«Маяк» Віталій Дуленко: атмосферна містика з українськими вайбами

У видавництві «КСД» вийшов роман молодого українського письменника Віталія Дуленко «Маяк». І хоч автор відносно відомий своїми творами в Інтернеті, для нього це перша повноцінна публікація та ще й у такому великому видавництві. Чудово, що в нас з’являються нові імена, та ще краще, що на молодих українських письменників все частіше звертають увагу. Але яким вийшов дебют? Чи дійсно роман нагадує роботи Стівена Кінга, як не раз зазначав сам автор, та чи варта ця книжка покупки?

«Маяк»

Автор Віталій Дуленко
Видавництво КСД
Мова Українська
Кількість сторінок 288
Обкладинка Тверда
Рік видання 2024
Розмір 135×205 мм
Сайт bookclub.ua

У Данила важкі часи. Його вигнали з газети за скандальну статтю, а потім вони «зробили паузу» з його вже колишньою дівчиною Настею. Тому у Данила немає ні роботи, ні дому, ні коханої. Герой влаштовується доглядачем маяка в невеликому містечку біля моря. Це його шанс побути наодинці зі своїми думками, розібратися в собі, відпочити від людей та подумати що робити далі.

Але місцеві точно щось не договорюють, а деякі нові знайомі навіть ніби бояться плисти на острів, де знаходиться маяк, та тим паче заходити всередину. Велична споруда йому подобається, а робота заспокоює. Проте або герой їде головою, або маяк ніби живий та розмовляє з ним. Та ще й ці моторошні видіння. Тут точно є своя таємниця і Данило береться її розгадати.

Судячи з опису «Маяка» та деяких згадок автора про Стівена Кінга, я вже приблизно розумів, що чекає на мене, як на читача. І справді, стилістика Короля жахів тут однозначно простежується: порпання в нещасливому дитинстві; поступове нагнітання історії, інтрига, надприродне, яке перемежовується з психічним станом героя, саспенс, багато згадок різноманітних брендів, аскетичний, але яскравий опис.

Усе це ми вже читали, але якщо подібне зроблене майстерно, то чому б не прочитати ще раз. А це саме той випадок. Тим паче в подібному жанрі усі шляхи ведуть до пана Кінга, так що ж тепер, взагалі не читати містику?

В деяких відгуках на «Маяк» я бачив порівняння зі «Сяйвом». Думаю, напевно, малося на увазі поступове безумство героїв цих двох творів, а також олюднення готелю «Оверлук» та маяка. Тоді, в цьому дійсно щось є. Але мені «Маяк» чомусь відразу нагадав «Острів Дума». На мою думку, вайбів з цим твором в нового роману суттєво більше.

Бо якщо героїв Кінга та їх оточення ми не завжди розуміємо, бо як мінімум не живемо в Америці, то Данило з «Маяка» наш хлопець, він живе у 2010, теж оборюється Януковичем, бачить куди йде його країна, їсть ті ж продукти, п’є ту ж каву, їздить тими самими маршрутками, потягами тощо. Він зрозумілий, він свій. А від цього емпатія з цим героєм буквально відразу сягає небес. Проте потім герой відверто бісить і тріпає нерви, та навіть стає трохи огидним. Це треба пережити, бо подібні зміни автор більш-менш адекватно розкриє у фіналі.

Інші герої виписані живими, а головне їм віриш. Не можна сказати, що вони прям створюють потужну емпатію, але це точно не одновимірні картонки. А ще вони також знайомі, їх образи та типажі ми бачимо кожен день на вулицях своїх міст, в бібліотеках, кав’ярнях чи на виробництві.

Якщо ж говорити про саму історію, то сюжет навіть банальний, але все ж його достатньо, щоб зацікавити читача та змусити гортати сторінки. З логікою, адекватністю та реалістичністю все теж нормально. Тільки в кінці був серйозний провтик, пов’язаний з персонажем Насті. Але то таке.

Саме видання якісне та отримало чудову атмосферну обкладинку з маяком. Папір приємний на дотик, а шрифт, як завжди в книжках «КСД», зручний для читання. Також прикольно зробили мініатюрні маячки на початку кожної глави.

Ще років сім тому «Маяк» точно б отримав статус «українського бестселера» в плані доступності тексту та його легкому сприйнятті для максимальної кількості людей. Він би продавався поруч зі згаданими вище Кокотюхою та Шкляром, але до них автору все ж ще треба підтягнутися. Сподіваюся бестселером він стане і сьогодні, але сучасний український читач вже розпещений, тому зараз це просто вдалий старт, з яким я вітаю і пана Дуленко, і видавництво «КСД».