Погляд Агнєшки Голланд на міграційну кризу 2021 року: рецензія на Зелений кордон

В український прокат виходить фільм Зелений кордон від одного з найкращих режисерів Польщі – 75-річної Аґнєшки Голланд.

Ця стрічка змагалася за Золотого лева на 80-му Венеційському міжнародному кінофестивалі, де здобула спеціальний приз журі. Фільм також дістав переважно позитивні відгуки від кінокритиків, однак його засудили польські політики.

Так, попередній міністр юстиції Польщі Збіґнєв Зьобро порівняв стрічку з нацистською пропагандою, яка “показує поляків як бандитів і вбивць”. А ексзаступник очільника МВС країни Блажей Побожі назвав фільм “огидним наклепом”, який “шкодить польській державі й полякам”.

Сюжет фільму Зелений кордон

Зелений кордон розпочинається з панорамного кадру лісу, який переходить від кольорових до попелястих чорно-білих кадрів. Після цього глядачі стають свідками сцени 2021 року в літаку, де серед пасажирів – сім’я сирійських біженців та жінка з Афганістану Лейла (Бехі Джанаті-Атаї).

Приземлившись у Білорусі, члени сімейства погоджуються підвезти Лейлу до Польщі. Вони сідають у фургон, але водій транспортного засобу висаджує їх у білоруському лісі поруч з озброєними солдатами. Прикордонники двох країн буквально кидають біженців через колючий дріт туди-сюди як пішаків.

По суті, це історія про гуманітарну кризу, умисно спровоковану самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенком у 2021 році. Тоді його режим обманом та пропагандою заманював до країни біженців, обіцяючи їм легкий шлях до ЄС. Але справжньою метою цього була дестабілізація кордонів Євросоюзу.

У фільмі один із керівників польської прикордонної служби прямо каже, що ці мігранти, попри їхні гіркі історії насильства, хвороб і голоду, “вони не є людьми, вони – зброя Лукашенка і Путіна”.

Під час перегляду майже одразу стає зрозуміло, чому тодішній уряд Матеуша Моравєцького виступив із такою різкою критикою стрічки. Серед іншого Голланд показала, як прикордонники обох країн вправляються у жорстокості, кидаючи біженців з одного боку на інший.

Протагоністами у Зеленому кордоні виступають активісти, які намагаються хоч якось пом’якшити перебування біженців у лісі, але як такого виходу з ситуації доводиться чекати довго з урахуванням тривалості фільму, а це 2 години 27 хвилин.

Рецензія на фільм Зелений кордон

У стрічці Голланд майстерно переплітає кілька людських доль на польському боці кордону. Це і моральна криза прикордонника, якому керівництво навіює негативне ставлення до біженців, і історія психотерапевтки Юлії (Мая Осташевська), яка вирішує співпрацювати з активістами після того, як стала свідком жахіть на кордоні.

Особливої уваги варта операторська робота Томаша Наумюка, який створив неймовірно чорно-білу картинку, фіксуючи кожну деталь, що нагадує дещо документалістський почерк.

Зелений кордон розбитий на частини, але вони є продовженням історії. А фінальними кадрами є епілог. І він, можливо, буде найбільш емоційним для українського глядача. Адже історія там розгортається 26 лютого 2022 року на польсько-українському кордоні.

Показане у ньому – абсолютний контраст поведінки тих самих прикордонників щодо біженців із України. Кадри справді щемливі та підбивають на сльозу, але після понад двох годин жорстокості на кордоні з Білоруссю можуть здатися провокацією. Але з іншого боку, це можна розглядати і як легку крихту оптимізму.

Зелений кордон – доволі виснажливий для перегляду фільм, передусім через свою тривалість, але водночас досить потужний. Така реакція попереднього польського уряду може означати лише те, що показане у фільмі є гіркою правдою.

Але з іншого боку, чому ця правда від Голланд така скупа щодо істинних винуватців цієї кризи – режиму Лукашенка. Адже справжнє зерно цього мороку, що стався на кордоні у 2021 році, носить імена не польських прикордонників.