Парадигмальний зсув цивілізації як втрата людиною технології мислення
Парадигмальний зсув цивілізації як втрата людиною технології мислення

Парадигмальний зсув цивілізації як втрата людиною технології мислення

Парадигмальний зсув цивілізації як втрата людиною технології мислення

«Коли усе догорить і каміння перетвориться на попіл, прийдуть діти і запитають: «У що ви вірили?»

Так говорив вуйко Дезьо

 

Факт, що людство стоїть на порозі парадигмального зсуву,обговорювали вже давно. Але якщо раніше такі зміни сприймалися з певним оптимізмом, то нині роздуми про них навіюють песимістичні висновки.

Однією з версій, передумовою радикальних перетворень у житті цивілізації, було сподівання на зміни в технології мислення людини. Та саме в цій царині нині й формуються найпохмуріші очікування.

Життя людини — це постійне створення моделі навколишнього світу. Те, як дійсне відображається в уявленні про дійсне, є матрицею культури, власне — культурою в найповнішому сенсі. Адекватність моделі навколишньому світу є мистецтвом. Лесь Курбас зазначав: «Усяке мистецтво має на меті привести до порядку певну розхристану в житті людину». Щодо завдань культури як механізму відображення світу в його моделі найточнішим є Григорій Сковорода, який зазначав: «Без спорідненості усе — ніщо». Отже, спорідненість — це аналогове відображення світу в наших уявленнях про нього. Тому можна було передбачати, що поява нової технології мислення людини полягатиме в пріоритеті синтезу над аналізом.

Однак ситуація обернулася так, що вже ні синтез, ні аналіз не закладають підвалин для побудови людиною уявлення про світ. Цю фундаментальну роботу, що визначає суть людини, перебрала на себе мережа.

На початку 90-х років минулого століття на кафедрі ЕОМ нашого університету ми, обговорюючи перспективи інформатизації суспільства, були сповнені оптимізму та будували різноманітні прогнози змін. Серед предметів таких обговорень була й можливість упровадження в механізми управління державою елементів прямої демократії тощо. Основою для таких припущень було пов’язане з широкою інформатизацією надпотужне посилення зворотного зв’язку — обставини, яка давала б можливість управляти системами в режимі реального часу тощо. Власне, роботи Спенсера, Вінера, Неймана та інших саме на це й вказували. Проте…

Прогнозуючи тоді фантастичні результати вдосконалення зворотного зв’язку й нарощування потужностей його обробки та реагування, ми не врахували чинника, що став нині визначальним у функціонуванні систем, бурхливий розвиток яких ми тоді намагалися собі уявити. Разом зі зворотним зв’язком зростав і прямий зв’язок! І саме ця обставина сформувала лиховісну теперішню ситуацію: аналіз відгуку системи став вторинним стосовно сигналу управління. Навіщо цікавитися реальним станом системи, якщо цю «реальність» можна сформувати власноруч тим, хто «управляє кораблем» (за Платоном, кібернетика — це мистецтво управління кораблем).

Ми вступаємо в епоху, коли вибори, плебісцити, опитування тощо втрачають свій первинний зміст, тому що їх результати стають тотально залежними від власників соціальних мереж. Через втрату приватності захейтити можна будь-кого. Створити вигадану реальність можна щодо будь-чого.

Весь накопичений досвід цивілізації, сформований практикою встановлення взаємних прав, в умовах втрати людиною приватності перестає бути продуктивним, бо з втратою приватності зникає суб’єкт, щодо якого встановлюються права, а сама процедура відтак перетворюється на фікцію.

Якщо в цьому сенсі спробувати сформулювати смисл зламу цивілізації, то він буде таким. Людина, маючи інстинктивні корені приватності, побудувавши суспільства й цивілізацію в дискурсах її збереження та захисту, тотально втрачає цю приватність у практиці сучасного повсякденного життя:

  • її політичний вибір є пустим, бо стає продуктом маніпуляцій, а отже, політична приватність людини є пустою;
  • її економічні транзакції стали чужими їй, бо є результатом нав’язаного попиту;
  • її інформаційний простір є абсолютно відкритим і беззахисним, а про інтимність у ньому не може бути й мови;
  • з побутових взаємин зникає таємниця й бентега, бо вони здійснюються здебільшого через публічні комунікації — «прохідний двір».

Навіть обіцянки футурологів щодо можливої купівлі «опцій приватності» більше насторожують, аніж заспокоюють, як і будь-яка чергова постмодерністська фікція.

Надзвичайно небезпечним є сприйняття втрати приватності людини в сучасній цивілізації як чергового прояву якогось «креативного» постмодерністського стриптизу. Приватність — це наріжний камінь, на якому побудована наша цивілізація. І все йде до того, що він буде неминуче зруйнований. Поява квантових комп’ютерів і штучного інтелекту перетворює криптографію на дитячу забавку. Більше не буде таких кодів доступу, які б ці два винаходи не зламали чи не обійшли.

Тільки уявіть собі, що відбудеться лише на побутовому рівні, якщо в будь-який момент від імені будь-якого нотаріуса в будь-якому реєстрі може виникнути будь-який запис. Після зникнення приватності людини зникнуть усі її легальні статуси: від свідоцтва про народження до свідоцтва про смерть.

Але загроза цивілізації та людству полягає не лише в беззахисності реєстрів власності, баз даних фінансових систем тощо, а й у тому, що абсолютно відкритими стають системи керування всіма ядерними, військовими та цивільними об’єктами, що становлять глобальну загрозу людству в разі несанкціонованого втручання в їх роботу, особливо людьми, позбавленими будь-яких моральних засторог, які до того ж перебувають у полоні чергових збочених філософських інтоксикацій.

Коли зникає реальна приватність, то встановлення взаємних прав перетворюється на фікцію, бо щезає об’єкт її застосування. Ідеології, що обґрунтовуватимуть таке «встановлення прав», по суті своїй стануть безвідповідальною «кислотною» забавкою запаленого розуму.

Якщо космічні методики розпізнавання об’єктів на поверхні Землі перенести на інформаційний простір, скажімо, в галузі соціології, то як один із результатів ми зможемо отримати систему управління настроями населення певних територій через методики управління інформаційними сигналами. Образно кажучи, це буде своєрідний «гіперболоїд інженера Гаріна» інформаційного простору. І використаний він може бути не лише для вивчення / формування споживчих настроїв покупця.

Якщо, наприклад, такому «інженеру Гаріну» потрібно буде сформувати в населення території стан, скажімо, зневіри, то за допомогою цих методик в інформаційному просторі почнуть рясно поширюватися повідомлення про безпорадність і незахищеність людини. Тоді кількість матеріалів у ЗМІ та мережах про пожежі, повені, стихійні лиха, епідемії, катастрофи на дорогах — усе, де людина почувається безсилою, — почне різко зростати. Водночас реальна кількість таких подій не виходитиме за межі статистичних коридорів. Зазначені методики передбачатимуть і підтримку будь-яких самодіяльних ініціатив розгубленого населення через активізацію джерел, що сіють панічні настрої, які теж завжди існують у латентному стані, але тепер вони будуть переведені у стан «гострого запалення». Якщо ж «інженер Гарін» через ці інструменти сформує відповідну «критичну масу» соціального замовлення, йому легко вдасться запропонувати «електорату» того, хто його «захистить».

При цьому навіть не потрібно буде перейматися доказами наведених фактів, досить лише забезпечити існування в мережі фейків і симулякрів у період виборів, плебісцитів, опитувань тощо.

Власнику мережі або тому, хто за ним стоїть, потрібно всього-на-всього підтримувати штучно створені ним колотнечу й невизначеність, допоки вибори, плебісцити, опитування тощо не виявлять бажаний для нього результат.

Втручання в приватність було завжди. Але воно ніколи не набувало такого масового й брутального характеру. В умовах секуляризації, коли мораль стала справою особистого вибору окремої особи, а не суспільним імперативом, втручання в приватність набуло характеру її узурпації.

Можна не вірити в глобальний і всеосяжний характер деструкції світу, але те, що ми маємо приклади її поширених проявів у спотворенні волевиявлення людей окремих регіонів чи навіть цілих країн, — це вже доконаний факт. Сама можливість такого самознищення цивілізації свідчить про те, що в процесі еволюції вона припустилася принципових помилок.

Ми не помічаємо, що на наших очах відбуваються докорінні, онтологічні злами в житті цивілізації. Використання ШІ в застосуванні зброї сприймається як технологічне вдосконалення. Але фактично ми маємо ситуацію, коли рішення щодо вбивства людини ухвалює робот. Цього перевороту в бутті цивілізації просто не можна осягнути, як і наслідків того, що ж буде далі у взаєминах людина — прилад. Поки ми обговорюємо широкі можливості використання ШІ, знайдено найпотворнішу практику його застосування. Щось подібне відбувалося з прямим і зворотним зв’язком у системах.

Замість того, щоби створювати власне уявлення про навколишній світ, розвивати особисту культуру, що забезпечує формування продуктивної моделі світу, її ефективності та прихильності до автора, людина потрапляє в ситуацію «нав’язаної реальності». Світогляд такої людини втрачає адекватність щодо дійсності, а про спорідненість зі світом, на яку вказував Сковорода, годі й вести мову. Суб’єкт творення стає нічим!

Людина втрачає здатність самостійно будувати модель світу, її матриця культури є нав’язаною. Отже, можна говорити про втрату особистої, приватної технології мислення людини. Це й формує парадигмальний зсув цивілізації.

Стосовно цього можна робити багато різних прогнозів і висновків, але всі вони будуть хибними, бо будуватимуться на припущеннях з іншої реальності, яка стрімко щезає.

Джерело матеріала
loader
loader