"За все хороше" і нічого конкретно. Чому Китай не їде на саміт миру і взагалі не може бути миротворцем

Міністерство закордонних справ КНР оголосило, що китайський представник не поїде до Швейцарії на саміт миру, запланований на 15-16 червня. Офіційне пояснення — не було виконано умови Китаю. На саміт не запросили російську сторону. У Пекіні вважають, що в такому разі жодні мирні конференції не мають сенсу.

У Пекіні не вірять у те, що одна зі сторін може здобути перемогу у війні військовим шляхом. Просування на фронті немає, хоча навіть невеликі перемоги даються Україні дуже важко. Ці перемоги забезпечує не тільки моральний дух, а й допомога європейських країн і США. Росіяни мають перевагу у вигляді чисельності та відчувають брак озброєння і боєприпасів. До речі, саме за цим, імовірно, російський президент поїде найближчим часом до КНДР і до В'єтнаму. Зараз же завдання полягає в тому, щоб утримати фронт, продовжуючи шантажувати світ ядерною зброєю, і змусити Україну сісти за стіл переговорів на тлі втоми від війни, щоб заморозити конфлікт за наявною лінією фронту.

Важливо Індія замість Китаю. Чи зможе Делі замінити Пекін на Саміті миру та стати лідером Глобального Півдня

Китай же не бажає робити чогось більш однозначного, ніж закликати до мирних переговорів. У цьому й полягає "конструктивна роль". Така стратегія відповідає теоретико-філософським концепціям Сі Цзіньпіна: спільнота єдиної долі людства, Глобальна ініціатива безпеки/цивілізації/розвитку. Сі Цзіньпін закликає світову спільноту до мирного співіснування, єдності в розмаїтті, а забезпечити це, на його думку, може лише діалог. Закликаючи до мирних переговорів і наполягаючи на необхідності цих переговорів між двома сторонами конфлікту, у Пекіні щиро вірять, що демонструють неупередженість і нейтралітет.

Проблема для Китаю полягає в тому, що цього разу кейс набагато складніший, ніж ірано-саудівський. Коли торік Китаю вдалося сприяти нормалізації відносин між Іраном і Саудівською Аравією, Китай зміг просувати репутацію посередника, медіатора і миротворця. Нюанс полягає в тому, що Іран і Саудівська Аравія були готові до нормалізації і зацікавлені в переговорах. Зараз же завдання набагато складніше і Китай, судячи з усього, не готовий взяти відповідальність і проявити лідерство, незважаючи на гучну риторику.

Відправити на саміт у Швейцарії Лі Хуея було б правильним кроком, який зміцнив би позиції Китаю, не зашкодивши відносинам із Росією. Хоча важливу роль у тому, що Пекін відмовився відряджати представника, зіграли і США: ні президент Джо Байден, ні віцепрезидент Камала Гарріс не поїдуть на саміт. І в цьому, до речі, проблема для України — Китай хотів би обговорювати завершення війни зі США, але не зі сторонами конфлікту на пряму.

Пропозиція Лаврова про те, що майданчиком для переговорів має бути Китай, навряд чи має розцінюватися в Києві як адекватна. Китай однозначно не може розглядатися як посередник. Цілком імовірно, що таким буде близькосхідна країна або, наприклад, Індія.

Будь-які подальші консенсуси, як, наприклад, із Бразилією, також матимуть мало сенсу і не будуть практичною демонстрацією того, що Китай відіграє "конструктивну роль" у російсько-українській війні. Тому що до цього Китай не готовий.

Завдання саміту в тому, щоб запустити процес імплементації Формули миру, яка містить глобальні пункти такі, як ядерна, радіаційна, екологічна, продовольча безпека. Для реалізації цих пунктів необхідна дорожня карта і консолідовані зусилля багатьох країн, особливо країн т.зв. Глобального Півдня. Участь у вирішенні питань глобального масштабу і могла б стати проявом готовності Китаю відігравати конструктивну роль. Завдання першого мирного саміту в тому, щоб наблизити завершення війни. Однак Китай відмовляється робити для цього однозначні кроки, що тільки зашкодить репутації.

Джерело.