Кругова порука. Названо причину, через яку багато видів позіхають разом: це не те, що ми думали
Кругова порука. Названо причину, через яку багато видів позіхають разом: це не те, що ми думали

Кругова порука. Названо причину, через яку багато видів позіхають разом: це не те, що ми думали

Дослідники виявили причину того, чому нам так складно стримати позіхання, коли хтось починає позіхати перед нами.

У житті кожної людини була така ситуація, коли в компанії з нею одна людина починала позіхати, а потім до неї приєднувалася ще одна людина, а потім ще, і так по черзі. За десятиліття було висунуто безліч біологічних пояснень цієї поведінки, але вчені довго не могли дійти консенсусу, пише Science Alert.

Позіхання — універсальне явище, що спостерігається в багатьох видів хребетних, від вовків до папуг, і в людей, зокрема, причому з самого раннього віку. Але чому ми схильні позіхати, коли бачимо, як це робить хтось інший? Вчені вважають, що причина такої поведінки криється в тому, що вона, мабуть, є необхідним механізмом виживання для безлічі видів.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

За словами інженерки й викладачки з Університету Люм'єр Ліон Астрід Тебо Гійошон, за ці роки було висунуто безліч теорій про те, чому безліч тварин позіхають, а саме:

  • насичення мозку киснем;
  • регулювання температури тіла;
  • подання соціального сигналу.

На жаль, теорія про те, що позіхання збільшує насичення мозку киснем, не знайшла підтвердження. Інша теорія припускала, що позіхання допомагає утримувати увагу, але вона також не знайшла наукового підтвердження. Водночас учені зійшлися на думці, що позіхання пов'язане з нашим циркадним ритмом. Річ у тім, що більшість позіхань відбувається в стані спокою і, як правило, зосереджена навколо фаз пробудження і засинання — тобто, ми позіхаємо, коли організм менш пильний.

Гійошон зазначає, що причини позіхання все ще невідомі, а його "заразна" природа породжує значні відкриття в різних дисциплінах, зокрема біології та соціальній психології.

По-перше, припускається, що позіхання може відігравати важливу роль у соціальних взаємодіях, як це було помічено у страусів — вони використовують позіхання для синхронізації своєї поведінки. Як і люди, вони часто позіхають, коли переходять від неспання до відпочинку або навпаки.

По-друге, позіхання може слугувати сигналом, що вказує на зміну активності або пильності — у такий спосіб усі члени групи одночасно не сплять або перебувають у стані спокою.

Водночас учені вважають, що заразливість позіхання, ймовірно, є переважно людською характеристикою. Утім, є й деякі винятки, наприклад, шимпанзе та мавпи-леви. Ця специфіка підкріплює ідею про те, що людське позіхання, крім своїх суто фізіологічних функцій, є засобом невербальної комунікації. Вчені вважають, що воно здатне допомогти синхронізувати групову поведінку, подібно до того, що відбувається у страусів.

Аналіз показав, що позіхання іншої людини стимулює ділянки мозку, які беруть участь у наслідуванні та емпатії, зокрема, завдяки дзеркальним нейронам. Ці нейрони активуються під час спостереження за діями — наприклад, коли дитина слідує за рухами свого батька, щоб зав'язати шнурки на його чи її черевиках. Однак певні ділянки мозку, спеціально залучені в заразному позіханні, є частиною нейронних мереж, пов'язаних з емпатією та соціальною взаємодією.

За словами Гійошон, емпатія, ймовірно, відіграє ключову роль у заразності позіхання. Деякі дослідження показали, що люди з розладами, такими як аутизм і шизофренія, здаються менш сприйнятливими до підхоплення позіхання від інших. Цікаво, що зовнішні чинники, наприклад, дихання і температура тіла, також здатні зменшувати або збільшувати заразність позіхання.

Раніше Фокус писав про те, що вчені з'ясували, чому люди позіхають.

Теги за темою
дослідження вчені
Джерело матеріала
loader