Давайте відразу проговоримо кілька важливих передумов, які треба враховувати при обговорені сценаріїв завершення війни.
- Оцінювати сценарії треба з урахуванням «поправки на поточний момент». Останні місяці Україна перебуває на дні можливостей, Росія – на піку. Росіяни теж виснажуються ресурсно, не треба розповсюджувати їх іпсохи про «нескінченні ресурси» і рити вмиральні ями.
- Єдина причина, чому зараз в них вдається просуватися – наші і партнерські провали. Схоже, що нижню планку ми пройшли. Хоча лаг ще буде болючим – російський наступ в найближчі місяці ще розвиватиметься, бо на постачання зброї і підготовку людей потрібен час.
- Різке зниження ескалації без перемовин можливе лише за однієї умови – різкого скорочення можливості ОБОХ СТОРІН воювати й проводити активні операції. Але якщо обидві сторони будуть настільки виснажені, це відкриває шлях до перемовин про той чи інший формат завершення війни.
- Вихід на кордони 1991 без тотальної переваги України в силах і засобах (чи колапсу режиму) практично неможливий. Особливо це стосується звільнення урбанізованих районів Донбасу.
- Радикальні параметри – знищення України чи Росії – для обох сторін практично недосяжні. Та і взагалі. Війни капітуляціями однієї зі сторін закінчуються вкрай рідко.
- Зафіксувати все «назавжди» неможливо. Бо історія йде собі вперед. Наприклад, якщо почнеться велика війна в Азії, Україну вона зачепить. Навіть якщо війна з Росією на той момент вже завершиться.
Що таке завершення війни? Момент часу, коли обидві сторони відмовляються від продовження бойових дій на десятиліття. Війна може закінчитися на кордонах 1991 року, на приблизно поточній лінії зіткнення, гірше для нас чи для росіян.
З цього визначення ми можемо виділити кілька можливих сценаріїв:
- Політичний крах режиму в РФ. «Чорні лебеді» прилетіти завжди можуть, бо диктатури як пірамідки з кубиків – оманливо стійкі. Що може стати тригером? Військова поразка. Хвиля економічної кризи. Повстання бійців десь в тилу. Накопичення суспільного невдоволення.
- Очевидна військова перемога України. Цей сценарій досяжний тільки за умови або першого пункту, або значного масштабування допомоги партнерами. Щоб створити достатню технологічну перевагу для нівелювання чисельної переваги РФ.
- Очевидна військова перемога Росії, яка змусить Україну визнати більшість вимог РФ, в т.ч. територіальні втрати. Щоб так сталося, РФ треба виконати дві умови: а) розхитати Україну зсередини, б) позбавити нас допомоги.
- Компромісний мир. Передумовою цього сценарію є добра воля сторін. За Путіна це неможливо. Якщо Путіна не стане – питання відкрите.
- Мир фактичний без номінального (т.з. «корейський сценарій»). За такого сценарію жодна сторона формально не визнає існування іншої в поточних кордонах і оголошує себе переможцем. Країни продовжують існувати у фактичних кордонах на момент завершення бойових дій. Гарантом такого миру може бути, наприклад, розміщення на території України іноземних контингентів. Дякуємо Макрону, що пушить цю тему.
Чим далі йде війна і чим сильніше виснажуються сторони, тим більш ймовірними стають варіанти 4 та 5. При тому не закриті можливості і по першим трьом. Тому ми маємо зосередити свої зусилля на гарантуванні мінімуму через якісну оборону і можливості масштабно атакувати російський тил. Це найкращі стимули для росіян до договороздатності.
Всі ці сценарії, крім очевидної поразки, залишають нам достатньо простору щоб розвивати власну економіку і систему безпеки. А якщо частина територій залишиться окупованою, то чекати можливості повернути своє. Як німці дочекалися.
Коли траєкторії сценаріїв стануть більш зрозумілими? Я думаю, що ми це побачимо вже восени 2024 чи йдемо ми то глухого кута, до більш сприятливих умов для нас чи для ворога. Це визначатимуть успішність російського наступу, динаміка позитивних змін у нас і партнерів, конфігурація після виборів у США.
Та нам своє робити. Дякую за увагу!