Або ви, або ви

Текст вже є на Patreon та Buymeacoffee (боже, ну й назва). Раді вам всюди!

Новорічні обстріли України нагадали про достобіса важливу штуку. Війна не просто поряд – вона щоразу знайде спосіб випробувати вас на міцність.

Проб’є ілюзії, перелізе мур сподівань. Не забувайте: вас можуть захистити від прильотів на лінії фронту, але не від війни в цілому. Головною помилкою нашого суспільства в часи АТО було те, що люди хибно вирішили – чого там паритись, війна десь далеко і не наша.

Наша, наша. І не так уже далеко, як показала практика.

Я пропоную просту річ. Не наступати на ті граблі, якими ми собі вже половину черепа віддубасили свого часу. І навіть покажу, що вважаю такою помилкою.

Ось зараз модно вірити у наші ППО. Звісно, це приємно – вірити у тих, хто вже неодноразово довів свою крутість та буде доводити її скільки завгодно. Ой як зручно. Щоправда, питання може стати під іншим кутом. А хто їх замінить? Ви? Сусід Микола? Чи, може, тітка Ганна зі свояком? Ми дійсно маємо цінувати тих, хто нас береже. Просто у комплекті до цього знання варто пам’ятати: цілком ймовірно, одного дня цінуватимете вже не ви, а вас.

Це цілком логічне припущення. І не треба закочувати очі. Ви ж розумні, бо йолопів зібрав агрегатор під назвою «Труха». А тут усі все розуміють.

На Новий рік (як ми вже писали, дуже нелегкий) нас випробували ще раз. Минулого разу зажбурляли нам ялинку дронами. Цього разу в хід пішли й ракети, які росіяни ніжно накопичували дуже довго. І все це – найкраще нам нагадування.

Бо 2022-й минув дуже неоднозначно. Наче всі за перемогу, тільки інтереси якісь… Примарні, чи що. Це варто виправляти.

Ось всі в курсі, скільки разів наші пілоти починали навчання на F-16. Якщо вірити щирим українським ЗМІ, які посилаються на такі ж щирі іноземні джерела, то вже разів двадцять починались ті навчання. Потім, мабуть, стільки ж разів вони й завершаться. А потім буде авіація, так.

Ну ок, почали. І шо? Люди вже будують плани на потужні бомбові удари із застосуванням нових літаків.

У той самий час просідала мобілізація. На неї чомусь такі надії, як на літачки та піу-піу, ніхто не покладав вголос. До чого це призвело, помітно вже без допоміжної апаратури. Тож пора вчитись, а не повторювати одні й ті ж помилки у сподіванні на кращий результат.

Зараз поясню, навіщо звів докупи настільки різні аргументи.

Хочете цілу Росію? Зв’яжіть борговими розписками.

Розумієте, авіація – це реально круто, але не замінить нашу нестачу в рекрутах. Як казав Евклід, воно якесь паралельне. Тож давайте узгодимо один день, коли прославляємо F-16, і на цьому завершимо святкові заходи. А всі інші дати присвятимо іншим проблемам та викликам.

Наприклад, ППОшники. Оскільки наш ворог тепер клепає дрони на своїй території, нам можуть знадобитись нові мобільні групи для відстрілу «Шахедів».

Багато груп. Багато людей на пікапах із прожектором та зброєю. Де їх взяти? Звісно, на цьому моменті велика частина громадян України може знову відволіктись та молитись на засоби проти ракет. Втім, це не скасує нашу потребу саме в мобільних групах. І в нашій готовності стати їх частиною, як буде така потреба. А вона буде, судячи з усього. Вибачте за спойлер.

Ви ж викупили мою маніпуляцію? Я свідомо почав текст так, немов зараз усі побіжать на фронт. Накрутив емоції. А потім замість штурму посадки нарізав іншу задачу: бути готовим захищати рідний район, квартал чи вулицю від заморської летючої газонокосарки.

Ворожа ПСОта лякає вас, що всіх загребуть на Схід чи Південь. Це не так.

Що точно «так» – те, що військо не лише штурмовиків потребує, а й водіїв, логістів чи медиків. Бо без їх наявності навіть штурмовики себе не покажуть.

Ворог захопився тим, що АТОізація війни відсуває загрозу окупації для наших громадян. На жаль, це так. Колись деякі жителі Донецька, які навіть не були за Росію обома руками, вирішили просто перечекати. Пожити у своїй хаті. Не рипатись, а вичікувати. І що?

А те, що в 2022-му їх більшу частину зібрали, впакували в гімняне камуфло та відправили на наші позиції. І там дуже багато полягло. Почекали, молодці.

Раджу не повторювати їх помилку. Пишу це, бо знаю: текст читають і на моїй рідній Чернігівщині, яка під окупацією встигла побути торік. І там теж багато хто «чекав». Просто росіян згодом вишибло ударом під сідло, і чекати довелось уже наших. Та суті це не міняє.

Пасивні очікування – те, чого від вас хоче ворог. Будьте активними. І все.

Війна не вимагає від вас бігати саме під Авдіївкою. Але вона точно вимагає бути готовим, що одного дня це може стати проблемою №1. Війна вже тут, якщо хтось забув, і задачі на ній бувають різні. Тут або ви, або ви. Інших варіантів немає. А хто не забув – молодці й красунчики, я вас за хорошу пам’ять і люблю.

Тоді, щоправда, попрошу репостнути цей текст чи скинути надто розслабленим друзям. Нехай теж почитають. Або не почитають, та хоча б картинку побачать краєм ока. Мені вистачить і цього.

Ну що, вітаю із Новим роком. Бажаю, щоб це не був рік ілюзій.

Давайте краще рік готовності.