Третя весна великої війни

Вже милують око ніжні, тендітні перші квіти, провісники весни. Весна дарує надію, а з нею – й нові сили. Природа ніби підказує нам, що якою б довгою і суворою не була зима, за нею завжди прийде весна і принесе такі довгоочікувані промені тепла, пробудження природи, торжество життя, радості й надії.

Надія – велика сила. Хоча би тому, що без неї людина розчаровується, впадає у відчай, знесилюється і фізично, і духовно. Без надії нема бажання до життя, нема сил до боротьби. Саме тому наш ворог прагне забрати у нас надію, розпачем закути наші серця і розум, щоби вкрасти у нас всі сили на боротьбу, вбити наші прагнення і сподівання, огорнути нас темрявою безнадії.

Подібно до сходів – надія веде нас вгору, а безнадія лише скочує вниз. Надія подібна до променя сонця, що освітлює і зігріває. Вона ніби яскравий світанок, який провіщує новий день, дозволяє будувати плани, аби жити далі.

Так, вже третя весна для нашого народу змішана з гіркотою і сумом, зі страхом і непевністю через повномасштабну війну. Але ми, ніби ці проліски, прагнемо життя і миру. Ми з надією на перемогу, попри все, пробиваємося крізь «холодну землю» ворожих атак. І як ми нині милуємося першими квітами, так і нами буде захоплюватись всякий, хто має добру волю, бо ми живемо, ми надіємося і віримо в нашу перемогу.

«Hехай же Бог надiї наповнить вас усякою радiстю i миром у вiрi, щоб ви, силою Духа Святого, збагатилися надiєю» (Рим. 15: 13).