У США залишилось чотири інструменти: чи розпочне Байден війну з Іраном, і що це дасть обом сторонам
У США залишилось чотири інструменти: чи розпочне Байден війну з Іраном, і що це дасть обом сторонам

У США залишилось чотири інструменти: чи розпочне Байден війну з Іраном, і що це дасть обом сторонам

Адміністрація президента США перебуває у важкій ситуації

Троє американських військовослужбовців загинули та 24 зазнали поранень в результаті обстрілу військової бази США на території Сирії. Це сталося 28 січня. Безпілотники-камікадзе, запущені, попередньо, проіранськими угрупованнями на сході Сирії, були помилково сприйняті американцями за свої, внаслідок чого сталося пряме влучання по території бази. Це перший випадок загибелі американських військових за останні декілька місяців, упродовж яких проіранські сили регулярно обстрілювали військові об’єкти США в регіоні.

Мова йде про військову базу "Ат-Танф", яка розташована на кордоні Сирії та Йорданії у південно-східній частині сирійської провінції Хомс. Вона була створена у 2017 році через 2 роки після того, як США на чолі міжнародної коаліції розпочали військово-повітряну кампанію проти бойовиків "Ісламської держави". Щойно терористи були розбиті, Вашингтон залишив свої війська у Сирії, розширив кількість військових баз та опорних пунктів, і переключився на стримування конкурентів: Росії, Ірану та Туреччини. Власне, база "Ат-Танф" й виконувала саме цю функцію, хоча на офіційному рівні Вашингтон стверджував, що їхня присутність тут – лише для боротьби з терористами та недопущення відродження бойовиків "ІД".

База "Ат-Танф" була створена з опорою на рештки місцевих антиурядових угруповань, які з 2011 року вели боротьбу з центральним урядом у Дамаску, але зазнали поразки. США та союзники взялися тренувати їх та озброювати, спираючись на базу "Ат-Танф". До того ж це дало США змогу створити навколо бази 55-км буферну зону, яка дозволяла моніторити ситуацію на півдні Сирії та уздовж траси "Багдад-Дамаск", життєво важливого логістичного маршруту для Ірану.

Ат-Танф

Звісно, як і решта військових баз США, ця територія стала об’єктом частих нападів з боку проіранських угруповань у разі ескалації. Так часто бувало упродовж президентства Д. Трампа, коли Іран та США востаннє були на межі війни.

Нинішня ситуація не стала раптовою. Проіранські сили у регіоні почали обстрілювати американські військові бази у відповідь на війну Ізраїлю в Газі, яку вони вимагають припинити. Стратегічна мета обстрілів полягала у здійсненні достатнього тиску на Білий Дім із тим, щоб він змусив Ізраїль все-таки завершити військову операцію в секторі Гази, а також змусити Вашингтон зменшити свою військову присутність або взагалі піти з Сирії та Іраку. База "Ат-Танф" завжди була частиною цієї гри, оскільки розташована біля кордонів з Іраком та Йорданією, і грає важливу роль у стримуванні іранського впливу. Востаннє масові обстріли бази відбувалися у жовтні-листопаді, і тоді США завдавали повітряних ударів по проіранських угрупованнях у відповідь, а після того Вашингтон запровадив нову порцію санкцій проти пов’язаних з Іраном структур.

Втім, ситуацію це не змінило. З середини жовтня, за даними Пентагону, проіранські сили майже 150 разів обстрілювали американські військові об’єкти в Сирії та Іраку. І зараз сторони вийшли на новий етап ескалації, коли вже загинули американські солдати.

Адміністрація Байдена перебуває у важкій ситуації. З одного боку, загибель американських військових вимагає силової відповіді, інакше президента Байдена звинувачуватимуть у слабкості, беззубості та бездіяльності. Втрата обличчя неприйнятна для Байдена та його уряду напередодні праймеріз у березні та виборів у листопаді. До того ж руйнування репутації США як потужної наддержави руйнує імідж, на якому тримається частина політичного впливу США у регіоні, що грає на користь їхніх суперників: Китаю, РФ, Ірану, КНДР, Туреччини та цілої низки держав, які мають претензії до США як світового лідера.

З іншого боку, силова відповідь не є вирішенням проблеми. Ба більше, може призвести до її загострення та дестабілізації регіону, якщо Іран продовжить завдавати удари, а між сторонами буде зірвана "пломба" з прямих військових ударів, які стануть частиною їхнього протистояння. Війна між США та Іраном може призвести до нестабільності на світових енергетичних ринках, порушити ще більше судноплавство у районі Перської затоки, погіршити гуманітарну ситуацію у регіоні та породити нову хвилю біженців та екстремізму. Простіше кажучи, військова відповідь направду жодним чином не допомагає Сполученим Штатам адекватно відповідати на виклики.

На цей час є чотири базові інструменти, які США можуть застосовувати щодо Ірану:

  • Кібератака відносно об’єктів критичної інфраструктури, ракетно-ядерної програми та державних інститутів.
  • Точкові авіаудари по керівництву Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), який відповідальний за зовнішні операції Ірану у регіоні.
  • Масовані бомбардування проіранських сил у Сирії, Іраку чи Лівані, тобто повернення до того, що було, але в більших масштабах.
  • Ракетно-повітряні удари по території Ірану. У якості цілей можуть бути обрані адміністративні будівлі, енергетичні об’єкти, військові бази та аеродроми, місця пусків ракет, військово-морський флот тощо.

Кожен з цих інструментів не зможе завадити Ірану знову обстрілювати американські військові бази. Навряд чи вони змінять поведінку Ірану, чи його мотивацію протистояти США на Близькому Сході. Для ліквідації іранської загрози так, як її нині бачать у Вашингтоні, потрібні комплексні заходи, у тому числі зміна політичної системи в Ірані. Як цього добитися та як гарантувати заміну політичного режиму більш адекватним, у США, вочевидь, не знають. Відтак, будь-яка одноразова силова відповідь найближчим часом не призведе до фундаментальних зміни балансу сил у регіоні.

Як показують їхні конфлікти з хуситами у Ємені, "Хезболлою" у Лівані та проіранськими силами в Сирії та Іраку, у Сполучених Штатів немає проблеми з застосуванням воєнної сили, точністю зброї або кількістю військових. Їхня ключова проблема полягає у відсутності єдиної мотивації вирішення цих проблем та єдиної стратегії, яка б була заточена під врегулювання цих питань, залежно від державних інтересів США, а не окремих політичних та соціальних груп, фрагментація на які ускладнює ухвалення рішень у США та багатьох західних суспільствах. Тому, не варто очікувати, що військова відповідь США, навіть якщо вона зачепить безпосередньо Іран, якимось чином змінить ті стратегічні виклики, перед якими опинилися США протягом останніх 15-20 років.

Теги за темою
США Іран
Джерело матеріала
loader
loader