Відомий фотограф Сергій Мельникофф провів на Майдані 100 днів
"Телеграф" представляє читачам найповнішу добірку світлин одного автора, в якій відображені героїчні дні Революції Гідності. Усі ці знімки виконані американським фотографом Сергієм Мельникофф, a.k.a. MFF, що провів на Майдані 100 днів.
Добірку спогадів майданівців робили Тетяна Александрова і Геннадій Корольов у рамках діяльності Міжнародного благодійного фонду "Душа України".
На цьому відео можна подивитися в яких умовах виконував свою історичну місію на Майдані американський фотограф з українським серцем та козацьким родоводом.
Початок галереї дивіться тут.
"Я прошу продавчиню нарізати мені велику палку ковбаси та великий шматок сиру і думаю про те, що вона зараз почне лаятися. Але продавчиня зі словами: "Нічого-нічого, звичайно, я все зараз зроблю", – акуратно нарізає продукти, крадькома зітхаючи та змахуючи сльози. Вона розуміє, куди і навіщо я збираюся. Мені здається, що коли я відвернуся, вона перехрестить мене вслід… Війна – це дуже страшно. Але не так, як я думала" (Любов Чуйко).
"На крові тих, що впали на полі бою, що замучені по тюрмах і таборах, виросла безсмертна легенда воюючої поневоленої нації, що вогненним смолоскипом горить у серцях і думах народу і освічує шлях у майбутнє. Хай же вічна буде слава полеглим героям, що поклали своє життя на жертовник нації".
У день найжорсткішого протистояння на Грушевського, 19 січня, коли активісти кидали у силовиків "коктейлями Молотова", а ті розганяли їх водометом та світло-шумовими гранатами, дзвінко грала труба. Музикант виводив то гімн України, то "Лента за лентою", а його слухали тисячі людей. Це був легендарний "трубач Майдану" харків'янин Костянтин Олійник.
"Душа болить за те, що цей порив людський… Хоча три місяці "стояти" – це не порив, це вже переконання, позиція. Українці стоять не тільки, щоб жити далі, а жити далі, не дозволяючи собі боятися… Україна вже не та, і завтра у вчора не повернеться…"
"Ці люди захищали свої переконання, долаючи страх і біль тижнями, ночуючи в наметах у 20-градусні морози. Їм було дуже нелегко "стояти" всю зиму "плечем до плеча", не здригнувшись перед труднощами і погрозами. А деякі з них заплатили непомірно дорогу ціну – власні життя… Це були чиїсь сини, чоловіки, батьки, брати, кохані… Але вони віддали свої життя не безслідно… Такі подвиги завжди залишають глибокий слід в Історії і дають урок для нащадків. Герої не вмирають!" (Тетяна Александрова).
"Вдень на Майдані було спокійно. Активісти готувалися до можливого штурму силовиків: до центра Києва принесли кілька десятків пляшок, дівчата розливали в них коктейль Молотова. Діти тим часом збирали розкидану бруківку. Чоловіки зміцнювали барикади…" (Григорій Салай).
"Гідний поваги не той, хто просто фіксує події, та не той, хто їх критикує. Гідний поваги той, хто виходить на арену, чиє обличчя в поту і крові, хто намагається з усіх сил, хто помиляється, промахується, та не раз, тому що у будь-якій справі бувають помилки та промахи. Гідний поваги той, хто діє, здійснює вчинки, знає, що таке істинний ентузіазм, віддає себе цілком гідній справі, хто пізнає, якщо пощастить, прекрасне відчуття перемоги, а якщо програє, то у відчайдушній боротьбі. І душа його ніколи не встане в ряд з холодними та байдужими душами тих, кому не відомі ані перемоги, ані поразки" (Теодор Рузвельт).
"Що я залишу своїм дітям? Ми-то знаємо, чого варта вся ця матеріальна мішура. Ми залишаємо після себе країну, ми залишаємо землю, з якої вийшли та куди повернулися. Ми залишаємо характер, волю, своє розуміння, що є добро і що є зло, що є істинне щастя. Але найголовніше, чому нас будуть згадувати, – це не наші слова і не наші надії. Це наші вчинки" (Юрій).
"Завдяки самовідданим жінкам, Майдан зігрітий, нагодований і оточений майже материнською турботою. Тисячі українок – від юних дівчат до сивочолих бабусь – готують і приносять їжу, розносять чай і бутерброди, допомагають з дровами і організацією побуту, дарують тепло і підтримку, а сестри-медики відважно виходять на передову, щоб надати першу допомогу пораненим".
"20 лютого снайпери почали розстріл беззбройних людей на вулиці Інститутській. Майданівці не кидали своїх, але вбивці били по тих, хто намагався витягнути поранених. І коли загинули чоловіки, на допомогу пораненим прийшла жінка без каски, без щита і без бронежилета, з розпущеним волоссям. Її не захищало нічого. Нічого, крім беззавітноі мужності, любові до людей, почуття обов’язку і Божого провидіння. Це була Марія Матвіїв, медична сестра "швидкої допомоги" зі Львова".
"Мені хочеться цілувати цю чорну землю, а не фотографувати її… Моє прощання з життям, яке не повернути, буде довгим… Дуже… Я знаю, потрібно виплакатися і виспатися… І я знаю, що все буде добре. Точно знаю. З самого першого дня, коли прийшла сюди в листопаді… Здається, пройшло сто життів з того ранку… Просто сьогодні якось особливо важко…" (Анастасія Савицька).
"Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!"
(Тарас Шевченко).
"Перший загиблий на Майдані Сергій Нігоян казав: "Може, я і наївний. Але я вважаю, що зло не має перемагати". Сергій загинув вранці. Він отримав три вогнепальні поранення: в голову, в шию і в груди. Його розстріляли свинцевою картеччю… Він був єдиною дитиною в сім’ї…"
"Мені ж сказали, що я буду бачити пораненим оком, але погано. Зараз бачу навколо туман, а посередині фіолетову пляму. З лікарні поранених забирала міліція… Я попросив, щоб посадили мене у поїзд на Кам’янець-Подільський. Там провів кілька днів у лікарні, а вже 1 березня з заклеєним оком повернувся назад на Майдан".
Тут можна переглянути другу та третю частини галереї.
"Народне віче"
Міжнародний благодійний фонд "Душа України" виставляє на доброчинний продаж одну з найзначніших робіт, що розкриває українську душу в дні Революції Гідності. Легендарний американський фотомитець Сергій Мельникофф, a.k.a. MFF, зробив цю панорамну світлину з даху готелю "Україна" 8 грудня 2013 року. У цей день на Майдані зібралося близько мільйона людей.
Якщо вам необхідно зробити пам'ятний та максимально патріотичний подарунок, то це є найкращий вибір.
Усі гроші автор жертвує через фонд "Душа України" на будівництво Реабілітаційного центру в Албанії для українських дітей, які втратили кінцівки внаслідок війни.
Переглянути фрагмент світлини у великій якості (у десятиразовому стиску).
"Народне віче"
Друк на полотні, зарамленому в білий із золотом багет.
Розміри світлини: 30 х 120 см.
Вартість 20 000 грн.
Друк на акриловому склі завтовшки 8 мм.
Розміри світлини: 30 х 120 см.
Вартість 40 000 грн.
Авторський сертифікат автентичності, виконаний лазерним гравіюванням на нержавіючій металевій пластині формату А4, яка закріплена на полірованій дошці з бука.
Вартість: 5000 грн.
Замовлення світлини "Народне віче" надсилати сюди: [email protected]