Колись ми припинимо порівнювати чисельну (все ще) і відносно сучасну європейську націю (себе) з Ічкерією 90-х (суперархаічне суспільство, розділене на середньовічні клани) і Грузією (де архаїчне маленьке суспільство намагалися витягти в Європу в один стрибок і, звісно, за «допомоги» Путіна зазнали невдачі).
Я розумію, що комплекс меншовартості і самознецінення в багатьох українцях дуже гармонійно співіснує з неймовірною пихою. Та все ж треба дивитися на себе якось зважено.
Ми не Німеччина і навіть не Польща (на жаль), але ми ніколи не були і не будемо Грузією чи Ічкерією (на щастя).
Тому у нас у Росії не вдався 2008.
Тому з нами не вийде «Хасавʼюрт».
Тому наше головне завдання стратегічно – в добу війни чи відносного миру – банально пережити Росію як імперію. І далі намагатися наближати наші суспільство і інституції до притомних і сучасних.
І це цілком досяжна задача. Без трагедії Ічкерії. І без трагікомедії Грузії.