Три кроки Белграда від Москви до Брюсселя

В останні дні серпня французький президент Еммануель Макрон вирушив до Сербії.

Метою його візиту було ще тісніше зблизити Сербію з Євросоюзом за допомогою економічних, політичних і військових зв’язків, перетворити цю балканську країну на надійного партнера. Невипадково Макрон сказав, що роздуми про «вічне балансування» Белграда між Брюсселем і Москвою — «це лише ілюзія», оскільки Сербія «зможе захистити свої інтереси та зберегти свою ідентичність тільки під егідою ЄС».

Це якоюсь мірою відображало й бажання самого сербського президента Александара Вучича, який намагається обережно наблизити свою країну до членства в Євросоюзі, водночас продовжуючи балансувати між ЄС, із одного боку, та РФ і КНР — з іншого. Тому з боку французького президента не було різких висловлювань про проблеми з верховенством права, свободою слова, нормалізацією відносин Белграда та Косова тощо. Зате було підписано 12 угод, три з яких мають далекосяжні наслідки.

Перший із трьох документів передбачає купівлю Белградом 12 французьких винищувачів Rafale на суму 2,7 млрд євро. Ці літаки мають замінити застарілі російські МіГи. Звісно, ця угода не сподобалася Москві, оскільки купівля французьких літаків поглиблює військово-технічне співробітництво Сербії з країнами ЄС. А отже, сербський ринок військової техніки, на якому також присутній Китай, для Росії звужується.

Другий — це меморандум про співробітництво в галузі атомної енергетики. Документ конкретизує підписану під час травневого візиту Вучича до Франції угоду про співробітництво з французькою енергетичною держкомпанією. Йдеться про будівництво АЕС за французьким проєктом із використанням новітніх технологій і європейського обладнання. Це ще одна неприємна новина для Москви, оскільки зменшується залежність Сербії від Росії.

Зрештою, третій — це угода про постачання стратегічних металів і мінералів, дослідження та розробку критично важливої та стратегічної мінеральної сировини. Цей документ слід розглядати як продовження зусиль ФРН і ЄС щодо видобутку вкрай необхідного для європейської промисловості літію на північному заході Сербії. Літій — стратегічно важливий компонент акумуляторів. Тож не дивно, що в Брюсселі готові й прискорити переговори з Белградом про вступ Сербії до ЄС, і пообіцяти нові інвестиції в обмін на якнайшвидше постачання літію.

Втім, уже наступного дня після візиту Макрона на Глобальному форумі з безпеки GLOBSEC 2024 у Празі, де обговорювали питання євроінтеграції Західних Балкан, Вучич заявив, що країни регіону навряд чи стануть членами ЄС раніше, ніж 2030 року. Що це: реальна оцінка ситуації? Чи запланована пауза Сербії на шляху до Євросоюзу в очікуванні позитивних змін у Росії?

Вочевидь, ми станемо свідками нових маневрів Вучича в трикутнику Пекін— Москва—Брюссель, оскільки Сербія вже багато років поспіль не складає всіх яєць до одного кошика. І Китай у цих планах посідає не останнє місце.

Китай уже майже десять років системно інвестує в сербську економіку, зокрема в обробну та гірничовидобувну промисловість, будівництво автодоріг. Пекін і Белград мають ідентичні позиції щодо Тайваню та Косова. А травневий візит Сі Цзіньпіна до Белграда ознаменувався підписанням 28 угод, де центральне місце посідала Спільна декларація про стратегічне партнерство.

Інтерес Пекіна до Белграда полягає в тому, що Китай прагне увійти до ЄС через Сербію. Вучич не проти перетворити країну на основного партнера Китаю на цьому шляху до Європи. Щоправда, угорський прем’єр Віктор Орбан також виборює статус «повноважного представника» Пекіна. Не виключаю, що незабаром може виникнути й вісь Пекін—Белград—Будапешт…

Своєю чергою Москва й далі залишатиметься важливим партнером Белграда. Це можна пояснити низкою чинників.

 По-перше, хоча Сербія й шукає альтернативні джерела енергії, її залежність від російського газу досі зберігається.

По-друге, більша частина сербського політикуму якщо й не відверто проросійська, то дружньо налаштована стосовно Росії. Такі ж настрої характерні й для населення Сербії.

По-третє, існують тісні зв’язки між Сербською православною та Російською православною церквами.

По-четверте, для Сербії надзвичайно важлива позиція Росії, постійного члена Ради безпеки ООН, щодо косовської проблеми.

Ось тому Вучич і відповідає Макрону, що йому не соромно за неприєднання Сербії до антиросійських санкцій, і Белград не робитиме цього в майбутньому. Щоправда, сербський президент одразу заявляє, що, починаючи з лютого 2022 року, він жодного разу не розмовляв і не зустрічався з Путіним.

Однак Вучичу й не потрібні особисті контакти з Путіним, оскільки в нього для цього є відверто проросійський віцепрем’єр Александар Вулін: він зустрівся з російським президентом 4 вересня. І тут постає запитання: автономно чи в координації з Кремлем зробив Вучич ці три кроки у бік ЄС? Чи не стане Сербія після приєднання до ЄС іще одним троянським конем Росії в Євросоюзі на кшталт Угорщини?

У ЄС виходять із того, що якщо Вучич хоче, аби його країна стала членом цього «клубу», неприпустимо, щоб Сербія у своїй зовнішній політиці балансувала між західними та незахідними державами: країни-кандидати мають поділяти спільні з Євросоюзом цінності. Саме тому керівництво ЄС різко відреагувало на повідомлення про поїздку Вуліна до Москви: відносини з РФ «не можуть бути нормальними після неспровокованої та невиправданої агресивної війни Росії проти України».

У відповідь на це прем’єр-міністр Мілош Вучевич заявив, що в зустрічі немає нічого страшного та епохального. «Якщо Орбану дозволять, то, звісно, Вулін теж зможе зустрітися», — сказав Вучевич.

Вучич не припиняє своїх маневрів. Зокрема й навколо України: сербський президент під час візиту Макрона вкотре згадав про підтримку України в ООН і сербські снаряди для ЗСУ, а його дружина Тамара Вучич нещодавно передала українським школам 5 тисяч ноутбуків і планшетів. А після візиту Макрона вищі керівники Сербії раптом різко змінили риторику щодо України. Наприклад, прем’єр Мілош Вучевич заявив, що українці «нам такі ж брати, як і росіяни». І якщо друга частина фрази є сумнівною, то перша — це щось нове в лексиці сербських політиків.

Важливо й те, що до Києва незабаром прибуде новий посол — Андон Сапунджі. З його приїздом у повному обсязі відновиться робота посольства Сербії, припинена з початку широкомасштабного вторгнення Росії до України. З огляду на те, що дружина посла — українка, яка активно розміщує в соцмережах проукраїнські пости, є надія, що Сапунджі не займатиме проросійської позиції, а працюватиме над поліпшенням двосторонніх відносин Сербії та України…

Гра Вучича триває. Яким буде його наступний хід — невідомо. Наразі ж Белград зробив три кроки від Москви у бік Брюсселя.