«Кіберджанк. Неонові історії» Сергія Пильтяя: Київ майбутнього, хакери та корпорації. Рецензія ITC.ua

Декілька днів тому в Роттердамі проголосили лавреатів премії Єврокон (Eurocon) — щорічного європейського конвенту наукової фантастики. Тут є й нагорода «Кризаліс», що вручається письменнику або художнику, який яскраво заявив про себе дебютними творами. Разом з іншими творцями в цьому році її отримав і український автор Сергій Пильтяй. Саме про його книгу «Кіберджанк. Неонові історії» від видавництва «НК-Богдан» ми сьогодні і поговоримо.

Відключайте рекламу - підтримуйте ITC!

«Кіберджанк. Неонові історії»

Автор Сергій Пильтяй
Видавництво Навчальна книга «Богдан»
Мова Українська
Кількість сторінок 240
Обкладинка Тверда
Рік видання 2024
Розмір 145×215 мм
Сайт bohdan-books.com

«Кіберджанк. Неонові історії» — не роман, а тематична збірка, куди увійшли повість та декілька оповідань. Тому для зацікавлення розкажу тільки про початок саме повісті, бо в оповіданнях це вже будуть спойлери.

Події в усіх творах книги розгортаються в місті, дуже схожому на Київ майбутнього. Місто розділено на дві частини після великої війни. Правобережжя сучасне та розвинуте, тут є класичні для жанру неонові вивіски, суперкорпорації та життя. А Лівобережжя — показує ще класичніше «high tech low life». Це сіра зона, де вмілі хакери та відлюдники живуть якомога далі від влади в напівзруйнованих будинках та закинутих фабриках. Тут вони проводять багато часу в гіпернеті та заробляють на життя темними, зухвалими, небезпечними і завжди нелегальними справами.

Владислав зустрічається зі своєю дівчиною Олею в одному з ресторанів міста. Вона запросила його сюди, щоб відсвяткувати — її беруть на роботу у велику корпорацію «Глоуб». Раптом дівчині стає погано і вона втрачає свідомість. Її везуть у лікарню, а там кажуть, що це пошкодження мозку. Хлопець залишає Олю до ранку в палаті і йде до дому, а коли приходить назад, то ніхто не знає де нова пацієнтка. Ба більше, в записах немає жодних згадок ні про неї, ні про виклик, ні про те, що вона взагалі тут була. Владислав мусить знайти свою кохану і для цього треба повернутися до хакерства, яким він колись серйозно займався.

Також Сергій Пильтяй явно додав сюди вплив сучасної російсько-української війни, її наслідків та варіантів розвитку. Усе це робить книгу ще глибшою та різноманітною, але все одно до багатошаровості класиків кіберпанку їй далеко.

«Кіберджанк» не можна назвати повноцінним кіберпанковим твором по своїй суті, бо, на мою думку, автор таким його просто не робив. Це радше стилізація під цей жанр, пошана та повага до спадку згаданих вище авторів та їх відомих послідовників. Це таке собі копіювання з метою створення просто якісної жанрової фантастики.

Якщо жінка, то неймовірно вродлива, молода, з кольоровим волоссям, катаною та супернавичками ніндзя чи асасина, чи неймовірним знаннями про штучний інтелект. Або іноді вона теж суперхакерка.

Якщо корпорація, то неодмінно погана, велика та женеться за грошима. Вона завжди має декілька таємничих розробок з перенесення свідомості та з клонування. І обов’язково це хтось викрадає, а потім чи намагається використати, чи продати, чи передати іншій корпорації.

Також маємо сцени сексу та інші подібні прояви цього брутального та відвертого жанру. І, на мою думку, це найгірші декілька абзаців з любовними сценами, які я читав. Автор ніби й підбирає правильні та небанальні слова, але воно все одно дуже ріже око, вуха та мозок одночасно. Воно фактично зайве, хоч і якби підходить за стилістикою та умовами класичного кіберпанку.

Як бачите, усі ці речі клішовані та давно знайомі, але родзинка в тому, що воно приправлене українськими вайбами, посиланнями на ті чи інші події, натяками, іменами, місцями тощо. Через це навіть така нарочита шаблонність стає ріднішою та цікавішою, а ще це просто гарно написано, тому цікаво читається.

Проте мені все ж було мало наявних 240 сторінок, а ще хотілося б роману, а не збірку з повісті та оповідань. Так це чисто смаківщина, але простіше та цікавіше читати один великий твір, ніж збірку. Бо в ній можуть бути окремі твори, які вам подобаються менше, а інші більше. Тому це таке собі «прокляття» збірок. Не виключення і «Кіберджанк». Повість та три оповідання з п’яти наявних мені зайшли добре. А інші два ні.

«Кіберджанк. Неонові історії» мені також сподобалася як видання. Книжка має зрозумілу яскраву та жанрову обкладинку з присмаком 80-90-х років. По ній відразу зрозуміло що чекає на читача і це чудово. Також сподобався інакший шрифт, який для мене набагато зручніший, ніж є в інших книгах видавництва «НК-Богдан», про які ми вже писали (наприклад, серія «Війна старого», «Зірковий агент» чи «Нагострені леза»). А ще тут круті стилізовані форзаци та зручне при читанні лясе. Більше б книжок з ним.