поєднуючи їх).

Тобто генерувати власний дохід, поки умовно винісши за дужки репатріацію, та розуміючи, що західної фінансової допомоги завжди буде не вистачати. Не говорячи вже про те, що це у більшості наші боргові зобов’язання.

Низка тез західних журналістів на перший погляд традиційно здаються досить тривіальними і дискусійними. Але насправді це дуже корисне для нас застереження зі сторони. Дзеркало, в яке варто заглянути нам всім – і владі, і суспільству. Адже мова йде не тільки про те, як повинні діяти державні органи та наділене управлінськими повноваженнями самоврядування. Мова про розуміння суспільством цих процесів.

Суспільство

Відносно недавні соціологічні опитування свідчать, що у більшості своїй українське суспільство перебуває в режимі завищених очікувань. Згідно червневим даним КМІС, 42% опитаних у червні 2023 року вважають, що війна триватиме більше року (26% у грудні 2022 року). За даними групи "Рейтинг" за червень 2023 року таких було 25% (у лютому – 21%).

Чому така різниця в цифрах не суть у даному випадку. Обидва опитування свідчать про те, що значна частина суспільства налаштована на швидку перемогу. Це скажімо так – психологічна пастка, на яку і вказують журналісти.

Чому тут важливо у першу чергу говорити саме про зміну настроїв суспільства?

Зазвичай консенсус визначається спільністю інтересів в трьох секторах: держава – громадянське суспільство – бізнес. Я в нинішніх умовах України, у зв’язку з війною, модернізував би цю концепцію до трикутника: військо – держава – бізнес. А в центрі трикутника, як опора, повинно бути правильно налаштоване громадянське суспільство.

Будь-які можновладці рефлексують на градус настроїв в суспільстві. Чим вище він нетолерантний до тих чи інших ганебних вчинків, тим менше їх ймовірність. У такій ситуації у чиновників зменшується відчуття безкарності та бажання заробити на корупційних схемах в славнозвісних тендерах на стадіони, дороги, тощо. Або відсвяткувати гучне весілля під час кровопролитних боїв за Авдіївку, ще й невідомо на які джерела доходів.

Уявіть якби, для прикладу, у квітні 2022 року, після того, що трапилось у Бучі та й в інших містах та селах, у Львові колишні та діючі чиновники з корупційним шлейфом на повну гуляли на весіллі в мільйони гривень. А відомі представники шоу-бізнесу розважали їх. Що б з ними зробили?

Питання: але хіба інтенсивність війни та кількість жертв зменшились за ці півтора роки? То чому у суспільстві поки все обмежилось звичайним обуренням, як і до 24 лютого?

Безумовно сказане ніяк не відміняє вини держави у тому, що таке стає можливим. Не відміняє її обов’язку сконцентруватись на розвитку та побудові сильної економіки зараз, незалежно від того, коли настане перемога: боротьбі з корупцією, стимулюванні стратегічних інвестицій. На що і вказали у своїй публікації британські журналісти.

Більше того, роль держави у мобілізації суспільства повинна стати визначальною. Приведу хрестоматійні аналогії часів другої світової війни – Великобританію та США. Саме уряди цих держав та їх очільники дали правильні сигнали суспільству: готуватися до тривалої війни. Абсолютно зрозуміло, що жодна притомна нація не прагне воювати. Так влаштований мозок нормальних людей.

Більшість американців, після нападу Японії на Перл-Гарбор, психологічно знаходились поза розумінням ведення війни. Саме на те, що американці розм’якли, що їх цікавить тільки споживання товарів, і розраховували японці. Низка заходів уряду США, у тому числі, інформаційних, мобілізували суспільство. Це і дало поштовх для економічних та військових успіхів.

Німеччина у 1940 році пропонувала Великобританії заключити мир. Натомість уряд Вінстона Черчиля переконав суспільство готуватись до затяжної війни.

В Україні поки, нажаль, політичне керівництво орієнтувало суспільство на швидкий наступ. Вже не суть важливо чому так робилось. Важливо, що це треба змінювати – приклади США та Великобританії у допомогу. Інакше саме по собі ВСЕ суспільство не мобілізується. Як і раніше все буде триматися на пасіонаріях. АТО 2.0. А цього вже недостатньо у війні з росією.

Стратегічні інвестиції

Водночас було б не зовсім коректним стверджувати, що наша країна (держава, суспільство, бізнес) налаштовані виключно на повоєнній відбудові. Нинішні плани на центральному державному рівні передбачають реалізацію низки економічних та соціальних кроків вже зараз.

Зокрема Національна рада з відновлення України від наслідків війни, як консультативно-дорадчим орган при Президентові України, розробила План відновлення України. Один з принципів, на якому базуються підходи розробників: негайний початок і поступовий розвиток. У плані вже передбачені заходи на 2023 рік.

Крім того, урядом зараз готується документ План України – під чотирирічну програму фінансування України з боку Євросоюзу Ukraine Facility на 50 млрд євро. Нещодавно Європейський парламент у першому читання підтримав пропозиції щодо створення Українського фонду на цю суму. 12 жовтня проєкт Плану обговорювався з представниками громадських організацій.

Дана програма з’явилась по результатам конференції з відновлення України, яка відбулась у Лондоні у червні цього року.

Ці всі плани чудові. Але надважливим є їх кінцевий зміст та реалізація. На що звернув увагу. У процесі підготовки до цієї конференції представники уряду багато говорили про фінансування за рахунок репатріацій та глобальної фінансової допомоги від партнерів.

У свою чергу хочеться більше почути, що зробить держава саме для залучення стратегічних інвестицій від світового бізнесу. Адже тільки стратегічні інвестиції можуть стати базисом для розвитку економіки та сформувати нашу витривалість для ведення війни з росією. Тим більше, що, нагадаю, на заходи оборони Україна не має права витрачати грошову міжнародну допомогу партнерів, а тільки ті податки, які згенерувала власна економіка.

І знову – у нас мало ідей щодо інвестиційної привабливості для економіки України.

У той же час, за даними НБУ, за 8 місяців 2023 року прямі іноземні інвестиції в Україну у 2023 році склали $2,9 млрд. В умовах війни цифра вражає. Але це знову просто реінвестування доходів – $2,3 млрд, майже 80%.

Якщо хтось думає, що розмови про економіку не на часі, приведу знову ж такі приклади США та Великобританії.

Згуртування британців навколо тилової роботи на оборону та економіку заради перемоги призвело до того, що ВВП країни у 1941 році стало на 21% більшим, ніж у 1938 році.

В США за рахунок мобілізації державою суспільства та орієнтацією галузей на оборону економіка отримала друге дихання після Великої депресії: відкривались заводи, робочі місця, зросла промисловість, доходи населення, тощо.

Зрозуміло, що під час війни залучати в економіку стратегічних інвесторів складна задача. Особливо, коли агресор знищує інфраструктуру ракетами. Тому звісно ми маємо право на суттєве збільшення військової допомогу по захисту неба (сучасні засоби ППО, літаки). Про що, до речі теж акцентується в статті The Economist.

Але це ніяк не змінює наш обов’язок нарешті створити інфраструктуру інвестування. Вона по факту поки відсутня. Це всім відомі суспільству точки болю: захист прав інвесторів, верховенство права, відсутність надуманих маски-шоу фіскалів проти бізнесу.

Що натомість бачать зараз потенційні інвестори? Черговий скандал з обшуками заснованого львів’янами і відомого на всю Україну холдингу, який складається з мережі у 120 ресторанів. Один такий сигнал для інвесторів може перекреслити всі величні документи під назвою Плани України.

І біда у тому, що цей випадок тільки вершина айсбергу. Бізнес масово жаліється на безпідставні перевірки та беззаконня з боку правоохоронців.

У тут знову роль держави повинна стати визначальною.

Замість моралі

Є такий вираз латиною: Amat Victoria Curam – перемога любить підготовку. Україна (суспільство, військо, держава, бізнес) повинні готуватись на тривале протистояння з росією. Нам треба вижити і перемогти. І під цей концепт максимально мобілізувати всі зусилля. Цю тезу потрібно сприйняти у першу чергу психологічно – як єдиний вірний шлях до перемоги з досить сильним ворогом, в якого теж є союзники, що допомагають зброєю.

А якщо трапиться "чорний лебідь" і ми переможемо умовно "завтра", то ці кроки все рівно значно прискорять всі плани повоєнного відновлення України.

Але тут треба розуміти, що нам потрібно не просто відновлення заради відновлення. Україні потрібно збудувати сильну державу. Адже якщо росія не розпадеться, як імперія, після нашої перемоги, нам все рівно доведеться перебувати у стані постійної готовності до нападу з боку росіян.

Тут знову хрестоматійний приклад Ізраїлю, який десятиліттями живе в умовах військових конфліктів та постійної небезпеки. І навіть незважаючи на це, останні події з атакою ХАМАС продемонстрували наскільки небезпечно жити в стані самозаспокоєння.

Через "холодний душ" низка керівників Ізраїлю вже визнали свої помилки та призвали суспільство до мобілізації і гуртування навколо боротьби з ворогом. Тобто між державою, військовими, бізнесом і суспільством є чесний діалог і розуміння помилок з боку керівництва. Саме час Україні визнати помилки і налаштовуватись на гру в довгу. Ми не маємо права знову перевести ситуацію в АТО 2.0.

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.

Теги за темою
Росія війна Суспільство
Джерело матеріала
loader
loader