Навчатися можна не лише за партами, а й у гуртках і музеях

Подолання освітніх втрат є зараз найважливішим викликом і найбільшою проблемою в освіті. Війна та пандемія COVID-19 уже призвели до значного зниження рівня успішності учнів в Україні. Ще з часів пандемії ЮНЕСКО пропонує кілька рекомендацій для подолання втрат у навчанні: зокрема виділити додатковий час на ключовий матеріал, збільшити кількість навчальних годин і підвищити ефективність навчання. Проте реалізувати ці рекомендації в умовах української системи освіти складно через забюрократизованість і негнучкість останньої, а також через те, що нам доводиться навчати дітей під обстрілами, в умовах тривог і руйнування освітньої інфраструктури. А збільшення кількості навчальних годин із певних предметів не лише призведе до перевантаження учнів, які вже зараз досить завантажені. Розроблення та впровадження нових ефективних методик потребує часу.

Та коли ми говоримо про подолання освітніх втрат, то часто забуваємо про великий ресурс, який дає позашкільна освіта. Адже навчання може відбуватися не лише за партами, а й у цікавих гуртках чи музеях. Неформальні освітні інституції, які є гнучкішими та більш адаптивними, можуть відігравати ключову роль у подоланні освітніх втрат. Це можуть бути не лише музеї (і приватні, й державні), а й наукові простори, заклади позашкільної освіти та різноманітні проєкти з популяризації наукових знань.

Зокрема гуртки в межах Малої академії наук України з різних напрямів функціонують не тільки у великих містах, а й у всіх регіонах країни, пропонують учням можливість займатися тим, що їм цікаво, розвивати навички й отримувати додаткові знання. Вчителі в таких гуртках мають більше свободи у виборі навчальних програм і можуть виділяти додатковий час на повторення матеріалу, що є важливим аспектом у подоланні освітніх втрат. Літні школи й наукові табори — це також про неформальне збільшення часу на навчання та можливість подавати навчальний матеріал не за програмами МОН.

Важливим є проведення регіональних днів науки, наукових фестивалів, відкриття науково-освітніх просторів. Вони відіграють неабияку роль у сучасній освітній системі, оскільки поєднують різні аспекти навчання й науки. Такі простори слугують центрами, де освіта, наука, бізнес і громада можуть зустрічатися, щоби взаємодіяти та розвиватися, вони є одним із елементів у подоланні освітніх втрат і забезпеченні якісної наукової освіти. Так, наприклад, у державному «Музеї науки» в Києві відбуваються різноманітні конференції — як наукові, так і освітні, хакатони та інтелектуальні заняття, бізнес має змогу продемонструвати свої продукти через експонати (наприклад, від VISA чи «Нафтогазу»), а вчителі приводять школярів, аби провести в музеї заняття з використанням наочних експонатів. Тут постійно відбуваються наукові шоу та уроки для дітей, а пересувні експозиції музею на постійній основі подорожують маленькими містечками України.

Флагманом у створенні та розвитку наукових музеїв і просторів є Мала академія наук України (МАН). Саме ця організація виступила ініціатором створення першого державного «Музею науки» в Києві, який став піонером у галузі музейної педагогіки і який з моменту відкриття відвідало чверть мільйона людей. Відкриття цього музею стало важливим кроком у популяризації науки та подальшого розвитку цього руху в Україні. Під час війни, коли країна стикнулася з численними викликами, МАН продовжила свою діяльність і розширила мережу наукових просторів, відкривши відділення в інших містах України. Нові наукові центри з’явилися у Львові, Чернівцях, Сокирянах (Чернівецька область), Полтаві та Гайвороні (Кіровоградська область). Ці відділення зазвичай функціонують на базі філій МАН або в університетах і школах, що забезпечує їх інтеграцію в широку освітню інфраструктуру. Тут організовуються лекції від провідних науковців, проводяться гуртки, лекторії, хакатони та інші навчальні заходи. Вони забезпечують платформу для дослідницької роботи школярів, а також для активного залучення учнів і студентів до майбутньої наукової діяльності. Ці осередки також є елементами світових мереж музеїв науки, таких як Європейська мережа Ecsite (European network of science centres and museums) та американська ASTC (Association of Science and Technology Centres). Через такі мережі українські музеї отримують різноманітні експозиції з європейських музеїв і новітні освітні методики, залучають закордонних експертів до різнопланової допомоги українським школярам.

Музеї науки та освітньо-наукові простори є у багатьох великих містах нашої країни. Десь вони є приватними ініціативами, а десь відкриваються на базі державних установ. Деякі простори в прифронтових областях вимушено припиняють роботу через війну, але намагаються шукати можливості для відновлення. Так, Музей Цікавої Науки в Одесі був частково зруйнований, але наразі шукає нове приміщення й відновлює роботу.

У будь-якому разі наукові простори в Україні сприяють розвитку критичного мислення та наукової грамотності, що є надзвичайно важливим для підготовки майбутніх фахівців і свідомих громадян. Вони також виступають платформою для інтеграції інтересів освітніх установ, бізнесу, батьків і наукових організацій, забезпечуючи комплексний підхід до освіти й науки. Ці простори стають нашою інтелектуальною зброєю, яка не лише дасть нам переваги у боротьбі, а й забезпечить сталий розвиток у мирний час.