Микита Лук’янчук: «золота година» – це про життя військових
Микита Лук’янчук: «золота година» – це про життя військових

Микита Лук’янчук: «золота година» – це про життя військових

Микита Лук’янчук: «золота година» – це про життя військових.

Від 20 до 50 тисяч українських воїнів вже втратили на війні кінцівки.

І це не враховуючи цивільних.

Цифри різняться, бо офіційної зведеної статистики ще немає.

Інформація лише від військових лікарів.

Трагедію посилює той факт, що захисники залишаються без рук і ніг, здебільшого, не через важкість поранення, а через те, що їх не встигають вчасно стабілізувати та довезти до лікарні.

«Загалом у структурі бойової травми 60% поранень – саме у кінцівки.

Осколки треба дістати з ран за принципом – якнайшвидше, не більш, ніж впродовж години.

І солдати, і ми, лікарі, називаємо її «золотою» – каже військовий хірург Денис Лук’янчук – Якщо «золота» година втрачена, то ризик зростає не менше, ніж в десять разів.

За стандартами НАТО є правило: 10/1/2 де: 10 хвилин – самостійно чи допомога санітара, побратима ще на полі бою.

1 година – «золота» година.

Наступні 2 години – кваліфікована оцінка стану та операція.

Виконання протоколу дає шанс зберегти руки та ноги нашим захисникам більш як у половині випадків! Відповідно, невиконання веде до ампутації або й втрати життя.

– констатує військовий хірург – В Україні триває дуже жорстока і страшна війна.

Таких воєн у сучасному світі ще не було.

Протоколів дотримуватися важко.

У нас, здебільшого, в середньому, час евакуації з поля бою до найближчої хірургії – 4 – 8 годин.

А це вже ймовірна гангрена, сепсис, наслідки від невиправданого чи неправильно накладеного турнікету та інші незворотні процеси.

Ми змушені відрізати кінцівки, щоб врятувати життя.

Я впевнений, що десь половина воїнів могла б залишитися з ногами і руками, якби вчасно привезли» – резюмує військовий лікар.

Макет стабілізаційного пункту.

Ситуацію радикально можуть змінити стабілізаційні пункти, що спеціалізуються, крім загальної практики, саме на порятунку кінцівок.

Це не намети, а розбірні стаціонарні споруди, що монтуються за 24 години.

Вони мають бути встановленими на всій лінії зіткнення.

За оцінками експертів, гостру потребу в них закрили хоча б 85 штук.

В такому разі час довозу поранених становив би 30-40 хвилин.

Стабілізаційні пункти повинні працювати комплексно, вздовж всієї лінії зіткнення з ворогом.

«Такі стабілізаційні пункти – український винахід.

Ми з колегами полишили всі справи і взялися за розробку цього гуманітарного проєкту.

В роботі орієнтувалися на стандарти НАТО, але в українських реаліях – каже Микита Лук’янчук, фундатор проєкту «Гуманітарний девелопмент».

– Стабпункти обладнані всім необхідним для терапії та хірургії в польових умовах.

Вони монтуються за добу, там можна підтримувати необхідну температуру в будь-яку пору року.

Вони великі – 80 кв.

Розраховані на 8 – 10 ліжок.

Над розробкою таких стабпунктів працювали і лікарі з фронтовим досвідом, тому наші СП максимально адаптовані для суворих умов.

Звичайно, було б ідеально їх підключити до системи водопостачання, каналізації та електрики.

Але ж ми розуміємо, що говоримо про прифронтову лінію.

Тому, ці мобільні стабпункти обладнані генератором та резервуарами для води.

За добу тут можна врятувати ноги і руки 10-12 воїнам.

Звичайно, тут рятуватимуть життя воїнам і при інших поранення.

Це треба робити вже зараз, негайно.

«Золота» година в змозі зменшити майже на половину перспективу тяжкої інвалідності для наших захисників.

Крім того, стабілізаційні пункти повинні бути доповнені підземними чистими хірургічними центрами.

Це і фінансово, і технічно прийнятно.

Наша команда «Гуманітарного девелопменту» також розробила оптимальний проєкт таких хірургічних центрів, що закопані в землю на глибину 5 метрів.

Взагалі, ця історія не про гроші, а про життя».

– зазначив Микита Лук’янчук.

Не вдалося врятувати ногу українському офіцеру Сергієві Майданюку.

Сергій, – без найменшого пафосу, – справжній герой.

Він, як командир відділення, вивів з оточення, без втрат, 38 побратимів.

«Ми йшли 3 доби.

Мороз був тоді -17 градусів.

Без їжі і води.

– розповідає капітан Майданюк – Пройшли 55 кілометрів.

Але вистояли і вийшли з оточення.

Один з нас був ще й тяжко поранений».

За цей подвиг Сергій Майданюк отримав відзнаку від Валерія Залужного.

Невдовзі воїн отримав осколкове поранення коліна від міни, що розірвалася за півтора метри від нього.

Доправлення офіцера до лікарні тривало дві з половиною години.

«Я чекав годину, поки мене заберуть з поля бою.

– розповідає Сергій Майданюк – понад годину добиралися до найближчого госпіталя.

Ще й там півгодини чекав.

Якби раніше привезли, зараз був би з двома ногами».

Втрачений час виявився фатальним: хоч лікарі півтори доби намагалися врятувати ногу, але було втрачено ту саму «золоту» годину.

Відбулася ампутація.

І таких випадків – тисячі.

Але шанс на порятунок потенційних поранених сьогодні достатньо великий.

За умови встановлення комплексних стабілізаційних пунктів вздовж лінії зіткнення.

За словами Микити Лук’янчука, НАТОвський аналог стабпункту коштує в межах півтора мільйона доларів.

Вартість одного українського стабілізаційного пункту – 200 тисяч доларів.

А один випадок інвалідності через втрату кінцівки коштуватиме бюджету в межах 10 мільйонів гривень: лікування, реабілітація, протезування, весь соціальний пакет і так далі.

Нині на лінії зіткнення функціонують близько 100 стабілізаційних пунктів.

Однак, вони розкидані на великі відстані, встановлені не близько до лінії зіткнення і серед них немає «чистих» або навіть «відносно чистих» – необхідних для хірургії.

Військові лікарі обходяться там для дезінфекції кварцевими лампами.

Микита Лук’янчук каже, що український бізнес нині орієнтований на допомогу армії та на перемогу України.

Відтак, держава може і повинна піти на зустріч та надати потужної підтримки проєкту «Гуманітарний девелопмент» по рятуванню повноцінного життя захисників.

«Також необхідна підтримка іноземних партнерів, благодійних фондів, ЗМІ… Ми даємо механізми та інструменти для рятування рук та ніг солдатів.

Крім того, «Гуманітарний девелопмент» розробив підземні хірургічні «чисті» комплекси.

Їх можна заховати під землю на глибину 5 метрів.

Один такий український комплекс коштує 1 мільйон 100 тисяч доларів.

А НАТОвський аналог – 30-40 мільйонів доларів.

Я вважаю, що зараз держава просто зобов’язана максимально подбати про своїх захисників.

Беріть і користуйтеся.

Не забирайте у військових цей шанс на повноцінне життя» – резюмував Микита Лук’янчук.

Джерело матеріала
loader
loader