51-й штат. Приєднання Канади до США — навіщо Трамп хоче створити найбільшу країну в світі

США і Канада: жити поруч, дружити, але не душити в обіймах

Канада має тісні культурно-історичні зв’язки зі США – обидві країни були колоніями Великої Британії, є переважно англомовними та входять до англо-саксонського світу. Мають найдовшу у світі лінію кордону (близько 9 тис. км).

США та Канада воювали на одній стороні в обох світових війнах, у Кореї та Перській затоці; заснували НАТО та мають тісні економічні зв’язки – вони разом з Мексикою утворили єдину зону вільної торгівлі CUSMA. Також окрім членства у НАТО США та Канада сформували спільне Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки (NORAD) в рамках якого війська цих держав спільно обороняють повітряний простір Північної Америки.

Проте усі ці спільності не означають, що країни мають об’єднатися в одну державу — і тим більше Канада не має ставати 51 штатом США, хоч би як цього хотілося Дональду Трампу. Навіть якщо уявити, що країни можуть об’єднатися, то, скоріш за все, населення Канади на цих територіях сформувало б кілька штатів, відповідно до географічних, економічних культурних та інших факторів, які впливають на формування регіонів у різних державах. І точно ціла Канада не ставала б одним гігантським штатом, додатком до США.

США вже мають досвід суттєвого розширення своєї території (сучасна площа США у багато разів більша за ту, яку займали 13 бунтівних британських колоній у кінці XVIII століття), і лише малонаселена Аляска усією своєю величезною територією утворила один штат. Інші великі шматки землі, які у різний спосіб ставали частиною США, формували кілька штатів. Тож можна припустити, що і з Канадою було б так само.

Чому приєднання Канади до США не вигідне республіканцям

Сама Канада складається з 10 провінцій та трьох територій і є другою за площею країною світу (займає майже 10 млн кв. км.). Відповідно, об’єднавшись зі США, вони б утворили найбільшу у світі країну, площею понад майже 20 млн квадратних кілометрів. Проте з понад 40 млн канадців лише близько 13% підтримують ідею об’єднання зі США. У Канаді є потужні політичні сили, які виступають різко проти приєднання до США.

Важливо Дональд-завойовник: чи створить Трамп імперію, придбавши Гренландію, і як це вплине на Україну

"Канада – це велика держава і вона ніколи не стане 51-м штатом США. Крапка", – заявив лідер місцевих консерваторів П’єр Пуальєвр. І це, якщо відкинути апокаліптичні сценарії із жорстокою агресією на кшталт російської проти України, є основним фактором, який робить проект інтеграції Канади до США малоздійсненним.

Лише три місяці тому такий аналіз в принципі мало хто міг собі уявити. Та в умовах, наближених до реального світу, тобто якщо відкинути ідею окупації Канади, інтеграція її ліберального населення в американську політичну систему поховає усі амбіції Республіканської партії на найближчі десятиліття. Тобто самим ініціаторам цієї полеміки є вкрай невигідним збільшення населення США ще на десятки мільйонів потенційних виборців їх основних конкурентів. Це підтверджує статистика: Трампа би підтримав на виборах 21% опитаних з цього приводу канадців, натомість понад дві третини б проголосували за Гарріс.

Тим паче в умовах американської виборчої системи на президентських перегонах усі голоси виборників від нових територій можуть дістатися кандидату від демократів.

Вашингтон вже впливає на канадську політику

Тому, коли спаде популістський запал від публічних випадів збоку екстравагантного американського лідера, в раціональній площині дискусія про об'єднання США та Канади розгортатиметься зовсім в іншому руслі.

Завдання мінімум Дональд Трамп, схоже, примудрився виконати, ще не ставши повноцiнним президентом. Незручний для нього ультраліберальний канадський прем’єр Джастін Трюдо вже подав у відставку (зберігатиме посаду до 9 березня). Його відставка не була спровокована самими заявами Трампа, проте позиція нового американського лідера стала останньою каплею у тому морі проблем, які останніми роками звалилися на голову колись надзвичайно популярного політика.

Таким чином, де-факто вже відбулася часткова інтеграція Канади в американський політичний простір. Якщо президент США може "зняти" канадського прем’єра, якого його оточення зневажливо називає губернатором (цікаво, що країну справді формально очолює генерал-губернатор – представник короля Великої Британії, адже Канада належить до держав Британської співдружності), то теоретично Трамп може повпливати i на обрання нового глави виконавчої влади цієї країни. Натомість руху у зворотню сторону не спостерігається – канадські політики не мають впливу на обрання американського президента чи членів Конгресу. В умовах демократії такий стан речей більш вигідний Вашингтону, ніж повноцінна інтеграція, принаймні поки на Капітолійському пагорбі правлять консерватори.

Проте певний тип інтеграції може бути завданням максимум нової адміністрації. Це може бути щось на кшталт союзної держави або якоїсь форми асоціації — за якої американський політичний істеблішмент візьме під контроль усі стратегічні ресурси та галузі північного сусіда (арктичне узбережжя, оборонне замовлення, сировинні ресурси тощо), але натомість не допустить канадських громадян до управління цим спільним проектом. І ось тут може справді розв’язатися боротьба.

Чому торгова війна США i Канади вдарить по обох сторонах

Дональд Трамп намагатиметься кувати залізо поки воно гаряче – нав’язати свою волю, поки у Канаді при владі слабкий і надто непопулярний прем’єр. Тому ймовірно, що свій проект подальшої взаємодії США та Канади (реальний план, а не голослівні заяви) Трамп може оголосити на самій інавгурації. І надалі боротьба відбуватиметься за текстові формулювання у самій угоді майбутнього проекту, від якого повністю Канада, скоріш за все, не зможе відмовитися.

Що потрібно США від Канади:

• доступ до арктичного узбережжя Канади,
• зростання оборонного замовлення (всупереч домовленостям, Оттава тратить лише 1,37% свого ВВП на оборону і планує наростити витрати до 2 % лише у 2032 році, тоді як новоспечена американська адміністрація вже говорить по 5% від ВВП),
• дезінтеграція економічних зв’язків Канади з Китаєм та натомість більша економічна інтеграція зі США — звичайно, в інтересах останніх.

Наразі США є найбільшим імпортером канадської продукції, куди спрямовується 77% канадського експорту ($421 млрд проти $353 млрд імпорту зі США у 2023 році). Тобто наявний дефіцит у торгівлі в розмірі майже $70 млрд, проте посол Канади у США Крістен Хіллман відзначає, що населення США удесятеро більше перевищує населення Канади, тож якщо рахувати торговий обіг на душу населення, то Канада суттєво випереджає своїх сусідів в імпорті товарів та послуг (обсяг послуг становить близько $100 млрд). Також сторони інвестували одна в одну понад один трильйон доларів США у 2022 році ($438,8 млрд США та $589,3 млрд – Канада).

Хоча у Канади практично немає збройних сил – її 63-тисячна регулярна армія перебуває у вкрай плачевному стані, все ж у Білому Домі розглядають залучення економічних важелів для примусу Канади до інтеграції. Дональд Трамп погрожує ввести митні тарифи у розмірі 25% на усі канадські товари та послуги.

Професор історії бізнесу Школи менеджменту Ротмана при Університеті Торонто Дімітрі Анастакіс зазначає, що США можуть релокувати своє автомобільне виробництво із Канади до США. Але це зруйнує виробничі лінії, які напрацьовувалися десятиліттями з часів Другої світової війни. І заплатять за це американські споживачі автомобільної продукції.

В інших галузях можуть виникнути схожі проблеми. Адже специфіка канадського імпорту у тому, що він є критичним для деяких галузей американської промисловості.

Важливо Чому всі хочуть володіти Гренландією: під крижаним щитом прихована справжня "скарбниця" Землі

Також Канада є найбільшим імпортером продуктів зі США на душу населення. Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо наголосив, що Канада є критичним імпортером для продукції 35-ти американських штатів, натомість сама країна кленового листка постачає США 25% їх потреб у сирій нафті (деякі нафтопереробні заводи просто зупиняться без нафти із канадської провінції Альберта) — тож він готовий прийняти виклик у торгівельній війні зі своїм могутнім південним сусідом.

За таких обставин, торгова війна з Канадою може боляче вдарити по звичайних американських працівниках промисловості – а це ключовий електорат Дональда Трампа. Трюдо прогнозує зростання цін на паливо та електроенергію у США на чверть, якщо тарифи таки будуть введені. З іншої сторони, така залежність сама по собі є причиною до роботи над взяттям норовливого північного сусіда під контроль. Дональд Трамп уже працює напряму із керівництвом провінції Альберта, провівши зустріч із її керівницею Даніель Сміт.

Приєднання Канади до США: перерозподіл ресурсів і гра з вогнем

До чого може призвести така екстравагантна політика Дональда Трампа по відношенню до найближчих сусідів та союзників?

Так, якщо Трамп зможе приєднати Канаду, США справді отримають значну ресурсну базу, яка зараз знаходиться в родовищах Канади. США стануть найбільшою країною у світі з величезною береговою лінією та прямим доступом до значної території Арктики. Запаси нафти та прісної води США стануть одними із найбільших у світі.

Проте усе це Вашингтон може отримати і без настільки екстраординарного кроку, шляхами більш витонченої дипломатичної гри та дипломатичних маніпуляцій (американські корпорації можуть отримати доступ до канадських ресурсів, а військові безперешкодний доступ до узбережжя Арктики). Натомість негативні наслідки від такого кроку більш ніж серйозні.

Упустимо апокаліптичний сценарій із воєнним вторгненням. Навіть тиск та намагання спонукати Оттаву до "мирного возз’єднання" за білоруським сценарієм призведе до руйнації чинної міжнародної системи, яку Вашингтон розбудовував десятиліттями. Адже сама асоціація із діями РФ щодо Білорусі (а такі неодмінно з’являться) – це вже удар по іміджу США як незмінного генератора ідей побудови оригінального нового безсумнівно кращого та досконалішого суспільства.

Більш практичні наслідки – це руйнування системи колективної безпеки, верховенства права та дипломатії Західного світу як такої. Адже дуже важко знайти історичний прецедент, коли могутній лідер відбирав території та суверенітет у найближчого союзника. А ті аналогії, які є, не обіцяють нічого хорошого Вашингтону.

Усі країни НАТО, які відчували себе у повній безпеці, тепер шукатимуть нові способи зберегти свій суверенітет та територіальну цілісність. Так, їх видатки на оборону зростуть і, можливо, навіть перевершать завітні 5% від ВВП — проте на чию користь вони будуть? І чи не опинимося ми найближчими роками у фантасмагоричному світі, в якому Канада та Австралія укладуть оборонний пакт із Китаєм, щоб захистити себе від територіальних зазіхань США?