Занадто багато сексу та збочень, але фільм не про це! Рецензія на Сором

В українських кінотеатрах з 11 квітня у межах ретроперспективи знову покажуть драму Сором британського режисера Стіва Макквіна, творця оскароносної стрічки 12 років рабства.

Сором – це неупереджений погляд на сексуальну залежність, яка так само руйнує людську психіку, як і алкогольна, ігрова чи наркотична. Залежні відчувають гостру потребу в оргазмі, але задоволення від нього вони не отримують. Вони слідують нав’язливому потягу, тоді як сам акт як такий немає для них сенсу.

Прем’єра фільму Макквіна відбулася на Венеційському кінофестивалі в основній конкурсній програмі, а актор Майкл Фассбендер тоді отримав Кубок Вольпі за найкращу чоловічу роль. Після стрічка поїздила ще кількома кінофорумами, зокрема була в Торонто, Лондоні (BFI) та Нью-Йорку.

Після виходу фільму на екрани лауреат Пулітцерівської премії Роджер Еберт писав у своїй рецензії, що не вірить, що зможе подивитися цей фільм удруге. Хоча багато кіноманів вважають, що з роками цей фільм лише ліпшає як вино.

Сюжет фільму Сором

Це історія про чоловіка на ім’я Брендон Салліван (Майкл Фассбендер), який працює в офісі та живе у великій нью-йоркській квартирі. Головний герой страждає на сексуальний розлад, з яким не може впоратися, хоча безпосередньо у фільмі глядачу прямо не кажуть, що в нього сексуальний розклад.

Брендон живе сам та радіє своєму активному соціальному життю. Інколи він ходить з колегами по роботі випити у бари, але сам ніяк не може приборкати свій сексуальний апетит. Він користується послугами повій або ж займається сексом з випадковими жінками, а коли впадає у відчай, то тамує свою жагу переглядом порнографії.

Будь то повії, колеги чи випадкові дівчата в барі, Брендон використовує їх лише як об’єкти для задоволення своїх особистих бажань.

Вітальня його квартири завалена журналами з оголеними жінками, відеозаписами оргій і всілякими сексуальними збоченнями. Але все змінюється з приїздом його сестри Сіссі (Кері Малліган). Вона – його антипод, хоча певною мірою також має психічний розлад – у неї маніакальна депресія.

Сюжет не розкриває психологію Брендона та Сіссі, натомість нагадує своєрідну головоломку, покликану допомогти глядачеві знайти відповідь, спостерігаючи за їхніми вчинками. Не виключено, що в обох героїв могло бути травматичне минуле, яке могло спричинити труднощі в їхньому житті.

Рецензія на Сором

Що ж, другий повнометражний фільм Макквіна дивитися нелегко. Безперечно, він майстерно знятий, але відсутність комплксних діалогів і неквапливий темп можуть стати випробуванням терпіння для багатьох. По суті, фільм триває стандартні 1 годину й 41 хвилину, але за відчуттями – це всі три години.

Цей фільм можна порівняти із психодрамою Покидаючи Лас-Вегас режисера Майка Фіггіса, в якій пияка, зіграний Ніколасом Кейджем, стикається віч-на-віч зі своєю залежністю і виявляє, що іноді прозріння – це тимчасовий перепочинок.

У Соромі Майкл Фассбендер демонструє потужну гру, можливо, одну з найкращих в кар’єрі. Він проникає у психологію свого героя та перетворює його на складного персонажа, який потребує вивчення. Через свою манію, холодність та імпульсивність персонаж Брендона залишається загадкою. Він ставиться до людей навколо з помітною байдужістю, а людські стосунки для нього позбавлені сенсу.

Так само на висоті акторська робота Кері Малліган. Хоча її Сісі є лише елементом сюжету, але її поява працює на героя Фассбендера, компенсуючи апатію брата.

Американська кіноасоціація дала фільму рейтинг NC-17, що означає, що дітей та підлітків до 17 років до перегляду допускати не можна. Вочевидь, причина цього – надмірна кількість сцен сексу, мастурбації, оргій та акторів, які ходять голяка.

Сором – це фільм не про секс, хоча його, як зазначено вище, занадто. Передусім це напружений портрет людини, що страждає від залежності, яку не може контролювати. Це кіно без моральних штампів, яке не боїться нічого, щоб показати соціальні табу на скандальні теми.