Коли "правильно" святкувати Різдво, та чому їх власне аж два

"В непевні часи живіть на повну" – радять нам давні священні писання, психологи-самоуки та персональні коучі з саморозвитку. То ми так і робимо. Бо часи наші саме такі – непевні. Хоча, як колись казав Тарас Прохасько, всі часи – непевні. І то нам тільки видається, що часи, які випали на нашу долю якісь особливі, бо нам саме в ці часи випало жити.

Особливо на повну нам виходить жити у всілякі свята, а їх ми наприкінці року – маємо й маємо. Два Різдва й два нових роки, а ще раніше два святих Миколаї. Незабаром – Водохреща. Їх теж два. Мабуть. І ще день якогось Валентина, коли треба дарувати серця. Чи їх також два поки що достеменно не відомо, але там ближче до дати розберемося якось. А прямо посеред Києва стоїть ханукальна менора, яку ми про всяк випадок святкуємо також. І взагалі – від Романа до Йордана, — як кажуть у нас люди в ці зимові дні. Від того Йордана ще якийсь час, а там і Колодій, Сиропуст, Масниця. І вже аж за тим настає Великий Піст, який ми ніяк не празнуємо. Не заходить нам той піст чогось, не наше… Млинці й вареники ще празнуємо, а сам піст – ні. Таке…

А що ви хочете? Така земля, така історія, така планида. Через наші території за віки перейшло й промандрувало скільки різного люду, що вже й не докопаєшся до "ісконної" традиції. Та й чи була вона коли взагалі та "ісконність"?

Однак не все воно так просто, як видається на перший погляд. Бо навіть свята наші люди якось примудряються використовувати для того, щоб з’ясувати, хто якої орієнтації? Час від часу і трапляються в соціальних мережах банальні сварки й цілі наукові дискусії: Допоки ви будете святкувати Різдво по-старому? Як вам не соромно? Ви свідомо занурюєте себе в московський культурний контекст! А їм відповідають: діди-прадіди святкували Різдво сьомого січня, і ми так повинні! – Ні, не повинні! – 25-го грудня – то католицьке Різдво! – Та яке католицьке, що ви мелете? Весь світ зроду 25-го відзначає, всі крім нас! – Ми будемо сьомого! – А старий новий рік – це взагалі якийсь абсурд, немає такого свята. — Є! На старий новий рік – Маланки! – Якої Маланки? – А колядувать тепер коли? – Ой, коли хочете, тоді й колядуйте!

І я думаю, це теж нормально. Традиції не створюються за один день. Свята не впроваджуються директивними методами. Свята — така штука, що вкорінена в наших звичках і звичаях, в спеціальних ритуалах та обрядах, в історіях наших родин. Не просто отак взяти та відмовитися від свого, давнього. Та й не треба.

Покійний владика Української греко-католицької церкви Любомир Гузар якось розповідав, що ще в перші роки незалежності була ідея перенести Різдво на 25 грудня. Бо для Західної України – це природньо. Але клір, той самий греко-католицький клір, відповів: "Не дай Боже, щоб ми святкували разом з поляками!". Отакої!

Але далі Блаженніший каже: Календар – то є тільки календар, числення часу. Календар не повинен бути мірилом чи засобом. Не мішайте гороху з капустою. Дата святкування не має найменшої важливості.

І з цим не можна не погодитися. Бо хто його зна, коли той Іісус народився насправді. Та й чи так важливо! Головне, що Родився Бог! І – славімо його! Головне, що це трапилося, і трапляється кожного року, як велике таїнство і велике Диво… — Народився бог на санях, в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий… Оце – важливе! Оце – головне! Радуйся, Земле! Син Божий народився!

Словом, святкуйте, хто коли і як захоче. То – не гріх. Принаймні, не смертний. Варіть кутю, ставте дванадцять страв на стіл, наливайте по чарці… Різдво, новий рік – це саме ті свята, коли, як відомо, трапляються Дива. А нам ці дива зараз дуже потрібні. Маємо бути з чистими серцями, душами й помислами, даруйте за повчання.

Я вам розкажу, коли Різдво святкую особисто я. Я відзначатиму Різдво за новим стилем і новим календарем – 25-го грудня. А потім я відзначатиму Різдво за старим стилем і старим календарем. 7-го січня. І вам так раджу. Ми живемо в перехідному періоді, і треба з того користати. Два Різдва ще нікому не завадили.

Старий новий рік я ніяк не святкую, але до свата "посівать" зайду. Насиплю пшениці на підлогу: сію-вію посіваю, з новим роком вас вітаю! Так "положено"!

До речі ви ніколи не задумувалися про те, з якого лиха у нас оце "сію, вію, посіваю" — приходиться на середину зими? Чого б це воно сіялося в січні місяці? А "Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка"? Яка ластівочка посеред самих морозів? Звідки вона взялася?

Та ж цим пісням-приспівам значно більше років, ніж нашим святам. І співали їх наші давні предки ще в сиву давнину, тоді, коли новий рік відзначався 1-го березня, на самому початку весни. І погодьтеся, це було абсолютно логічно: була зима, спала природа, спала земля. І ось – надійшла весна, все прокидається, починається нове життя, стартує новий віковічний цикл. Новий рік…

Бачте, як воно виходить. Є в нас новий рік, є старий новий рік, а є ще й давній новий рік. І це ми ще не копали глибше й далі!

Святкуйте! Сподівайтеся! Вірте! Любіть! З Різдвом Христовим! З новим роком! Хай на все добре! Хай Перемога!