Капіталіст і альтруїстка. Фільм Сєви Діамантакоса «І вони говоритимуть про нас» — документальний портрет післямайданної України

Сєва Діамантакос — італо-німецький документаліст: народився в Генуї, живе в Берліні. «І вони говоритимуть про нас» (Україна — Італія) — проєкт, що виріс із його попереднього фільму «Листівки з України» (2016). Тоді, після тривалих подорожей по країні, режисер вирішив зосередитися на п’ятьох молодих героях. Кожен із них походить із різних міст і суспільних прошарків. Фільм розповідає про такі події, як Революція гідності, імітація референдуму за «незалежність» окупованих регіонів Донеччини й Луганщини, національні президентські вибори, показує країну від передмість Донецька до таборів сепаратистів у Луганську, від блокпостів на Азовщині до маєтків олігархів.

У новій картині Діамантакос застосовує схожий прийом, але більш камерно. В «І вони говоритимуть про нас», не перетинаючись, розвиваються сюжети двох персонажів: харків’янина Сергія та донеччанки Анни. Сергій — підприємець, засновник компанії екстремального туризму.

Неодружений, бездітний, живе з партнеркою. В його турах іноземці можуть відвідати Зону відчуження Чорнобильської АЕС, прокотитися чи навіть поплавати на танку чи бронетранспортері, досхочу настрілятися з різних видів зброї.

Анна — художниця, поетка й волонтерка. Розлучена, має дочку Ірину, живе з партнером. Викладає мистецтво та ігри дітям, регулярно відвідує «сіру зону», щоб допомогти постраждалим родинам одягом та іграшками. І вона, і Сергій переїхали зі своїх міст до Києва, але з різних причин. Сергій — аби розвивати бізнес. Анна — бо в захопленому рашистами Донецьку їй більше немає місця. Власне, фільм і відкривається розповіддю про полон: сусід звів наклеп, що дівчина «дуже небезпечна людина, запекла правосечка». У підсумку нова «влада» катувала Анну та її хлопця шість днів.

У кожного з героїв є стала життєва філософія. Сергій дотримується мотиваційної моделі бізнесу, проповідує випадковим попутницям: «Якщо ви хочете щасливе життя — візуалізуйте його. Не треба хотіти багатого чоловіка. Треба бачити себе щасливу. Треба бути багатими всередині себе. Треба слухати своє серце». Підприємництво у нього в крові: його обманює партнер, але він не опускає рук; у певну мить береться розвивати власну криптовалюту E-chat, а втім, зазнавши невдачі, переспрямовує енергію на туризм і досягає ще вищого рівня.

Анна ж читає вірші про те, що випробування нас усіх сплавили у щось нове, де свобода і кров — синоніми. «Хто ж ми? Ми українці. Ми різні. Але об’єднує нас щирість». І ця щирість дійсно її кредо. Не маючи ані сталих стосунків, ані стабільного джерела прибутку, існуючи як тимчасово переміщена особа, в дуже непевному юридичному становищі, вона не тільки знаходить сили допомагати іншим, але й народжує другу дочку, і материнство для неї — справжнє щастя. А до труднощів ставлення просте: «Все моє життя після переїзду до Києва — це один великий соціальний експеримент, який я добровільно проводжу».

По суті, фільм тримається на отакому соціальному протиставленні — типовий бізнесмен із вищого середнього класу і справжня безсрібниця. Обоє вірять у свою справу. Обоє мають відчуття місії. І на таких, як вони, настільки несхожих, стоїть Україна.