Бомбу на церкву могли навести: подробиці загибелі пастора протестантської церкви у Куп'янську

У середу, 28 лютого, росіяни завдали авіаудару керованими авіабомбами по місту Куп'янськ Харківської області. Один з ударів припав на протестантську церкву Ісуса Христа. Незадовго до цього там закінчилася служба, і у приміщенні залишався пастор Юрій Климко з дружиною.

Юрій загинув на місці. Його тіло знайшла дружина, яка дивом вижила.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZ.UA.

Приліт був не випадковим

Юрій Климко був відомий не лише як пастор, а й волонтер у місті Куп'янську Харківської області. Його церква п'ятдесятників Ісуса Христа була ще й волонтерським хабом. Тут щодня роздавали обіди нужденним людям. Звідси розвозили допомогу всіма куточками області, навіть у ті села, куди ніхто не міг дістатися.

Ті, хто знав загиблого пастора, кажуть, що приліт по церкві був не випадковим. Найімовірніше, хтось навів ворога саме на цю будівлю.

За пів години до трагедії тут ще було багато людей, мешканці Куп'янська, волонтери, військові – всі були на служінні. А потім у приміщенні залишилися сам пастор та його дружина Олена. Після вибуху вона знайшла тіло чоловіка.

Допомагав словом та розвозив допомогу

Друг Юрія Климка, теж пастор зі Старобільська на Луганщині Сергій Любченко розповідає, що до церкви Климко прийшов ще у 90-х роках. З того часу він постійно служив людям.

"Із 2014 року ми разом з іншими капеланами почали їздити лінією розмежування Донецької, Луганської областей. Пройшли Станицю Луганську, Попасну, Золоте. Допомагали словом, розвозили допомогу військовим та цивільним мешканцям", – згадує Любченко.

Координатор Християнської служби порятунку Андрій Оленчик каже, що з 2016 року, коли формувався "Корпус військових капеланів" при їхній службі, то Юрій Климко був у першій хвилі.

Він побував у багатьох прифронтових містах і селах спочатку в зоні АТО, потім ООС.

Навіть коли російські загарбники окупували його рідний Куп'янськ, пастор жодного дня не сидів без діла.

Виїхав із Куп'янська, коли стало небезпечно

Перші півтора місяця Климко із сім'єю провели в окупації. Однак залишатися в місті для нього як капелана було вже небезпечно. Росіяни створили свою комендатуру, почали з'ясовувати, хто тут підтримує українських військових, хто служив в АТО.

Сам пастор згадував: щовечора лягав спати і прислухався до шуму автомобілів за вікном – чи не по нього приїхали загарбники. Містом уже хапали людей, кидали у підвали, а деякі українці зникали безслідно. Не чіпали лише церкви Московського патріархату.

Через півтора місяця вони з дітьми таки виїхали на машині манівцями. І до самого визволення Куп'янська мешкали в Ужгороді.

"Він розповідав, що для нього було дуже болісно побачити, як один із парафіян його церкви після його від'їзду зняв відео у самій церкві. І казав, що раніше тут служив священник-нацист", – згадує Оленчик.

Як тільки ЗСУ звільнили місто, пастор відразу повернувся і знову продовжив своє служіння. У церкві було організовано гуманітарний хаб. Сюди приїжджали не лише волонтери різних церков, а й просто представники фондів.

Сам Юрій із помічниками їздили у села, куди вже ніхто не наважувався поїхати, бо там стріляють. Привозили людям їжу, воду, пічки, ковдри. Багато хто навіть плакав, бо в них закінчувалися останні продукти, а взяти нові було ніде.

Був пастором і батьком

Юрій Климко вважав, що його та людей у Куп'янську захищає Бог. Неподалік його будинку якось вибухнула ракета С-300. Однак, окрім побитих вікон, вивернутого паркану нічого не сталося, всі були цілі.

Одна з колишніх парафіянок церкви Олена Рачинська згадує, що потрапила до Куп'янська у 2014 році. Почула про такого пастора і разом з однорічною донькою та чоловіком поїхала до нього.

"У першого чоловіка були серйозні проблеми з алкоголем та наркотиками. Пастор поговорив із ним, потім сказав мені, що чоловік не хоче відмовлятися від цих шкідливих звичок. Але все одно він молився за нас, вчив, як пережити це, давав поради. Разом із дружиною вони запрошували нас до себе до хати, щоб помолитися у домашній обстановці, поговорити, завжди пригощали обідом. Він був і пастором, і батьком. Відчувалося, що у сім'ї панує любов. Він дуже любив свою дружину. Діти виховані так, що в усьому допомагали батькам, самі накривали на стіл, забирали, були привітними. Дуже хороша родина", – розповідає Олена.

У пастора залишилися дружина й троє дітей. Старша донька живе за кордоном, молодша та син – тут із батьками. Поки вони ще не можуть прийти до тями від того, що трапилося. Сім'я та рідні готуються до похорону.