Автор мюзиклу "Вестсайдська історія" та найталановитіший музикант за всю історію США Леонард Бернстайн: син емігрантів із Рівного

Леонарда Бернстайна називають "батьком бродвейських мюзиклів", він автор музики до оскароносного фільму "Вестсайдська історія" і перший американський диригент, який 1953 року був запрошений до знаменитого міланського театру "Ла Скала" і співпрацював з Марією Каллас. За версією журналу ВВС Music Magazine, Бернстайн посідає друге місце у списку 20 кращих диригентів усіх часів і народів.

Під його керівництвом 26 грудня 1989 року зведений оркестр виконував Дев'яту симфонію Бетховена на честь падіння Берлінської стіни. Бернстайн сімнадцять разів був лауреатом премії "Греммі", сім разів "Еммі" та двічі – "Тоні", а журнал The New York Times назвав його "одним із найталановитіших та найуспішніших музикантів за всю історію Америки". На його рахунку три балети, три опери, сім мюзиклів, а також симфонічні, хорові та інструментальні твори. У музиканта, який увійшов в історію як великий американський композитор, піаніст та диригент, українське коріння.

Луї-Леонард - Ленні

Леонард Бернстайн – при народженні Ар'є-Лейб Бернштейн – народився 25 серпня 1918 року у невеликому містечку Лоренс у штаті Массачусетс. Його батьки, Самуїл та Дженні Бернштейн, емігрували до США з українського міста Рівного. Як і багато їхніх одноплемінників, вони тікали за океан у пошуках кращої долі. В Америці батько сімейства торгував перукарським інструментарієм, Бернштейни, хоч і не стали багатіями, не бідували. У сім'ї хлопчика називали Луї – так хотіла його владна бабуся, хоча батькам більше подобалося ім'я Леонард, тому коли бабусі не стало, вони офіційно оформили синові, якому на той момент було 15 років, документи на це ім'я.

Ленні – так звали Леонарда друзі – рано почав виявляти інтерес до музики. Але стати професійним музикантам, за спогадами самого Бернстайна, він захотів після того, як батько повів його до театру – на балет, музичним супроводом для якого стала Сьома симфонія Бетховена. Самуїл Бернштейн мав інші плани на сина – він хотів, щоб Леонард пішов його стопами і зайнявся бізнесом, але потім, помітивши, що, окрім бажання, у хлопчика є й неабиякі здібності, вирішив його підтримати. Він дав сину гарну освіту: Леонард закінчив Латинську школу в Бостоні, Гарвардський університет та Кертисовський інститут музики у Філадельфії, де його педагогом був видатний диригент єврейсько-угорського походження Фріц Райнер. За словами його студентів, Райнер був дуже суворим та вимогливим викладачем, і єдиним вихованцем, якому він поставив оцінку "відмінно", став Бернстайн.

Блискуча та стрімка кар'єра

Музична кар'єра Бернстайна стрімко розвивалася. Як асистент в оркестрі Нью-Йоркської філармонії він отримав щасливий шанс змусити говорити про себе. У грудні 1943 року, коли раптово захворів диригент оркестру Бруно Вальтер, Бернстайн, за ніч вивчивши партитуру, блискуче провів концерт, що складається зі складних творів Вагнера і Шумана – тоді вперше в житті Бернстайна зала аплодувала йому стоячи. З того часу від запрошень і контрактів, які йому пропонували, буквально не було відбою: він працював із кращими оркестрами світу, а нью-йоркським філармонічним, який колись приніс йому успіх, Бернстайн керував упродовж одинадцяти років. Про Бернстайна складали легенди, які мають реальне підтвердження: так, в інтернеті можна знайти ролик, в якому він диригує оркестром, що виконує 88-ю симфонію Гайдна ... однією тільки мімікою обличчя, відклавши свою паличку вбік. Але Бернстайну цього було мало: він хотів не тільки диригувати, за його власними словами, "по п'ятдесят разів вивчаючи одні і ті ж твори", а писати музику, пісні, вірші та книги. Йому вдалося майже все, про що він мріяв.

З Голлівудом не пощастило

От тільки з Голлівудом, для якого Бернстайн хотів працювати, йому не пощастило – тут він зробив набагато менше, ніж міг би. За часів маккартизму він за свої ліві погляди, яких дотримувалася тоді американська молодь, потрапив у "чорний список" митців. До судового переслідування, як це було з багатьма іншими, справа не дійшла, але роботи на "фабриці мрій" він не отримав. І тоді Бернстайн почав писати балети, опери та мюзикли, родзинкою його музичного стилю стало несподіване та сміливе поєднання класики з джазом та рок-н-ролом. Найвідомішим став мюзикл "Вестсайдська історія", він з успіхом йшов на Бродвеї, після чого у 1961 році був екранізований у Голлівуді та отримав 10 (!) "Оскарів". Самого Бернстайна у списку лауреатів не було, але композитор не ображався – він отримав свій "Оскар" десятьма роками раніше, за музику до фільму "У місті", в якому зіграв Френк Сінатра.

Заборонена пристрасть

Особисте життя Леонарда Бернстайна тривалий час залишалося таємницею для широкої публіки. Композитор змушений був приховувати свої гомосексуальні нахили – у суспільстві середини ХХ століття такі речі не віталися. Леонард сам намагався боротися зі своєю сексуальною орієнтацією, відвідуючи сеанси у психоаналітика, але результатів терапія не дала. У 1951 році, щоб приховати свою гомосексуальність, Бернстайн одружився з чилійською актрисою Феліцією Монтеалегре, яка погодилася грати роль його дружини, але згодом фіктивні стосунки переросли у справжні. У цьому шлюбі у композитора народилося троє дітей: двоє синів, Джеймі та Олександр, і дочка Ніна. Оскільки своїх пристрастей композитор не позбувся, після 25 років спільного життя Леонард і Феліція розлучилися. Але, дізнавшись, що у колишньої дружини лікарі діагностували рак, Бернстайн залишив свого партнера, з яким жив після розлучення, і повернувся до Феліції, щоб дбати про неї до її смерті. Феліції Монтеалегре не стало 16 червня 1978 – за словами друзів Бернстайна, він був убитий горем і так і не оговтався від цієї втрати.

Педагог та письменник

Бернстайн був видатним педагогом, для своїх студентів він вигадував нові – авторські – методики, що допомагають їм розуміти та "читати" музику. Так, він записував на плівку концерти, які транслювалися по телебаченню, а потім покроково – нота за нотою – розбирав їх в аудиторії. Втім, він вважав, що музична культура має бути доступною не лише для тих, хто займається мистецтвом професійно, тому програму, яку Бернстайн вів на телебаченні, він назвав Omnibus, що в перекладі з латини означає "для всіх". Бернстайн, як і мріяв у юності, написав багато книг на найрізноманітнішу музичну тематику – вони присвячені творчості великих композиторів, природі музики, азам диригентської майстерності та джазу.

"Ленні, кидай курити!"

Востаннє за диригентським пультом Леонард Бернстайн стояв у серпні 1990 року, диригуючи Бостонським оркестром на концерті в Танглвуді. Легенда американської музики помер від інфаркту міокарда майже через два місяці, 14 жовтня того ж року, у віці 72 років. На думку лікарів, які його консультували, причиною смерті стала пристрасть Бернстайна до нікотину – він спричинив серйозні порушення серцевої діяльності. Медики неодноразово просили його кинути палити, а друзі навіть повісили в його кабінеті саморобний плакат, на якому було написано: "Ленні, кидай палити – ми тебе любимо!", але він так і не зміг відмовитися від цієї згубної звички. Поховали Леонарда Бернстайна на нью-йоркському цвинтарі Грін-Вуд поруч із дружиною, у труну біля серця йому поклали партитуру П'ятої симфонії Густава Малера, шматочок бурштину, монету, яка приносила йому удачу, та диригентську паличку.