Рецензія на фільм «Вовкулака» / Wolfman

«Вовкулака» (2025) — нова моторошна історія від Blumhouse, яка пропонує глядачам класичний жах, поєднаний із психологічною драмою. Режисер Лі Воннелл, відомий своєю роботою над культовим трилером «Людина-Невидимка», у своєму новому фільмі знову створює напружену атмосферу, де кожен крок героїв загострює тривогу у глядача.

«Вовкулака» / Wolfman

Жанр горрор, триллер
Режисер Лі Воннелл
У ролях Крістофер Ебботт, Джулія Гарнер, та інші
Прем’єра 16 січня, 2025,

У центрі сюжету — Блейк Ловелл (Крістофер Ебботт), чоловік із Сан-Франциско, який успадковує будинок у сільській глушині Орегону після таємничого зникнення батька. Вирішивши відпочити там із дружиною Шарлоттою (Джулія Гарнер) та донькою Джинджер (Матильда Ферт), він стикається з потойбічними явищами. Однак замість бажаного спокою сім’я змушена боротися із жахливою, та непередбачуваною істотою, що атакує їх. Кульмінацією стає поступова трансформація Блейка в небезпечну істоту, що ставить його родину перед морально важким вибором: рятувати чоловіка та батька чи тікати від нього.

Хоча сюжет містить гостроцікаві елементи, його основна лінія здається надто банальною для жанру жахів. Історія про віддалений будинок, де герої стикаються з чимось невідомим та страшним, вже давно стала кліше в кіно. Розвиток подій досить передбачуваний, а окремі сюжетні повороти не додають значної глибини або новизни. Дії героїв передбачуванні, а фінал картини тим паче.

Крістофер Ебботт у ролі Блейка Ловелла демонструє переконливу гру, майстерно передаючи внутрішній конфлікт персонажа, зокрема боротьбу із власною природою. Джулія Гарнер, як завжди, блискуче справляється зі своєю роллю, втілюючи образ дружини, що балансує між любов’ю та страхом перед чоловіком. Їхня екранна хімія надає емоційної правдоподібності історії. Однак, навіть сильна гра акторів не може повністю компенсувати недоліки сценарію, що обмежує можливості для глибшого розкриття персонажів.

Якщо у «Людині-Невидимці» режисерові вдалося поєднати гостросюжетний трилер із соціальним підтекстом, то «Вовкулака» значно простіший і менш амбітний у своїх темах. Він намагається лякати, а у спробах викликати у глядача переживання, фільм не рідко йде знайомими шляхами, використовує прийоми, які давно стали кліше.

Попри недоліки сценарію, атмосферу у фільмі створено бездоганно. Лі Воннелл, майстерно працюючи з напругою, вдало використовує локації: глухі ліси Орегону зі своїми туманними долинами та похмурими ночами стають повноцінним героєм історії. Постійне відчуття ізольованості й небезпеки посилюється завдяки грі світла й тіні, яка акцентує на прихованій загрозі.

Саундтрек і звуковий дизайн вдало доповнюють картину, створюючи відчуття тривоги навіть у найспокійніших сценах. Візуальні трансформації головного героя вражають своєю реалістичністю та деталями, що підсилює занурення у світ фільму.