"Донецьк – не просто місто": як у 2014 році люди покидали дім

Даша Андрющенко креативна продюсерка й партнерка агенції Angry до 22 років жила в Донецьку. Вона з мамою й молодшим братом поїхала в Одесу на відпочинок, але за той час ситуація в Донецьку ставала дедалі гіршою, тож туди вони вже не повернулись.

Донецьк – не просто місто

За її словами, люди в Донецьку відчували себе насамперед дончанами.

Моя родина – справжні корінні жителі Донецька, я любила там кожну цеглинку. Коли почалася війна 2014 року, я довго не могла змиритися,
– пригадала вона.

Дівчина 4 роки чотири жила в підвішеному стані й чекала, коли все скінчиться.Спочатку переїхала в Дніпро, потім – у Харків.

Проблеми через донецьку прописку

Психологічно дуже важко дійти до того, що ти внутрішньо-переміщена особа або переселенець. Даша пригадує, що це одразу викликало спротив усередині.

Після переїзду у Дніпро не здавали квартиру. Коли орендодавці чули, що вони з Донецька, то просто випихували з квартир.

Вона пригадала, що їй було дуже важко, бо у всіх навколо були батьки, бабусі, дідусі, до котрих люди ходять на вихідних попити чай з тортом, а в неї такого не було.

Також вона не могла знайти розуміння.

У якийсь момент я припинила говорити з людьми про Донецьк і свою ситуацію, тому що не відчувала підтримки,
– пояснила Даша.

Що вона зрозуміла за цей час

Вона наголошує, що хоче, щоб люди не вважали себе біженцями чи переселенцями, не трактували це як щось погане, адже до цього краще ставитися як до свого руху вперед, а не як до ситуації, яка не залежить від вас.

За її словами, дім там, де ви й ваші близькі люди.

Якщо ви зараз у місті, де є люди, яких вам приємно бачити, проводьте з ними час, будуйте нові звички, обростайте новими традиціями. Це буде допомагати відчувати дім і життя там, де ви є.

Дуже важливо знаходити такі прості речі, адже саме вони дають надію.