Займається керамікою і копить на масажний кабінет: як ветеран, що втратив зір, йде до мрії

Ветеран війни Іван Шостак із Вінниці втратив зір після прильоту ракети навесні 2023 року на Бахмутському напрямку. Після курсу реабілітації йому запропонували пройти майстер-клас із гончарства. Івана це заняття захопило так, що за чотири місяці він виготовив 75 керамічних виробів. В артпросторі «Етно Чари», де опікується Іван, навіть провели його виставку, щоб допомогти ветерану відкрити свою справу.

Іван навчається професії масажиста і хоче найближчим часом відкрити свій кабінет. Подробиці про фронтове поранення, допомогу друзів, гончарство, професію масажиста та як не здаватися Іван розповів Коротко про.

"Вибратися із темряви допоміг друг"

- Іване, як ви зустріли початок великої війни? На якому напрямі воювали?

- Із самого початку повномасштабного вторгнення я не пішов воювати, лишився вдома. Дружина була вагітна, хотів дочекатися народження сина, щоб побачити його. До військкомату пішов після мобілізації. Потрапив до десантно-штурмових військ, до новосформованої 77-ї десантно-штурмової бригади.

4-5 місяців я був інструктором, а потім прийшов наказ – ми поїхали на Бахмутський напрямок. За мною був закріплений Бахмут.

– За яких обставин ви отримали поранення?

– Це сталося 1 березня 2023 року, нас кинули на підкріплення. Був досить сильний наступ з боку ПВК "Вагнер" – ми його стримували. Одного разу до нас прилетіла ракета. Це був постріл із РПГ – мене поранило в голову.

Лікування тривало недовго, загалом воно зайняло 17 днів, після чого мені сказали: можеш їхати додому, сімейний лікар скаже, що робити далі. Зір втрачено повністю, праве око вибило, а ліве розрізане і зашите.

- А програму з реабілітації вам запропонували у шпиталі чи сімейний лікар?

- Це сталося далеко не одразу. Перші п'ять місяців я просто лежав удома, ніхто жодної реабілітації не пропонував, нікуди не направляли. До війни я був позитивною людиною, тішився життям, сумувати зовсім не хотілося. Працював будівельником, виконував внутрішні ремонтні роботи – мене це влаштовувало, повністю забезпечував свою сім'ю, і нічого іншого мені не потрібно було.

Після поранення стало дуже тяжко: суцільна темрява, пішла дружина – я залишився з батьками. Моральний стан був дуже пригніченим. Так тривало, доки не приїхав з фронту мій друг, з яким ми знайомі з другого класу, взяв мене за руку, відвів до реабілітаційного центру “Поділля”, де займаються незрячими та людьми з порушенням зору.

Там мене заново навчали життєвих навичок, життя у темряві. У реабілітаційному центрі вчили поводитися з палицею, орієнтуватися, користуватися гаджетами. Все, що необхідно, щоб після втрати зору можна було продовжувати жити повноцінним незалежним від сторонніх життям.

"Дівчатка просять чашки у вигляді сердець"

- А як вийшло, що ви зайнялися гончарною справою?

- Там мені запропонували відвідати артпростір “Етно Чари”, де є гончарна майстерня. Ми домовилися з хлопцями піти випробувати себе, дізнатися, що це таке. Я поставився до ідеї позитивно, адже це нові враження, відчуття, і це досить цікаво. Сподобалося – я був на такому позитиві та чорному гуморі – і якось це зайшло. Засновниця артпростору Вікторія Ніколаєва запросила приходити ще, щоб займатися гончарною справою – поступово наші заняття переросли у серйозне навчання.

Тож я вже зробив 75 виробів. Потім організували виставку – до сьогодні люди розкупили все. Сподіваюся, отримані кошти допоможуть відкрити масажний кабінет, який дозволить мені жити самостійним незалежним життям.

- А гончарством плануєте продовжувати займатись?

- Так, далі працюватиму, напрацьовуватиму матеріал. До того ж, дівчатка дуже хочуть чашки у вигляді сердець, їм сподобалося, запитують: де чашки? Чого так мало? Хочемо ще! Тому працюємо далі.

Крім того, Вікторія запропонувала мені бути інструктором для хлопців, які зазнали серйозних травм. Хотіла, щоб своїм прикладом я показував: не треба впадати у відчай, опускати руки, важливо вірити у себе, продовжувати жити повноцінним життям.

Мені допомогли друзі та гончарна справа. І тепер своїм прикладом показую хлопцям з тяжкими пораненнями, що не треба впадати у відчай, замикатися в собі, пити горілку, займатися дурницями. Потрібно вірити в себе та рухатися у правильному напрямку.

Переглянути цей допис до Instagram

Вікторія Ніколаєва (@viktoriia__nikolaieva)

"Глина дуже розвиває тактильні навички - корисно для масажиста"

- Ви зараз навчаєтесь на масажиста, як вийшло, що обрали саме цю спеціальність?

- Оскільки доводиться жити в суцільній темряві, і все, що ти бачиш, - ти "бачиш" через руки тактильно. Потрібно себе якось реалізувати, і масажна справа – один із видів заробітку, який доступний незрячим.

Вже майже закінчив навчання. Є люди, які мені допомагають – складають бізнес-план, підшукують помешкання, пропонують допомогу, розповідають, як правильно відкрити нову справу.

- У коментарях під відео про вас було дуже багато охочих допомогти – масажний стіл надіслати або купити ваші вироби – чи це спрацювало?

- Так, ось вироби всі після виставки розкупили. Я не розраховував на таку потужну підтримку. Але маємо позитивний результат. У нас багато хороших людей, які донатять на "банку" від 5-10 грн до 15 000 грн - стільки пожертвував Сергій із Нью-Йорка, українець, який уже давно виїхав до США.

З Європи багато хто пропонує допомогу. Навіть із Камбоджі дівчина пожертвувала кошти, теж українка. Крім того, одержав багато приємних коментарів.

– Вам уже вистачає коштів для відкриття свого кабінету?

– Грошей завжди не вистачає, але масажний стіл уже є. Сподіваюся, що зможу реалізувати свою ідею. Однак усе виявилося не так просто, як здавалося спочатку. Але що приємно, клієнтів вистачає.

– Як вам вдається визначити проблему у тілі людини? Завдяки чутливості рук? Напевно, ви відчуваєте напружені м'язи, які потрібно розслабити.

- Звичайно! Дуже допомагає у розвитку чутливості гончарство. Там робота проходить на стику тактильних відчуттів - глину потрібно відчувати руками, щоб вийшов виріб з рівномірною товщиною стінки, однаковою висотою та правильним розміром. У масажі дуже допомагає ця навичка. Я вже можу розрізняти навпомацки, де м'язи забиті, де напружені, - дівчатка задоволені.

- Вистачає вам сил на масаж, адже він вимагає фізичної підготовки?

- Так, було важко: поранення отримав складне, але зараз уже легше. Двом-трьом клієнтам на день вже можу зробити повноцінний масаж. А спочатку це було неймовірно важко. Поранення я отримав у голову, але оскільки контузія була дуже сильною, було порушено вестибулярний апарат, терморегуляція організму плюс інші наслідки по здоров'ю.

Із втіленням задуманого мені допомагає директор реабілітаційного центру «Поділля», та дві команди, які допомагають здійснити мою мрію – масажний кабінет. Також підтримують друзі, хоч, на жаль, їх залишилося дуже мало: війна не закінчується – друзі гинуть.

Як допомогти Івану

Щоб Іван міг втілити свою мрію - відкрити свій масажний кабінет, ви можете надіслати йому донат: monobank