Так мало справжнього Бернстайна: рецензія на фільм Маестро

На платформі Netflix 20 грудня відбулася прем’єра фільму Маестро про геніального американського диригента та композитора українсько-єврейського походження Леонарда Бернстайна. Режисером картини виступив Бредлі Купер, який і втілив майстра на екрані.

Стрічка мала б оживити історію Бернстайна, але більше нагадує спробу Купера отримати для себе статуетку Оскара. Відтак створюється відчуття нещирості щодо реального впливу митця та його значення в історії.

Сюжет фільму Маестро

Історія у фільмі бере початок від 14 листопада 1943 року, коли ім’я 25-річного Леонарда Бернстайна (Бредлі Купер) стало відомим.

В останню хвилину він змінює знаменитого диригента Бруно Вальтера, який захворів, та керує Нью-Йорським філармонічним оркестром. Сам концерт транслюють по радіо у США. У початкових сценах, коли йому телефонують, він лежить у ліжку зі своїм коханцем, кларнетистом Девідом Оппенгеймом (Метт Боммер).

Через два роки на вечірці друзів він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Феліцією Монтеалегре (Кері Малліґан). Це було кохання з першого погляду. Згодом вони одружуються і у них народжується троє дітей. При цьому він продовжує заводити численні романи з чоловіками. Бернстайн ще кілька разів перетнеться із Оппенгеймом, що вкаже на збереження теплих стосунків та водночас на поліаморію композитора.

В один із моментів глядачі дізнаються, що Феліція знала про бісексуальність свого чоловіка. Маестро зображує шлюб як складну систему стосунків, у якій ніхто не є ані лиходієм, ані жертвою. Бернстайн – геній, який любить перебувати серед людей, але надлишок енергії робить його нестерпним. Феліція – смілива та щедра натура. Її не можна звинувачувати за її вибір, але можна спробувати зрозуміти, чому вона на нього зважилася.

Рецензія на фільм Маестро

Найбільшим недоліком фільму є сценарій. Творці Маестро замість того, щоб створити класичний байопік, багато важливих речей залишають поза увагою. Приміром, Вестсайдська історія – один із трьох бродвейських мюзиклів, до якого Бернстайн написав музику, згадується поверхово. Натомість основна увага зосереджена на його шлюбі з Монтеалегрі.

Відбувається швидкий перехід від зародження їхнього роману до напруженості у стосунках через бісексуалізм Бернстайна. Проте фільм не досліджує цей бік композитора, а зосереджується саме на колапсі у стосунках. А щодо чоловіків у житті композитора, то вони зображуються своєрідними пішаками.

Разом із цим простежується спроба дослідити лінію бажання митця, щоб його поза славою сприймали перш за все як митця. Бернстайну подобається бути публічним, що він робить як диригент, але його хвилює також проблема, що він мало проявляє себе як композитор.

Взагалі лінія Бернстайна як композитора у фільмі практично відсутня. У фільмі є потужна сцена диригування Бернстайном симфонії Воскресіння Густава Малера в британському соборі Ілі. Це вкрай енергійно та захопливо, особливо вираз абсолютного блаженства на обличчі Леонарда, якого сповна охоплює магія музики. Це справді насолода.

Бернстайн народився у штаті Массачусетс в українсько-єврейській родині, яка емігрувала з Рівного перед Першою світовою війною, тікаючи від російських погромів. Втім, автори фільму встромили гострий ніж у серце, коли героїня Малліґан в одній зі сцен, говорячи про походження Бернстайна, каже в оригіналі, що він “russian Orthodox Jew”.

Цю фразу не рятують субтитри українською, де пишуть “український ортодоксальний єврей”, як і озвучка українською не стає солодким медом. Бо для всіх іноземців, хто дивитиметься фільм в оригіналі, Бернстайн постане “російським” ортодоксальним євреєм. При цьому є спільні родинні фото сім’ї Бернстайнів, в якому , а не у косоворотці чи кокошнику.

Можливо, це така своєрідна данина Купера своїй колишній дівчині-росіянці, хто знає. Або ж просто автори були байдужі до його походження. У фільмі багато творів Бернстайна, але дуже мало інформації про нього та його спадщину. Це розчаровує, бо хотілося б побачити його історію як генія та митця.

Маестро — це фільм, в якому окремі деталі важливіші за загальну картинку. Перед фінальними титрами навіюється легкий смуток, коли глядачам показують справжнього Леонардно Бернстайна, який із заплющеними від захоплення очима диригує оркестром. Ця постать набагато масштабніша, ніж ми бачимо на екрані.