«Я бачу майбутнє, будую плани, маю мрії». Яким може бути життя після бойової травми та реабілітація після поранення?
«Я бачу майбутнє, будую плани, маю мрії». Яким може бути життя після бойової травми та реабілітація після поранення?

«Я бачу майбутнє, будую плани, маю мрії». Яким може бути життя після бойової травми та реабілітація після поранення?

«Я бачу майбутнє, будую плани, маю мрії». Яким може бути життя після бойової травми та реабілітація після поранення?

Що може принести в життя бойова травма? Не лише біль і страждання, а й можливості для відновлення та повноцінного життя. Це не жарт і не іронія, адже дехто з військовослужбовців знаходить себе та своє покликання саме під час або після повної реабілітації. Наприклад, вибороти золоту медаль на Іграх Нескорених, зустріти своє кохання, отримати відчуття дому чи навіть знайти сили, щоб повернутися до строю.

У рамках міжнародної конференції «RECOVER TOGETHER. Долаючи наслідки бойової травми» своїм досвідом поділилися нинішні військові, ветерани й ветеранки. Дехто з них відновився у національній мережі реабілітаційних центрів для поранених військових RECOVERY, заснованій Віктором та Оленою Пінчуками задля допомоги Силам безпеки й оборони. Згодом вони повернулись — у цивільне або військове життя.

Психологічна реабілітація

Фото Вікторія Андрієва

Даніель Салем, сержант ЗСУ

Ви знаєте, бути військовим — це найкраща робота у світі. Я за ці роки зрозумів, що став кращою версією самого себе.

Коли почалася повномасштабна війна, я спитав себе: «Даня, що тобі робити?» Я працюю в розвідці. На одній із бойових дій зловив кулю в бронік, і у мене тріщина в нижній частині лопатки. Є багато інших травм, маленьких та великих, дві контузії. Але найболючіше — це втрата друзів.

Кожен військовослужбовець зрозуміє мене, коли я скажу, що немає колишніх військових. У голові ми завжди воюємо самі з собою, іноді — з примарами. Тому психологічна реабілітація — це найважливіше, що в нас є.

Історія кохання

Фото Вікторія Андрієва

Олександр Петренко («Єнот»), снайпер ДПСУ, ветеран

Моя історія почалась у 2022 році, коли я отримав поранення. Медики давали мені лише 2%, що виживу. Але завдяки лікарям, фізичним терапевтам та іншим фахівцям з реабілітації я маю змогу перебувати тут на колісному кріслі, а не лежати в лікарняній палаті.

Я спостерігав, як розвивається реабілітація в нашій країні. Як формуються мультидисциплінарні команди в Ужгороді, будуються центри у Львові. А завдяки RECOVERY бачив, як не лише у великих містах типу Києва будуються реабілітаційні центри, а й у моїй рідній Вінниці. Це дає змогу відновитися якомога більшій кількості військовослужбовців.

Завдяки реабілітації я познайомився зі своєю коханою дівчиною Еліною. Вона є інструктором в організації «Група активної реабілітації» та навчає людей зі спінальними травмами самообслуговування, керування кріслом-колісником і з власного досвіду показує, як брати від життя все.

«Я хочу додати, що ми маємо дивитися на людину не через призму травми. Не підкреслювати слабкості, а бачити силу, підтримувати її та направляти в потрібне русло. Дуже важливо бачити перед собою людину і бути з нею на рівних», — зауважила Еліна.

Відчуття дому

Анастасія Сисоєва, офіцерка групи психологічного супроводу та відновлення, ЗСУ

Андрій Сисоєв, сержант, оператор БПЛА, ЗСУ

Ми подружня пара службовців Збройних Сил України. Ми з чоловіком прийшли до війська 24 лютого 2022 року. Починали свій шлях на Запорізькому напрямку, де до нас і прибилось це маленьке пухнасте чудо.

Фото Вікторія Андрієва

«Травму ми отримали на Донбасі, коли були у прифронтовому місті, де долітає дуже багато чого. Жили з дружиною в сусідніх підвалах. Ввечері прийшов до неї в гості, попили чайку, лягли спати. Мене розбудило те, що прилетів 152-й снаряд прямо в підвал. Прилетіло дуже сильно по голові, дружина була поруч. І я їй тихесенько на вухо сказав: «Настя, я 300», — згадує Андрій.

Ми отримали закриті черепно-мозкові травми, але за 2,5 року в артилерії наші організми почали колекціонувати різноманітні відхилення від норми (грижі, протрузії, ментальні проблеми).

У центрі RECOVERY на реабілітації окрім інновацій і дійсно комплексного підходу нас питали: «А що ще вас турбує?» Саме тут ми дізналися про грижі, протрузії та інші нюанси свого фізичного стану.

Особливо цінним стало відчуття дому, яке нам подарував час у реабілітаційному центрі. Це й можливість побути вдвох у цивілізації близько місяця. Це зіграло дуже велику роль саме у відновленні, і фізичному, і ментальному.

Історія повернення в стрій

Дмитро Фінашин, офіцер з розвідки, Герой України, НГУ

З 2015 року я на контракті в Національній гвардії України. У 2018 році долучився до батальйону імені Кульчицького та потрапив на війну. Був оператором аеророзвідки, згодом став снайпером. Повномасштабну війну зустрів на сході. У травні 2022-го, лише через три місяці, отримав поранення. Я лишився сам на дві доби в сірій зоні з цим турнікетом. Мене вважали зниклим безвісти. Але, на щастя, знайшли та врятували.

Фото Вікторія Андрієва

У Бахмуті ампутували руку, перевели в Краматорськ, а потім — Дніпро та Київ. Мені надавали всю необхідну допомогу, все було чудово. Але ще на лікарняному ліжку я стикнувся, мабуть, з найбільшим викликом у своєму житті — це фантомні болі.

Коли пару разів на хвилину тобі ніби перебиває кістку й ти думаєш: «Блін, серйозно? Я за це дві доби боровся?» Життя особливо не продовжувалося, тому що дні доводилося не проживати, а змушувати себе перетерпіти.

І тут, на моє щастя, з’явилася реабілітація. Вона була поділена на дві категорії — фізична й ментальна. Я зрозумів, що треба працювати, діяти, а не чекати наступного прильоту по тобі. Також зникли думки, що поки ти воюєш — потрібен суспільству, а як вибув зі строю — то вже другосортний для своєї держави.

У реабілітаційному центрі відчуваєш підтримку та піклування. Це дає мотивацію іншим бійцям воювати, бо вони знають, що про них якісно попіклуються, поставлять на ноги в разі потреби.

Ігри Нескорених

Фото Вікторія Андрієва

Юлія Шевчук, медикиня евакуаційних добровольчих підрозділів, ветеранка, учасниця збірної України на Іграх Нескорених-2023

Моя історія почалася з Майдану, тому що там мені вперше довелося надавати першу домедичну допомогу. Я почала активно цікавитися цією темою, хоча на той момент була студенткою Київського університету імені Тараса Шевченка і мріяла про наукову кар’єру.

У 2016-му, коли я поїхала на чергову ротацію, міна 120-го калібру приземлилася поруч із моїм реанімобілем. Я опинилася на металевій стіночці. Я не знала про те, що має бути якась реабілітація. Тож підлікувалася й знову повернулася на фронт. У 2019 році була моя крайня ротація, коли зрозуміла, що везу хронічних хворих у лікарню, і всі вони здоровіші, ніж я.

Я вступила в медичний університет і паралельно навчалася на фізичного терапевта й ерготерапевта. На медичний не вистачило сил, а напрям реабілітації здолала. Але може бути уже зараз набагато легший шлях, як зібрати себе докупи.

Але у 2022 році росіяни прийшли майже під мій дім, тож повернулася до «Госпітальєрів». Уже в червні протитанкова міна пошкодила мені дві ноги. Після загоєння та реабілітації почалась епоха Ігор Нескорених.

Плавання добре допомагає розпрацьовувати ноги, веслування гарно зміцнює тіло в цілому, а стрільба з лука — заспокоює, врівноважує, покращує рівновагу та осанку. З супроводом фахівців це чудовий допоміжний інструмент.

Особливих амбіцій у мене не було, тому зі спорту в моєму житті на той момент був хіба предмет «Спортивна медицина». Але завдяки крутій команді я змогла привезти з Німеччини три медалі, одну — золоту.

Ви можете подорожувати, отримати додаткову освіту, створити сім'ю чи відкрити бізнес, завести пса або спробувати все разом чи вигадати щось своє. Можливості є, їх просто потрібно взяти.

Я бачу майбутнє, будую якісь плани, маю мрії. Життя після травми є. Воно може бути досить-таки крутим, неочікуваним і повним хороших, яскравих миттєвостей.

Повний запис панельної дискусії «Життя після бойової травми».

Як життя і світло перемагають зневіру

Анастасія Горецька, психологиня відділення реабілітації та відновлювального лікування військового реабілітаційного госпіталю, кандидатка психологічних наук

Відновлення після бойової травми — це складний процес фізичної та психологічної реабілітації, під час якої маємо поставити собі три питання: Що було втрачено? Що не було втрачено? Що все ще є можливим?

Перше питання здається зрозумілим — про прийняття травми й можливі обмеження. Друге підкаже, на що звернути увагу, аби мати змогу опиратися негараздам і тримати рівновагу. Відповідь на третє питання допоможе знайти нові перспективи та сенси.

Людині, яка пережила бойову травму, важливо роздивитися навколо й побачити, що викликає натхнення, захоплення, позитивний відгук, який новий сенс може стати рушійною силою до відновлення. Навколо завжди є те, що надихає та підтримує нас.

Це може бути історія побратима або посестри, може бути нова професія, відкладена в реалізації мрія. Підтримка спільноти також відіграє значущу роль — коли поряд ті, хто ці нові сенси й можливості знайшов і реалізує, хто підтримає в моменти зневіри. Люди поруч справді надихають.

Серед моїх пацієнтів є ті, хто обирає зовсім нові шляхи — здобути нову освіту (психолога, фізичного терапевта), встановити спортивний рекорд, стати бренд-амбасадором, бути маяком для тих, хто втрачає мотивацію. Це не завжди просто. І майже завжди потребує підтримки. Але це те, як життя і світло перемагають зневіру та смерть кожного дня.

Джерело матеріала
loader
loader