Вчені знайшли доказ існування води на Марсі завдяки загубленому камінчику

Фрагмент космічної породи знайшли в ящику університету.

Метеорит Лафаєт, знайдений у 1931 році в ящику Університету Пердью, став об'єктом нового наукового дослідження, що проливає світло на історію Марса.

Про це повідомило видання Live Science.

Невеликий склоподібний фрагмент космічної породи, довжина якого всього 5 см, довго залишався таємницею. Хоча вчені досі не можуть точно визначити, як і хто його виявив, нові дослідження показали, що метеорит містить докази існування рідкої води на Марсі 742 мільйони років тому.

Дослідники з'ясували, що мінерали метеорита взаємодіяли з рідкою водою під час свого формування. Вода на Марсі могла утворюватися внаслідок танення підповерхневого льоду, відомого як вічна мерзлота. Це явище, ймовірно, спричиняла магматична активність, яка досі відбувається на Червоній планеті.

Вивчення метеорита Лафаєт допомогло визначити вік змін у його водному середовищі. Науковці проаналізували молекулярні зміни аргону в мінералах та врахували фактори, що впливали на метеорит під час його 11-мільйонного дрейфу в космосі та подальшого падіння на Землю. Є версія, ніби камінь приземлився близько 1919 року.

На вік метеорита могли вплинути такі фактори: 

• зіткнення, коли Лафаєт був викинутий з Марса;
• нагрівання протягом 11 мільйонів років, поки він дрейфував у космосі;
• нагрівання під час падіння на Землю;
• проходження атмосфери Землі.

Дослідники дійшли висновку, що жоден із розглянутих факторів не вплинув на вік змін водного середовища в Лафаєті. Встановлення точного часу контакту метеорита з рідкою водою не лише допомагає краще зрозуміти історію Марса. Використані методи можна успішно застосовувати до аналізу інших метеоритів, знайдених на Землі, а також зразків із місій на планети, їхні супутники та астероїди.

"Ми продемонстрували надійний спосіб датування змінених мінералів у метеоритах, який можна застосувати до інших метеоритів і планетних тіл, щоб зрозуміти, коли могла бути рідка вода", - заявила провідний автор дослідження Марісса Трембле.