Пам’яті капітана поліції Бориса Дідура

Присвятив своє життя дітям та захисту України

У мирному житті Борис Дідур був ювенальним поліцейським у своєму рідному селищі Тростянець, що в Гайсинському районі на Вінниччині. Він повернувся сюди на службу після закінчення Одеського державного університету внутрішніх справ. Спочатку був дільничним офіцером поліції, а потім шість років опікувався дітьми і підлітками, багатьом із них не дав схибити у житті. А коли розпочалася повномасштабна війна, окрім своїх маленьких земляків, йому довелося піклуватися і про дітей з деокупованої Харківщини, куди вирушив у звільнені села в складі зведеного загону.

- Борис поїхав туди на три місяці. Повернувся вражений історіями тих, хто пережив російські тортури й полон. Якраз тоді з колишніх і чинних працівників поліції створювали бригаду «Лють» - воєнізований підрозділ поліції особливого призначення. І Борис записався. Мене це приголомшило, але чоловік був непохитний. Казав: після того, що побачив, працювати у відділку не хоче, мусить воювати, боронити країну. У дитинстві батько називав його Босиком. Тому й узяв позивний «Бос», - згадує дружина Юлія.

Вона розповідає, що Борис одним із перших поліцейських у Тростянці пішов воювати добровольцем, пройшов відбір і у лютому 2023 року став бійцем «Люті». Старший лейтенант поліції служив інспектором взводу штурмового полку «Цунамі», опанував там ручний протитанковий гранатомет.

Чоловік служив на Бахмутському напрямку, під Кліщіївкою. Він розповідав Юлії, що після першого виходу на позиції підбив із РПГ російську бронемашину, в якій перебувала ворожа група «Привид» із 15 осіб. А потім іще не раз просився на такі завдання.

26 серпня 2023 року підрозділ Бориса почала «накривати» російська артилерія, тому штурмовики мали відійти з позицій.

- Командир усіх зібрав, повертається, а Борис перезаряджає гранатомет, щоб дати відсіч. Бо він був із тих, хто б’ється до кінця. І в той момент прилетів снаряд, - переказує Юлія обставини загибелі чоловіка.

Вона каже, що через шквальні обстріли побратими не могли забрати тіло її чоловіка п’ять днів…

У Бориса Дідура залишилась дружина, батьки та шестирічний син Кирил, якого він дуже любив. За його майбутнє і воював.

- «Я не можу стояти осторонь, не можу спокійно працювати, коли в країні війна. Як я буду дивитись в очі нашому синові, коли закінчиться війна і він мене запитає: «Батьку, а де був ти?» Я повинен іти і захистити свою сім'ю, свою рідну землю, і крапка!», - казав дружині.

Борис загинув у 26 років. По собі залишив теплі спогади рідних, друзів та колег-поліцейських.

- Боря був мегапозитивною та світлою людиною. Ніщо і ніколи не могло його засмутити, будь-які труднощі та проблеми долав із посмішкою, і постійно казав, що все буде добре. Він любив автомобілі, любив їх ремонтувати та вкладати всю свою душу в ремонт, обладнання, рихтування і тюнінг. Обожнював рибалку. Абсолютно всі, хто знав Бориса та працював із ним, відгукуються про нього гарно і тепло. Він залишив у кожного з нас приємний спомин про себе та період знайомства чи дружби з ним. Він був людиною світла і сонця, мав величезні мрії та грандіозні плани на життя», - розповідають колеги.

За їхніми словами, для тих, хто знав Бориса, він назавжди залишиться прикладом мужності, стійкості та відваги.

27 серпня 2024 року на адмінприміщенні територіального підрозділу поліції, в якому захисник працював інспектором з ювенальної превенції, на його честь встановили меморіальну дошку.

Похований Борис Дідур на кладовищі у селищі Тростянець. Захисник посмертно нагороджений відзнакою «Хрест хоробрих», медаллю «Захиснику Вітчизни». Посмертно йому також присвоїли звання капітана поліції.

Вічна слава і шана Герою!

Фото: Поліція Вінницької області та з соціальних мереж