Три сценарії завершення війни в Україні: чого чекати в 2025 році

Перспектива повернення України до кордонів 1991 року сьогодні виглядає абсолютно нереалістичною.

Напередодні 1000-го дня "великої" війни з Росією вимальовується декілька сценаріїв імовірного розвитку подальших подій.

Перший сценарій передбачає початок переговорів із Росією цього року або на початку наступного та тимчасову зупинку на лінії розмежування. Це зараз активно обговорюється у закордонних медіа, які подають це як ініціативу Трампа про створення демілітаризованих "сірих" зон. В такому випадку війна не закінчиться в найближчі декілька місяців, а призупиниться.

Другий сценарій передбачає завершення війни влітку чи восени 2025 року. Це пов’язано з тим, що можливості російського військово-промислового комплексу можуть вичерпатися до цього часу, і Росія не зможу вести активні наступальні дії, як зараз. Тоді, ймовірно, теж почнуться перемовини, але Київ тут говоритиме з позиції сили. При цьому ми будемо контратакувати противника, і, подейкують, зараз Україна готує наступальні дії на весну наступного року. За таких умов війна закінчиться восени 2025 року.

Третій сценарій передбачає виснаження обох сторін, коли жоден із попередніх сценаріїв не реалізується, і тоді війна перетвориться на позиційну й довготривалу. Це буде щось схоже на АТО, коли просування майже не було, але невеликі зіткнення тривали. Наскільки це затягнеться, передбачити складно. Та зрозуміло одне – в такому випадку бойові дії відновляться через три-п’ять років.

Кожен із цих сценаріїв має приблизно рівні шанси реалізуватися, тому складно сказати, який із них є більш реалістичним. Хоча найближчим часом один із них може виявитися більш імовірним. Слід зазначити, що перший варіант зараз почав активно обговорюватися у вітчизняних і закордонних ЗМІ, а це означає, що певні процеси і обговорення вже відбуваються. Можливо, на найближчій зустрічі G20 дещо з’ясується. Тому перший сценарій виглядає більш динамічним.

При цьому перспектива повернення України до кордонів 1991 року сьогодні виглядає абсолютно нереалістичною. Це можливо лише в разі, якщо Росія добровільно або під тиском партнерів України погодиться відійти на ці позиції. Наразі у нас немає достатньо сил та засобів, аби досягнути цього військовим шляхом.

Давайте дивитися правді в очі: поки що ми з боями, але відходимо, нехай і не суттєво, але відступаємо. З весни цього року, після нашого відходу з Авдіївки, ми чуємо про те, що "ворог суттєво просувається". Але від Авдіївки до того місця, де російські війська зупинилися під Покровськом, 35 км. Хіба ж це "суттєве просування"? За 200 днів всього 35 км! Суттєвим можна було б назвати просування хоча б на кілометр на день, і тоді вони б подолали 200 км і вже були б на правому березі річки Дніпро, за Києвом. Звісно, і просування на 35 км – це погано, але, коли ми наступали на Харківщині, таку відстань ми подолали за декілька днів.

Лунають попередження про те, що Росія планує наступ на Запоріжжя, а то й на Херсон, але наразі кількість російських сил на цих напрямках не дозволяє зробити подібні прогнози обґрунтованими. Звісно, теоретично можна припустити, що Росія спробує окупувати ці міста. Наприклад, та кількість сил і засобів противника, яку він зосередив на Запорізькому напрямку, не перевищує кількість живої силі техніки, яка штурмувала Авдіївку чи Бахмут, витратила на ці штурми від півроку до десяти місяців і зазнала величезних втрат. Запоріжжя та Херсон у рази більші, ніж Авдіївка та Бахмут, тому для їхнього захоплення ворогу потрібно в рази більше сил. Росія не може захопити Покровськ, навіть підійти впритул до нього, тож з якого переляку їй вдасться взяти Запоріжжя такою самою кількістю людей, що й на Покровському напрямку?

І ще кілька слів про Курську операцію та її перспективи: і її розширення, і згортання – це два цілком імовірні сценарії. Розширювати підконтрольну ЗСУ територію Курщини не має сенсу: ми ж не збираємся приєднувати ці території до України. Чи можуть нас росіяни звідти видавити? Звісно, можуть, особливо якщо залучать більше сил. Ми не зможемо триматися на Курщині так, як поблизу Покровська. Ми й зараз уникаємо там серйозних бойових зіткнень, маневруємо.

Якщо ворог зосередить там занадто велику силу, ми відійдемо на свою територію без жодних докорів сумління, і це не буде у жодному разі поразкою. Адже зараз на Курщині тримає позиції невелика кількість наших військ, і робиться це для того, щоб росіяни там тримали велику кількість своїх військ, причому не тільки своїх, але й уже північнокорейських. Якби ми з Курщини забрали, умовно кажучи, 5 тисяч своїх військовослужбовців і перекинули на Курахівський напрямок, те саме зробили б росіяни і перекинули б туди 50 тисяч своїх людей. А на Курахівському напрямку ми не зможемо проводити маневрену оборону – там доведеться оборонятися позиційно, у фортифікаціях. Для того, щоб позиційно стримати 50 тисяч окупантів, нам потрібно там тримати хоча б 15 тисяч військовослужбовців. Тому позитивний ефект Курської операції навіть зараз очевидний.

Олексій Гетьман, український військовий експерт, майор ЗСУ, ветеран російсько-української війни, спеціально для Главреда