"Армії потрібні дужі та швидкі хлопці": військові — про відстрочки спортсменам, бронь депутатам і смарт-мобілізацію
"Армії потрібні дужі та швидкі хлопці": військові — про відстрочки спортсменам, бронь депутатам і смарт-мобілізацію

"Армії потрібні дужі та швидкі хлопці": військові — про відстрочки спортсменам, бронь депутатам і смарт-мобілізацію

Найбільший кадровий голод — у штурмових і піхотних підрозділах ЗСУ, кажуть бійці

Розмови про необхідність посилити мобілізаційні заходи на тлі чергового подовження дії воєнного стану та загальної мобілізації, за які днями проголосувала Верховна Рада, знову розбудили страхи цивільних опинитися на передовій без підготовки. Водночас із захистом Вітчизни успішно справляються люди різних професій, для яких головними були мотивація і бажання, а у решти часу на роздуми, чи йти чи війська, не залишилось.

"Телеграф" поспілкувався на цю тему з двома військовими. Вони обидва мали цілком мирні професії, але з початком війни без роздумів взяли в руки зброю.

Як зробити з мухи слона

— Здається, всі остаточно зрозуміли, що війна — це гра вдовгу, яка потребує додаткових ресурсів — фінансів, озброєння і головне людей. І саме тема поповнення лав ЗСУ — є попри це найбільш дискусійною. На вашу думку, це організаційні прорахунки в проведенні мобілізації, коли військкомати в перші дні "повномасштабки" відправляли додому людей з військовим досвідом. Чи все ж таки не готовність суспільства на 10-му році війни брати на себе відповідальність і ставати на захист країни?

— Це системна проблема, — таку думку висловив офіцер ЗСУ із позивним "Леший", у якого за плечима досвід участі в АТО. Від 24-го лютого він так само добровільно пішов у військо. — Не можна сказати, що винні лише територіальні центри комплектування і соціальної підтримки (ТЦК і СП). Якби політичне керівництво країни спрацювало на упередження, оголосивши за пару місяців до 24 лютого 2022 року повноцінні збори першого оперативного резерву, то ситуація була би іншою. Потрібно чітко визнати, що ніхто толком не готувався до повномасштабного вторгнення, а армія — така система, що не може діяти на власний розсуд.

Але є інша проблема. Це нерозуміння багатьма своїх конституційних обовʼязків, а саме виконання (ключове слово — "виконання") статті 65 Конституції, в якій сказано: "Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України". З 2014 по 2022 рік так склалось, що багато хто прийняв для себе думку, що ця війна далеко, і там і залишиться. Та вийшло все навпаки. Ну і, звісно, треба віддати належну оцінку діям деяких працівників ТЦК, які врешті решт (за допомогою соцмереж) зіграли на руку росії.

Свій конституційний обов'язок боєць з позивним "Леший" виконує з 2014-го року.

— Те що коїлося у перші дні, коли у військкоматах відправляли людей з досвідом додому, не піддається розумінню. Я реально починаю вважати, що це теж спланована акція здачі та захоплення наших територій, — висловив свою думку боєць 5 окремої штурмової бригади ЗСУ, позивний "Аслан", — який отримав на передовій важке поранення, після якого знову повернувся на фронт і відповідає за евакуацію поранених у своєму підрозділі.

— Ви добровільно пішли до війська з початком повномасштабного вторгнення. За минулі місяці чи стикалися з т.зв. "жертвами" примусової мобілізації? Тими, кого на вулиці спіймали, скрутили, привезли до військкомату і відправили на фронт. І якщо такі зустрічались, наскільки проблемними такі бійці стають згодом?

Л.: Напевне ніхто не повірить, але в моєму підрозділі таких нема. Безумовно, є ті, хто пішов добровільно, і ті, кому вручили повістку на вулиці. Але тих, кого скрутили, запхали в автівку й привезли до військкомату, не було, тому і не можу сказати, які з них військові.

А.: Тих, кого "пакували", я теж не зустрічав, або такі люди просто вирішили не ділитися цим досвідом з більш ідейними побратимами. Але я вважаю що такі персонажі можуть бути навіть небезпечними для інших бійців, тому їм треба продовжити строк адаптації і, мабуть, провести ретельну перевірку, щоб уникнути можливих неприємних наслідків.

"Аслан" був поранений на фронті, а після повернення у військо залучений до евакуації поранених.

— Якщо ви особисто таких не зустрічали, але про такі випадки багато роликів в соцмережах, чи можна припустити, що в більшості своїй ці відео з пакуванням людей — в більшій мірі частина ІПСО ворога?

Л.: Завжди при належному підході можна зробити з мухи слона. Було б бажання й інформаційний ресурс. Всі ті, хто радісно розганяє такі відео, дивним чином ніяк не реагують на успіхи ЗСУ, на те, як зустрічають військових на звільнених територіях. Чому так? Запитання риторичне.

— Але є і інші приклади — утримання чоловіків у військкоматах, застосування до них сили. І про них стає відомо з соцмереж. Такі випадки теж не додають мотивації йти до війська.

Л.: Безумовно, не додають. І такі випадки мусять розглядати відповідні органи, бо позбавлення людини волі без вироку суду — це злочин.

А.: Іноді всі ці відео виглядають як проплачена підстава, знята якраз для того, щоб зменшити патріотичний настрій, таких "жертв" я тут також не зустрічав.

Треновані — у тилу, а землероби — на передовій

— Чи багато в підрозділі, де ви служите/служили тих, хто не чекав повістки і сам пішов до військкомату. Якщо у відсотковому відношенні брати, то кого більше?

Л.: Десь пʼятдесят на пʼятдесят.

А.: У моєму підрозділі більшість (десь 90%) самі прийшли ще у перші дні/тижні повномасштабної війни. І це люди з цивільними професіями, і всі вони цінні та саможертовні. Всі ходили під кулями та вибухами за пораненими.

Тих українців, хто досі зволікає, ставати на захист країни чи ні, "Аслан" не розуміє.

— Серед аргументів, які озвучували ті, хто і досі не на фронті, — важливість їхніх професій для підтримки тилу/економіки тощо. Наприклад, є бронь у правоохоронців, вчителів, депутатів. Чи варто зберігати такі привілеї (якими дехто зловживає) і для кого?

Л.: Давай будемо відвертими. Машиніста локомотива, хірурга або працівника критичної інфраструктури ніхто одразу не замінить. Безумовно, всі ці галузі — транспорт, медицина, енергетика — мусять працювати безперебійно. І якщо людина має бронь, то нема жодних питань. Проблема у зловживаннях. І тут треба розбиратись з кожним конкретним випадком. Якщо є порушення — їх потрібно викорінювати. Наприклад, актори "Кварталу 95" не мають жодної броні, але й біля військкомату їх не видно. Такі прецеденти, коли є "обрані, на яких не діють загальні закони та норми, негативно впливають на настрій військових.

А.: Ми і депутатів з радістю приймемо, а про правоохоронців взагалі мовчу. Люди, які вміють поводитися зі зброєю, треновані, сидять у тилу, а їх захищають землероби, це сюр якийсь.

— Серед культурних діячів є ті, хто пішов на фронт, якрежисер Олег Сенцов, але є й багато "зірок", які кажуть, що вони можуть зробити на сцені більше, аніж зі зброєю в руках. Що думаєш з цього приводу?

Л.: Можу навести приклад Івана Леньо — фронтменагурту Kozak System, який з початку повномасштабного вторгнення їздив простим водієм із екіпажами Патрульної поліції в Києві, Ірпені тощо. І зараз цей гурт дає концерти і майже щодня звітує, скільки коштів вони зібрали і що придбали для потреб ЗСУ. Їхню роботу видно. Нехай інші діячі культури покажуть, чим саме вони допомагають Україні, армії здобувати перемогу. Взяти державний прапор і щось вигукнути зі сцени, вибачте, але це не допомога.

— Що скажете про бронювання спортсменів? Особливо у світлі історії втечі гравця донецького "Шахтаря" Олександра Роспутька?

Л.: Мені важко однозначно відповісти на це запитання. Виступи українських спортсменів на змаганнях за межами країни — це спосіб зайвий раз нагадати про країну на міжнародній арені. З іншого боку, якби ж тільки Роспутько втік… Існувало (і напевне існує) багато схем, які дозволяють військовозобовʼязаним виїхати за кордон в один бік. Що робити з такими? Про це можна дискутувати.

А.: В нинішній ситуації вважаю доцільним зняти всі або більшість броней, особливо зі спортсменів. Нам в армії потрібні дужі та швидкі хлопці. Це стосується і культурних діячів, медійним можна лишитися і в лавах ЗСУ.

До боротьби за кожен метр землі приєднуються представники цілком мирних професій, каже "Леший".

— А ситуації з врученням повісток порушникам, наприклад, організаторам "п’яних вечірок" у Києві? Чи може взагалі бути покаранням відправлення до війська?

Л.: Тоді виходить, що ми усі тут… покарані. Нам треба вчитись жити за простим правилом — закон один для всіх. Тоді і не буде таких ситуацій. Як варіант, приклад Ізраїлю, де в армії служать всі, і як ми побачили в світлі останніх подій, ніхто не чекає особливого запрошення, щоб стати на захист країни.

А.: Хай як це звучить, армія — це не покарання. Але використовувати інструменти армії, щоб порушники служили суспільству, однозначно можна. Я чув усі ці історії, що тим чи іншим порушникам, учасникам скандалів вручали повістки. А тепер хотів би від ЗМІ дізнатися чи потрапили вони врешті-решт хоч у якийсь підрозділ.

— Міноборони і Мінцифри анонсувалосмарт-мобілізацію, пілотно для рот ударних БпЛА, яка дозволяє обирати спеціалізацію у війську. Також днями стало відомо, що наказом нового міністра оборони затверджено Концепцію військової кадрової політики МОдо 2028 року. Вона передбачає рекрутинг замість призову. Але тільки в мирний час. Якщо казати про сьогодення, що може поліпшити ситуацію з мобілізацією і оновленням складу війська тут і зараз?

А.: Щодо смарт-мобілізації ми зі штурмовиками вже кілька днів сміємося з цієї інновації, як уявили, скільки геймерів одразу побіжать на цю спеціальність. Насправді, усюди не вистачає бійців, але найбільший кадровий голод — у штурмових і піхотних підрозділах, а до них навряд чи буде черга. Мені складно запропонувати щось для вирішення мобілізаційного питання, бо вступ у Збройні сили був логічним для мене під час повномасштабного вторгнення, а чим керуються інші, хто продовжує зволікати, мені не зрозуміло.

Л.: Зараз, на жаль, після всіх дурних витівок з боку деяких працівників ТЦК і СП швидко ситуацію не виправиш. Але можливість обирати військову професію — це гарна і розумна річ. Бо є люди, які, наприклад, все життя працювали в IT-сфері, а врешті-решт потрапляють в піхоту помічником кулеметника, бо так вирішили у військкоматі, виконуючи план. Та на мій погляд, безглуздо забивати цвяхи мікроскопом. Таким фахівцям на фронті точно можна знайти більш ефективне застосування. При цьому у війську великий попит на фахівців, так званих робочих спеціальностей, наприклад кваліфікований автомеханік у війську — на вагу золота.

Але чую, що хтось для себе вже вирішив, що рекрутинг чи смарт-мобілізація дає право вибору "служити/не служити". Якщо мене нічого не влаштовує, я кажу: "Ні!" і можу продовжити жити звичним життям. Такого не повинно бути, бо війна точиться саме за існування країни і доведеться багатьом, дуже багатьом, хто вважає, що все це їх не торкнеться, взяти до рук зброю.

Матеріал опублікований українською мовою — читати мовою оригіналу
Джерело матеріала
Згадувані персони
loader
loader