Близький Схід і інтереси України: коротке пояснення

На фоні успішної спецоперації Ізраїлю проти Хезболли (терористів не шкода, цивільних шкода) Іран атакував Ізраїль ракетами (одного загиблого цивільного шкода). Тепер Ізраїль анонсує удар у відповідь. У тому числі по нафтовій інфраструктурі. Раптово (насправді ні) на цьому фоні ціни на нафту полізли вгору.

Якщо Ізраїль атакує нафтову інфраструктуру Ірану, а у відповідь наприклад хусити і інші іранські проксі заблокують Ормузьку протоку, через яку йде 20% світової торгівлі нафтою, ціни злетять. І далеко за 100 баксів. Що прямо протилежно інтересам України, бо дасть Росії додаткові гроші на війну. Але це тільки перший рівень проблем.

Другий рівень проблеми. Для нас вкрай важливо, щоб на світових ринках російські ресурси були не дуже потрібні. Щоб санкції і обмеження працювали краще і їх був хоч якийсь стимул дотримуватися.

По деяких позиціях російські товари замінити наразі просто неможливо, тому ті ж добрива практично уникли санкційних обмежень. По нафті вони працюють так – сяк (переважно у питанні обмеження маржі), бо зникнення російської нафти з ринку як такої теж несе великі ризики цінового шоку.

А ось криза з постачанням нафти з Близького Сходу може зробити уряди дуже багатьох країн більш компромісними у питаннях російських енергоносіїв. І тоді взагалі питання санкцій проти російської енергетичної галузі буде викликати роздратування навіть у цілком дружніх до нас країнах. Через третій рівень проблеми.

Власне, третій рівень проблеми. Дефіцит нафти чи ціновий шок вдарять і по так дуже вразливих зараз економіках. У Китаї посиляться тенденції до уповільнення економіки, і стимулюючі заходи уряду не спрацюють. В Європі буде чергова хвиля інфляції і економічної стагнації, що тільки посилить радикалів зліва і справа. Четвертий рівень проблеми теж цьому сприятиме.

Четвертий рівень проблеми. Якщо станеться велика війна на Близькому Сході – чекайте чергову хвилю біженців з місця конфлікту. А по ланцюгу – Африка, Центральна і Південна Азія. Це ще мільйони жертв голоду і війн, на зразок тієї що зараз вирує у Судані. Там кількість жертв за рік конфлікту далеко випередила російсько-українську війну через фактор справжнього голоду.

Чому я так впевнений, що саме так буде? З нафтою і з усім іншим? Бо так було вже. 1973, під час нафтового ембарго. 1979-1980 під час Ісламської революції. Під час останнього етапу Ірано-іракської війни, коли США атакували нафтову інфраструктуру Ірану для підтримки Хусейна (за 3 роки до вторгнення останнього до Кувейту, ага). Зрештою, так було 1991. Всі ці кризи провокували економічні проблеми зі світовою економікою і гуманітарні кризи.

Зрештою, бенефіти – короткострокові – від ескалації на Близькому Сході отримують лише Нетаньягу (бо на цьому тримається його легітимність), Трамп (бо це може йому допомогти виграти вибори і через війну, і через нафту) і Путін (по сукупності). Можливо, від цього виграє і влада Ірану, бо війна з зовнішнім ворогом підсилює легітимність.

Європа, США, Китай, всі місцеві, світ загалом від цього програють. Україна теж програє. Світ настільки складний, що і Україна, і Китай (який дуже вклався в примирення КСА і Ірану), і США, і світ мають спільний інтерес на Близькому Сході. Щоб він не палав. Тим більше, що ніякого швидкого «знищення режиму аятолл» не передбачається. І успіх в такому задумі теж не гарантований.

Якщо хтось щиро думає, що це приведе до влади у Європі і США яструбів, які будуть рішуче бити Росію і Китай на фоні кризи на Близькому Сході – я вас змушений розчарувати. У разі серйозних економічних проблем всі адекватні уряди будуть бажати стабілізувати ситуацію ціною «болючих компромісів», а неадекватні вам не сподобаються. Тому Україні слід вболівати за деескалацію. Там. Щоб не довелося по-справжньому неприємно деескалювати тут.