"РФ готова до конструктиву, а Україна завжди все псує". Що не так із гучною статтею Foreign Affairs
"РФ готова до конструктиву, а Україна завжди все псує". Що не так із гучною статтею Foreign Affairs

"РФ готова до конструктиву, а Україна завжди все псує". Що не так із гучною статтею Foreign Affairs

Журналіст та блогер Олексій Копитько проаналізував шанси домовитися про мир на переговорах навесні 2022 року та дав оцінку допомоги партнерів

У виданні Foreign Affairs вийшла велика стаття із заголовком "Переговори, які могли завершити війну в Україні". Один із авторів – високопосадовець RAND Corporation (одночасно експерт російського "Валдайського клубу") Семюель Чарап. Сутність цього персонажа докладно розбирав Дмитро Золотухін.

Суть публікації: у лютому – травні 2022 року йшли переговори, а давайте згадаємо, що було два роки тому і чому не вийшло?

Інтерпретація авторів зводиться до такого: узгодженого тексту домовленостей не було, бо Україна підло відмовилася капітулювати, почала цинічно ставити питання "а що буде після досягнення угоди?", нахабно вимагала гарантій безпеки. Де ж це бачено – гарантії? По-перше, гарантії вже не модно з часів ДСВ. По-друге – це створює зобов'язання для третіх країн! Та що ви собі дозволяєте?

Я не перебільшую, почитайте. Практично дослівно те, що пхають росіяни, але під виглядом рівновіддаленої респектабельної публіцистики.

Навіщо? У вирі подій багато хто вже забув, як воно було насправді. Також є любителі впадати у виборчу амнезію, коли згадувати не дуже приємно. Копієчка до копієчки, створюється імітація, що це Україна чогось там постійно не хоче. Все через неї. При цьому якось не береться до уваги, що Україна просто не хоче померти. Але це недостатньо поважна причина.

Чому? Тому що наш опір – це дуже некомфортно для частини партнерів. Бо з самого початку (можу судити з листопада 2021 року) основний зміст їхньої роботи – утримати війну у певних, зручних рамках, де виживання України взагалі не є обов'язковим.

Тож кремлівський мотив "Росія готова до конструктиву, а Україна вічно все псує" рясно лізтиме зі всіх статусних дірок.

Але варто пам'ятати, що це лише ЧАСТИНА дійових осіб та груп впливу. Є й інші. Буде важко, але у нас в анамнезі вже стільки неможливого, що лінійні прогнози давно не працюють. А отже, треба упиратися.

Зустріч із міністром оборони Британії Беном Воллесом

Ну ок. Пилюлька від виборчої амнезії для вітчизняних та зарубіжних любителів жанру "тут пам'ятаю, тут не пам'ятаю". Бо якось зовсім почуття міри втратили.

На картинці – один із переломних моментів війни, я вважаю.

Контекст

З початком повномасштабного вторгнення ГШ видав розрахунок: армії вистачить на 80-90 днів. Критична проблема – артилерійські боєприпаси.

Міноборони навело різкість і дійшло невтішного висновку: доступних на ринку боєприпасів радянських калібрів (насамперед, 122, 152) і всіх доступних виробничих потужностей навіть теоретично не вистачить, щоб вистояти проти російського тиску.

Єдиний варіант: переходити на західний калібр – 155 (потім додався 105 тощо). Було сформульовано політичну позицію: боротися за артилерію 155-мм калібру. Що виявилося вельми нетривіальним завданням у середині березня 2022 року.

З одного боку, ідею не підтримував наш Генштаб. З логічних причин. По-перше, незрозуміло було, як цим воювати. По-друге, (що випливало з першого), незрозуміло було, як це планувати. Тому ніхто не горів бажанням брати відповідальність. ГШ наполягав, що треба шукати снаряди радянських калібрів.

З іншого боку, ідею підтримували західні партнери. Бо це було неймовірною ескалацією! Одного разу переконували, що допоможуть знайти радянські снаряди. На пред'явлення цифр та питання "де?" реагували глибоким занепокоєнням.

У результаті, як я вже кілька разів згадував, міністр оборони Олексій Рєзніков учинив свавілля. Коли від ГШ було вимучено відповідь у дусі "так робіть, що хочете", що було максимальним ступенем підтримки на той момент, міністр оборони поїхав до Лондона, де 21/22 березня 2022 р. пройшла серія зустрічей.

Картинка – із зустрічі із міністром оборони Британії Беном Воллесом. Тоді було близько 6 години безперервних переговорів, до яких приєднувалися тодішні міністр закордонних справ та міністр фінансів Британії.

Після цього Воллес першим заявив, що:

1) Україні треба дати західну артилерію;

2) Британія збере конференцію донорів для координації допомоги (відбулася 30-31 березня 2022 р.).

Це було:

1) паралельно діалогу з Росією;

2) до того, як росіяни втекли з Київської, Чернігівської та Сумської областей;

3) до того, як світ дізнався про звірства росіян у Бучі та Ірпені;

4) за три тижні до рішення щодо артилерії від США та за місяць з гаком до першого Рамштайну.

Ті, хто свято вірив, що був лише один трек — переговори з РФ, повинен вас засмутити. Але це був максимально некомфортний трек для тих, хто ще у січні озвучував "Київ за 3 дні".

Після того, як партнери понятійно кивнули, що артилерію дадуть, постало питання – а скільки її треба? Повертаючись до планування, ніхто не знав. Тому перший запит ГШ був на 10 дивізіонів, що на той момент видавалося величезною цифрою.

Міноборони притягло 10 дивізіонів артилерії за 3 місяці (більше, ніж армія отримала за попередні 25 років). Хоча в ході війни потреба зростала і неодноразово уточнювалася – це постійно обтікаючий горизонт..

Наприкінці травня 2022 р 155-мм гармати почали надходити, до кінця червня вже впливали на ситуацію. У липні вже стояло питання уніфікації, обслуговування, ремонту та ін. А також того, скільки разів вистрілили та куди потрапили?

Рішення про виділення першого дивізіону (18 гаубиць) М777 від США та 40 тис. снарядів було отримано 13 квітня 2022 року.

21 квітня було виділено ще 72 гаубиці (а також машинки для перевезення) та 144К снарядів… І т.д.

Спершу всім було лячно. Наприклад, партнери не знали, наскільки дбайливо наші воїни ставитимуться до артилерії (зокрема – скільки буде захоплено ворогом). Тому скручували з гармат все, що інтелектуальніше заліза (напр., Інструменти автоматичного наведення). Але поступово процес йшов. Усі навчалися.

В підсумку. За півтора року (на початок вересня 2023 року) було куплено, виготовлено на замовлення МО та привезено в рамках матеріально-технічної допомоги понад 4,5 тис. одиниць артилерії та мінометів. Не вдаючись у подробиці, якщо крупноблочно – то під тисячу гармат (частина радянських, але левова частка – західних). Це частина того, що дозволило дожити до епохи дронів.

Цього не вистачало та не вистачає. Через довгий час танки працювали у форматі ерзац-артилерії – стріляли з капонірів навісником. Що погано, бо мінус ресурс ствола, мінус дефіцитні снаряди. Інших варіантів не було. Але якщо порівняти з кількістю артилерії у країнах Європи – масштаб стане зрозумілішим.

Повністю аналогічна історія – ППО. Спочатку чути не хотіли ні про що, окрім ПЗРК. Обіцяли шукати системи радянського зразка. На демонстрацію цифр, що 1) тих же С300 та БУКів – доступно з білкін ніс; 2) а де брати ракети, коли вони закінчаться? — Традиційна глибока заклопотаність. Але крок за кроком доповзли до патріотів.

Щодо МЛРС – взагалі кумедно. На заході від однієї думки непритомніли. А частина вітчизняних діячів висла на руках і вимагала не дратувати партнерів… 30 травня 2022 р. рішення щодо МЛРС ухвалили США, 2 червня Британія і понеслося…

Це все до чого.

1.На такій масштабній війні завжди багато сюжетних ліній. Робити висновки та давати оцінки на основі якоїсь мікроскопічної частини – неминуче помилятися. Про існування інших сюжетних ліній можна не знати. Тому треба максимально упиратись на своїй. Про багато що зроблено і робиться всередині країни говорити не будуть ще довго. Але в цьому якраз запорука неприємних для багатьох сюрпризів, чому ми ще борсаємося, хоча за всіма прикидками вже давно не повинні.

2. Практично кожен крок від прірви до виживання – через створення дискомфорту для партнерів, через постановку в незручне становище, через примус їх робити те, що вони не збиралися, чи збиралися пізніше й у меньшій кількості. Вкрай рідко інтереси збігаються настільки, що є повна синергія (як із країнами Балтії, наприклад). Не варто драматизувати. Найнекомфортніші для партнерів і ситуації, що вимагають волі від нас, ще попереду. Літо буде непростим не лише через метушню росіян. Якщо зберемося – успішно все пройдемо.

Джерело: пости Олексія Копитько у Facebook

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.

Теги за темою
Росія війна Зброя
Джерело матеріала
loader
loader