Криза судової реформи від ГРД та ВККС. Нова історія на старі дріжджі
Криза судової реформи від ГРД та ВККС. Нова історія на старі дріжджі

Криза судової реформи від ГРД та ВККС. Нова історія на старі дріжджі

Криза судової реформи від ГРД та ВККС. Нова історія на старі дріжджі

Для того, щоб упроваджувати судову реформу, вісім років тому було ухвалено відповідне законодавство. Згідно із законом, орган суддівського врядування — Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) — з 2016 року проводить кваліфікаційне оцінювання діючих суддів, а також добирає нових через конкурсні процедури.

Допомагає їй у цьому Громадська рада доброчесності (ГРД), яка складається з представників громадськості та журналістів і під час кваліфоцінювання та конкурсних процедур перевіряє суддів зі свого боку та має повноваження надавати негативні висновки на тих суддів і кандидатів у судді, які не відповідають критеріям доброчесності та професійної етики.

Отже, обидва органи аналізують «книгу життя» кожного з них, тобто суддівське досьє.

Судді та поліцейські приватизують елітні службові квартири, приховуючи власне житло ‒ Bihus.Info

У листопаді в цій роботі стався серйозний збій, бо ГРД не встигла проаналізувати суддів на відповідність їх займаним посадам, а ВККС «пропустила» їх далі, не дочекавшись рішення щодо них від громадської ради. І відбулося це не через лінь чи недолугість когось із залучених до процесу, а, як це часто буває, тому що в законодавстві недостатньо точно описані механізми роботи винайдених інструментів.

Аби розібратися, що сталося й чому всі знову розводять руками, ми поговорили з представниками обох сторін процесу, які оцінюють суддів, і дійшли досить простих висновків. Але спершу питання.

Скільки важить суддівська біографія?

У кабінеті члена Вищої кваліфікаційної комісії Руслана Сидоровича є своя невелика кавомашина. Її об’єми майже збігаються з об’ємами одного суддівського досьє, що лежить у нього на столі. Три великі теки з документами, загальна вага яких — близько трьох кілограмів. Пан Сидорович не може називати, чиє саме це досьє, й обговорювати вміст документів, але під час розмови ці теки стоять ліворуч, і на них час від часу переводить свій погляд Сидорович.

«Суддівське досьє, — каже член комісії, — це книга життя. В суддівському досьє — все, всі його родичі, практично все майно».

Що ж міститься в суддівському досьє? Починаємо загинати пальці: інформація з податкової, від Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) про майновий стан судді чи кандидата на посаду судді, про те, чи коректно суддя подав усі декларації, чи притягався до адміністративної відповідальності, де й на чому перетинав державний кордон, яким автомобілем володіє і як купив його, якщо суддя колись порушував правила дорожнього руху, то на якому автомобілі, будинки, квартири, земля і навіть церкви (так, є судді, у власності яких перебувають цілі храми). Ці дані можуть бути як в електронній формі, так і в паперовій, якщо цифровізація десь зламалася. Тому часто виникають ситуації, коли дані з податкової та від НАЗК члени комісії та їхні інспектори звіряють вручну.

Скріншот Youtube

«Щоб отримати цю інформацію, ми надсилаємо запит до відповідного органу, й орган каже: так ви маєте доступ, але… і виставляє цілу купу вимог, щоб його отримати. Або потрібно виробити алгоритм взаємодії з певним реєстром, або просто держорган знаходить мільйон причин, чому каже «ні». І ми опиняємося в ситуації, коли нам складно отримати цю інформацію», — розповідає Руслан Сидорович.

Трикутник судової влади. Чому в реформи немає внутрішніх лідерів?

Раніше необхідну інформацію (аналітичні довідки) членам комісії надавали в Національному антикорупційному бюро (НАБУ). Але наприкінці 2023 року НАБУ припинило надавати інформацію, бо не може «інституційно» цього робити. Якщо розшифрувати красиве дипломатичне «інституційно», то під ним ховається купа роботи всередині самого бюро, бо НАБУ не є структурною одиницею ВККС і має свої завдання.

«Ми можемо отримувати доступ до реєстрів, але закон не каже, що вони (НАБУ та НАЗК. — Т.Б.) мають нам надавати інформацію з реєстрів, до яких ми теоретично повинні були б мати право доступу, — уточнює Сидорович. — На початку цього року ми опинилися в стані інституційної кризи, коли ні ми, ні ГРД не мали доступу до інформації, з якої могли б робити аналітику».

ГРД та ВККС мають незалежно одне від одного аналізувати всі суддівські досьє. Але громадська рада є залежною від комісії, бо у ГРД немає свого досьє з усіма відповідями, отриманими на запити. Закон декларує, що вони можуть мати доступ до досьє. Та навіть пан Сидорович визнає, що такого доступу немає. А без ГРД кваліфікаційне оцінювання суддів відбудеться неповноцінно. Та й чи буде до нього довіра?

Що написано в законі

Йдеться про те, як саме Вища кваліфікаційна комісія має ділитися з Громадською радою доброчесності інформацією про суддю. Якщо абстрактні формулювання існують — отже, це комусь потрібно. Але не завжди.

Відкриваємо статтю 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: «Пункт 8. Повний та безпосередній доступ до суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) мають члени та уповноважені працівники секретаріатів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя відповідно, а також уповноважені працівники Державної судової адміністрації України». Цілком логічне формулювання, яке дає можливість членам ВККС та їхнім інспекторам працювати з тим обсягом інформації, який вони отримують стосовно суддів.

До речі, слово «доступ» у статті 85 згадується шість разів. Але в жодній зі згадок так і не трактується сповна, який саме доступ має ГРД.

«Для здійснення своїх повноважень члени Громадської ради доброчесності мають право повного доступу до матеріалів суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді). Якщо до інформації, що міститься в суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), законом встановлено спеціальні чи особливі вимоги доступу, доступ до такої інформації здійснюється в порядку, передбаченому відповідним законом».

І тут починається улюблена вправа юристів — пояснити закон так, як зручно.

Судова влада. Що гальмує реформу місцевих та апеляційних судів?

«Зараз повний доступ дорівнює праву перегляду. Без копіювання. В законі немає визначення повного доступу. Хто має визначити цей повний доступ? Що це означає? В локальних документах є порядок доступу до суддівського досьє, і там йдеться про те, що повний доступ — це право перегляду. Там немає обробки та копіювання інформації. Це затверджують члени комісії», — розповідає співкоординаторка ГРД Вероніка Крейденкова.

Цензор.нет

Локальні документи, на які звертають увагу в ГРД, — це «Порядок формування і ведення суддівського досьє», який затвердили ще 2016 року за головування Сергія Козьякова.

В пункті 1.9 описано декілька видів доступу.

Повний доступ — доступ до інформації суддівського досьє, а також даних, на підставі яких її було включено, для перегляду без можливості їх зміни.

Безпосередній доступ — доступ до інформації суддівського досьє, а також даних, на підставі яких її було включено, з можливістю внесення до неї змін у межах повноважень відповідного органу (посадової особи) у встановленому комісією порядку.

Загальний доступ — доступ до перегляду матеріалів суддівського досьє як публічної інформації, який здійснюється виключно через вебсайт комісії.

«Що означає «право перегляду»? Ти можеш просто дивитись на інформацію. До «сірої зони» вже потрапляє те, що я в калькулятор виписую суми доходів. Бо це вже обробка інформації. Або VIN-код — 16 символів. Його треба копіювати й пробивати в Гуглі, — пояснює Вероніка Крейденкова. — Коли був законопроєкт щодо Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ) (ГРМЕ бере участь у доборі суддів до Вищого антикорупційного суду. — Т.Б.) і продовження їхнього мандату, то в законопроєкті їм надавався повний доступ до досьє. Були правки від депутатів, які говорили: давайте визначимо в законі, що таке повний доступ, щоб закласти туди формулювання про обробку інформації. Комітет відхилив ці правки. І ми з ГРМЕ опинилися в однаковій ситуації: якщо закон не дає визначення, отже, це дає внутрішній акт комісії. А внутрішній акт ВККС каже, що це право перегляду».

Як ви вже могли здогадатися, якщо на проблему довго не звертати уваги, то рано чи пізно вона вибухне. І це сталося в листопаді цього року.

За один зрозумілий доступ три завуальовані дають

Явним питання стало в листопаді, але говорити про нього почали ще в серпні цього року. Між громадською радою та комісією велися дискусії про формат роботи із суддівським досьє. Крім цього, органи домовилися про розклад розгляду суддівських досьє в кожній колегії, бо на цих засіданнях обговорюється те саме досьє судді в присутності самого судді та члена ГРД. Члени ВККС не зобов’язані чекати, допоки ГРД проаналізує суддів (цю проблему закладено в законі), однак для ефективнішої роботи органи погодили формат роботи та їхню синхронність.

Так, ГРД та ВККС погодили час, а саме 33 дні, які даються для того, щоб поставити розгляд певного суддівського досьє в розклад. Тобто якщо 30 листопада ВККС поставили суддю N у розклад, то засідання в колегії стосовно нього має відбутися 2 січня. За цей час ГРД має визначитися, чи є в неї запитання до судді, й оформити їх у негативний висновок (потребує подолання пленарним складом ВККС) або негативну інформацію (не потребує подолання пленарним складом, однак враховується під час розгляду судді колегією ВККС).

19 листопада Громадська рада доброчесності виходить із заявою, в якій каже: «Вища кваліфікаційна комісія суддів у складі Колегії №2 (Людмила Волкова, Руслан Сидорович, Роман Кидисюк) визнала суддів Яну Шкарлат, Володимира Чубая такими, що відповідають займаній посаді… Колегії було відомо, що ГРД ще не сформувала своєї позиції щодо цих суддів. ГРД була позбавлена безперешкодного доступу до суддівських досьє та через це не могла вчасно, повно та якісно проаналізувати матеріали, що є критично важливими для прийняття рішення щодо відповідності чи невідповідності критеріям доброчесності. Попри такі обставини Людмила Волкова, Руслан Сидорович та Роман Кидисюк внесли в порядок денний суддів та ухвалили рішення про їхню відповідність займаній посаді».

«Ми бачили, що цих суддів ставлять на колегію. Вони відповіли: «Будемо думати». Колегія вирішувала, що вона заходить у розгляд. Я бачу, що судді з’являються в розкладі. Ми в робочому порядку говорили з членами колегії. Ми не позначали нашої готовності. Ми не маємо достатньої інформації через те, як відбувається повний доступ. Була стандартна відповідь: «Щось будемо думати». І 19 листопада колегія вирішує завершити кваліфікаційне оцінювання й визнати суддів такими, що відповідають обійманій посаді», — так свою позицію сформулювала Вероніка Крейденкова.

Але ця позиція не єдина, й ВККС пояснює її зі свого кута зору.

Руслан Сидорович зазначає, що член комісії не може усунути ГРД від ознайомлення із суддівським досьє. Якщо так сталося, то це неправомірні дії з боку члена ВККС. «Це може бути підставою й для притягнення до відповідальності у вигляді звільнення, якщо Вища рада правосуддя ухвалює таке рішення. Це дуже серйозна пляма на професійній репутації. Водночас я не можу забороняти членам моєї колегії виносити питання на розгляд. На підставі чого? Бо мені не подобається? Бо я не хочу його ставити на розгляд? Це свавільна історія, яка підважує сам принцип колегіального органу».

Далі громадська рада вдається до наступного кроку. Вона затверджує висновки про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики суддів (а їх тоді було вісім у списку), співбесіди з якими були заплановані на 26 та 28 листопада. Водночас у самих висновках про власне недоброчесність суддів не йдеться. Лише зазначається, що ГРД не може належним чином перевірити суддю, бо немає доступу до досьє. Тобто гостросюжетна історія сягнула свого піку. ГРД це зробила з тієї причини, що якщо є її висновок і члени комісії в колегії (а колегія — це зазвичай три представники ВККС) не погоджуються, що суддя має бути звільнений, то питання вирішує весь пленарний склад, тобто всі члени ВККС. І на пленарному засіданні вони мають або подолати 11 голосами, або не подолати, а отже, погодитись із ГРД.

ВККС не вдасться заповнити всі вакансії в апеляційних судах — експертка ЛЗІ

Ситуація «згорів сарай — гори і хата», бо члени ВККС могли б подолати такі «висновки» ГРД, і тоді для восьми суддів була б своя окрема процедура кваліфікаційного оцінювання, під час якого їх не аналізувала б громадська рада, а рішення ухвалювали б лише в комісії.

Але в кімнаті ще залишилися дорослі, причому по обидва боки, й вирішили розпочати діалог. Його результатом стало те, що:

  1. ГРД скасує висновки про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики від 26 листопада 2024 року стосовно восьми суддів;
  2. ГРД розробить процедуру того, як захищатиме дані із суддівського досьє;
  3. ВККС внесе зміни до локальних актів комісії в частині вдосконалення повного доступу членів ГРД та ГРМЕ до суддівських досьє.

Цієї історії могло просто не бути, якби в законі було чітке та зрозуміле формулювання того, як усі актори судової реформи, кожен на своєму рівні, працюють задля її втілення. Ба більше, хотілося б запитати, чим думали, коли не окреслили чіткі рамки того, як Громадська рада доброчесності має отримувати інформацію із закритих реєстрів, а потім її аналізувати? Бо якщо вже громадськість допускають до виконання державної функції, то водночас потрібно надати й дієві інструменти для її належної роботи.

Буквально минулого тижня Вища рада правосуддя затвердила Єдині показники для оцінки доброчесності та етики суддів (кандидатів у судді). А ГРД напередодні Різдва вийшла з повідомленням про те, що затвердила Положення про обробку та захист персональних даних, яке регламентує порядок роботи із суддівськими досьє та іншими персональними даними, зібраними нею.

Положення передбачає, що члени ГРД зберігають та обробляють інформацію в захищеному хмарному сервісі. Персональні дані обробляються виключно в межах процедур кваліфікаційного оцінювання, а після завершення процедури — знищуються, про що повідомляється ВККС. У паперовому вигляді інформація не зберігається. Доступ до інформації мають виключно члени ГРД.

Тепер м’яч на боці ВККС, яка має ухвалити оновлений порядок доступу до суддівських досьє, вирішивши в такий спосіб адміністративні питання цього доступу.

Наступний пласт питань лежить у трактуванні ухвалених Вищою радою правосуддя Єдиних показників доброчесності та етики. Та це вже інша історія, до якої ми обов’язково повернемося наступного року після того, як ухвалені показники запрацюють на практиці.

Джерело матеріала
loader
loader