Українському спорту потрібні зміни

У нас досі працює система пізнього СРСР, на якій паразитують як купа спортивних функціонерів, так і, на жаль, частина спортсменів.

Після закриття паризької Олімпіади почався новий відлік до наступної. Емоції за тиждень-два вляжуться. І на заміну відчуттю гордості за нашу команду прийдуть тисячі коментаторів про те "що навіщо мені їх медалі, якщо мені нема, що їсти". І знову почнуться дискусії про те, чи повинна держава готувати і оплачувати спорт великих досягнень.

Я не з тих, хто знецінює вклад спорту в загальний український імідж. І подібні дискусії - не нові. Але очевидно, що в умовах обмежень під час війни, питання цільового використання грошей з держбюджету завжди викликає бурхливі обговорення (як і схеми, які дозволяють ділкам використовувати війну для того, щоб цей бюджет не наповнювати).

Але якщо ми усвідомлюємо необхідність нашого застосування "мʼякої сили" (частиною якої і є спорт), то нинішні умови дійсно дають шанс, підштовхують переглянути схему підготовки найсильніших атлетів України. Тут варто було б подивитися, як саме фінансуються спортсмени, наприклад в США. Де давно існує клубна система, а не принцип "дамо усім по 3 копійки", може, хтось колись "вистрілить".

Техлогогії, фармакологія, системи підготовки в останні десятиліття зазнали велетенських реформ. Але у нас досі працює система пізнього СРСР, на якій паразитують як купа спортивних функціонерів, так і, на жаль, частина спортсменів. Наглядно це дуже видно, коли, наприклад, на національних чемпіонатах з легкої атлетики у призери вриваються не професіонали, а любителі.

Тому спорту потрібні зміни. Важкі, болючі, але абсолютно актуальні рішення. Щоб медалей і переможців було більше, але при цьому державних грошей витрачалося набагато менше, ніж зараз.

Джерело