Рецензія на фільм «Мисливці на привидів: Крижана імперія» / Ghostbusters: Frozen Empire

Кінофраншиза «Мисливці на привидів» сьогодні відчувається дещо дивно. Можуть навіть виникнути питання, як взагалі така концепція перетворилась на відносно невелику, але все ж серію, якою навіть окрема компанія Ghost Corps займається. Але у 2021 році «Мисливці на привидів: З того світу» довели, що таке кіно може виглядати цілком гармонічно навіть у сьогоденні, головне тут — гідно поставитися до першоджерела. Фільм «Мисливці на привидів: Крижана імперія» мав закріпити та розвинути успіхи попередньої частини. Розповідаємо в нашій рецензії, яким вийшло це кіно.

«Мисливці на привидів: Крижана імперія» / Ghostbusters: Frozen Empire

Жанр фантастично-комедійний екшн
Режисер Ґіл Кінан
У ролях Пол Радд, Керрі Кун, Фінн Вулфгард, Маккенна Грейс, Білл Мюррей, Ерні Хадсон
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2024
Сайт IMDb

Гері Груберсон (Пол Радд) став частиною родини Спенглерів. Разом вони взяли на себе обов’язки Мисливців на привидів і тепер відловлюють різноманітних духів у Нью-Йорку. Місцевий мер цим не дуже задоволений, як і багато мешканців, котрі бачать у Мисливцях лише порушників спокою. Але останнім невдовзі доведеться довести усьому місту, що вони дійсно чогось варті. Інакше на весь світ очікує новий Льодовиковий період.

«Мисливці на привидів» отримали спробу перезапуску у 2016 році, коли весь основний каст замінили на жінок, а сам фільм намагалися зробити по всім трендам Голлівуду того часу. Вийшло сміливо, але сумнівно у багатьох моментах. Провал у прокаті лише підтвердив, що така формула не працює.

Проте з «Мисливцями на привидів: З того світу» ситуація ще цікавіше. Бо це не рімейк, а фактично пряме продовження оригіналу, нехай через багато років і з новими персонажами у центрі історії. Фільм навіть зняв Джейсон Райтман, син Айвана Райтмана, який поставив оригінальну дилогію про Мисливців. Саме тому фільм 2021 року гідно передав дух першоджерела, у якому моторошне гарно поєднується зі смішним, а розбавлено все це було акторським кастом з зірок сучасності. Видовище вийшло може і простеньке, але точно гідне.

Спочатку здається, що все гаразд. Фільм не витрачає зайвий час на презентацію персонажів і постановку конфлікту, бо все це приблизно вже було у минулій історії. Глядачі одразу поринають у буденність нових Мисливців посеред метушні Нью-Йорку, де ще менше людей задоволені їхньою діяльністю. Привиди тут водночас моторошні та симпатичні, хімія між персонажами цілком на рівні, а наївність та абсурд наче не заходять на критичні рівні, залишаючись просто елементом стилю.

Проте чим довше йде кіно, тим більше наївність та абсурд виходять на перший план. Сценарій ніби вибудовує все, щоб у фіналі зійтися в грамотній кульмінації, але жодна з цих ниточок не вражає. До того ж вас постійно відволікають навіть не жартами, а недолугими спробами у жарти. Втім, хтось у залі при перегляді все ж сміявся, тому комедійні елементи кіно все ж мають свою авдиторію.

Але ці елементи не дозволяють адекватно проявити себе і без того хиткому сюжету. Автори кіно ніби не могли визначитися, чого вони бажають більше: розважати вас сміхом чи все ж розповісти цікаву історію. Вони раптово визначилися з цим питанням в останній третині. «Раптово» тут — це ключове слово, бо до титрів вас підводять вже зовсім поспіхом. Усі моменти сходяться настільки неприродно, що всі залишки харизми місцевої історії зникають остаточно.

І це сумно, бо тут є цікаві ідеї про родину, про повернення до справи всього свого життя та прийняття відповідальності за свої вчинки та свій рід. Актори тут також грають дуже гарно, навіть якщо місцями — відчутно карикатурно. Та сама музична тема на місці, привиди гарно стилізовані та з художньогопогляду викликають захоплення. Тобто технічні та другорядні елементи в кіно дійсно на висоті.

Але всі вони нанизані на історію, яку зовсім не хочеться дивитися. Бо вона ні про що. Вона складена з окремих сцен, які за рівнем змістовного навантаження знаходяться десь на одній позиції з YouTube-короткометражками — до того ж далеко не найкращими. Перегляд виходить зовсім безглуздим.

Проте іншим глядачам місцеві елементи можуть бути зовсім чужими. Особливо якщо ми говоримо про українців. Тому ця вічна гонитва за ностальгією у випадку «Крижаної імперії» не працює.

І це також показовий момент, через який у кіно з’являється своя прагматична користь. Бо він демонструє, наскільки безглуздими насправді є майже всі сучасні відродження відомих франшиз, якщо забрати з них журбу за минулим.