Що там у Франції з виборами?

Курс на підтримку України збережеться. Звісно, можуть бути спроби заблокувати амбітні проєкти по допомозі (літаки, інструктори). Але політична система Франції обмежує можливості парламенту і уряду впливати на зовнішній курс.

Франція готується до дострокових парламентських виборів на тлі успіху ультраправих на виборах до Європарламенту. І там - цікаво.

Причини перейматися є. Соціологи наразі оцінюють ймовірність перемоги "Національного обʼєднання" Ле Пен як високу. На старті кампанії позиції центристів (Макрон) в новому парламенті оцінюють у 125-155 місць (замість 250 зараз), лівим лишиться 125-155. В той саме час рейтинги обіцяють Національному обʼєднанню (далі - НО) від 230 до 260 місць у парламенті замість теперішніх 88. Це не дозволить НО сформувати одноосібну більшість (для цього треба 289 місць з 577), але зробить її головною кандидаткою на посаду премʼєра.

Хоча голову уряду у Франції напряму призначає президент, за традицією посаду премʼєра займає голова найбільшої партії чи групи партій. Наприклад, так було коли за президента - соціаліста Франсуа Міттерана кілька років премʼєром був лідер правої опозиції Жак Ширак. Який потім став президентом.

Премʼєрство фактично делегує внутрішню політику в руки Ле Пен чи її фунта - номінального керівника партії Жордана Барделла (йому 28 років, і він зустрічається з племінницею Ле Пен). Якщо ультраправі не пересваряться один з одним, що з ними вже багато разів траплялося.

У вас може бути питання: а нащо Макрон так ризикує тоді? Міг би спокійно зберегти владу до 2027 і умовно підконтрольний парламент. Тут все теж пояснює соціологія і політтехнологія. Очевидно, ідея огосити перевибори пропрацьовувалася ще до голосування в Європарламент.

Те, що Макрон оголосив перевибори відразу після перший результатів, а не став чекати, поки вимоги ультраправих наберуть сили - єдино правильний крок, який демонструє рішучість президента і його довіру до суспільства. Він не "продемонстрував слабкість, поступившись тиску праваків", а сам рішуче пішов на цей крок.

Більшість французів (54%) підтримує ідею дострокових виборів. В тому числі значна частка прихильникі Марона. Парламент має отримати новий мандат довіри від суспільства. І цей відсоток має тенденцію до зростання.

Якщо не помічати суспільні настрої і не дати ультраправим "показати себе", у того, хто піде на вибори президента від центристів і правих центристів 2027 просто не буде шансів. Через низький рівень легітимності як спадкоємця президента, який злякався дострокових виборів. Тому так, Макрон ризикує, але він грає єдину можливу для себе і свого політичного спектру партію.

Ультраправі ж можуть отримати максимум "уряд меншості" (в них просто немає гіпотетичних союзників по коаліції), і не зможуть виконати більшості своїх обіцянок. Це продемонструє вже їх слабкість.

Плюс шанси, що такий ризик принесе Макрону якщо не перемогу, то прийнятний результат - є. Перемога партії Ле Пен налякала багатьох французів. Популістичні обіцянки НО також штовхають до співпраці з президентом опозиційних консерваторів та центристів. Тут важливо враховувати, що у Франції двотурова система. Тому у 2 турі у радикалів буде менше шансів проти коаліції поміркованих партій.

Сьогодні премʼєр-міністр Аталь оголосив, що президентська партія та її партнери по правому центру не будуть висувати своїх кандидатів на 60 виборчих округах (трохи більше 10% округів), щоб не заважати збирати голоси новим партнерам там, де вони мають більше шансів перемогти правих та лівих радикалів.

До того ж, голосування в Європарламент і в національний парламент завжди сильно відрізняються. ЄП досі лишається доволі обмеженим у своїх можливостях органом. І тому виборці схильні там голосувати більш радикально і протестно.

Крім того, раніше сам Макрон сказав, що не збирається йти у відставку, якщо ультраправі виграють вибори. Бо в його руках збережеться контроль за зовнішньою політикою і обороною. Тож курс на підтримку України збережеться. Звісно, можуть бути спроби заблокувати амбітні проєкти по допомозі (літаки, інструктори). Але політична система Франції обмежує можливості парламенту і уряду впливати на зовнішній курс.

Джерело