16 січня Україна підписала з Великою Британією безпрецедентну Угоду про сторічне партнерство, укладену на основі безпекової угоди, підписаної рік тому – 12 січня 2024 року.
Фактично нова угода розширює співпрацю Києва і Лондона у сфері безпеки та продовжує її з десятирічного на сторічний термін.
Про те, які зобов’язання – і політичні, і юридичні, у комплексі – запроваджує українсько-британська Сторічна угода, читайте в статті Дарії Чернявської, Дмитра Шеренговського та Сергія Сидоренка Військові бази, взаємна оборона і не лише: що дає Україні Сторічна угода з Британією.
Далі – стислий її виклад.
Новий документ охоплює співпрацю у питаннях безпеки та оборони, морській сфері, економіці, енергетиці, правосудді (включаючи міжнародне), протидії дезінформації тощо.
Варто зазначити, що практично всю конкретику щодо безпекових питань (і не тільки) зафіксували в окремому двосторонньому документі, що має назву "Декларація про сторічне партнерство".
Цей документ політично позиціонується як частина основної угоди, а юридично – не пов’язаний та не підлягає ратифікації разом із нею.
Найімовірніше, він взагалі не є міжнародною угодою, а лише політичною декларацією лідерів, що не підлягає ратифікації.
Сама угода, як стверджує дипрадник президента Ігор Жовква, підлягає ратифікації.
Отже, як зазначено в декларації (а не тілі угоди), Сполучене Королівство обіцяє щорічно надавати Україні військову допомогу на суму щонайменше 3 млрд фунтів стерлінгів до 2030-31 року.
Також серед політичних зобов’язань Британії, зазначених у декларації, – посилення коаліції винищувачів.
Для цього Лондон обіцяє інвестувати більше зусиль у мовну підготовку українських фахівців, "допомогу партнерам у збільшенні кількості F-16 для України" (яку форму матиме ця допомога – не зазначається; на озброєнні британських повітряних сил цих винищувачів немає).
Крім цього, Україна і Велика Британія домовились "поглибити співпрацю" щодо далекобійної зброї, ППО тощо.
А найцікавіше положення, яке могло викликати особливі емоції держави-агресора – те, що Британія не виключає розміщення в Україні військових баз, хоч це й звучить як суто теоретична можливість.
Також незрозуміло, як цей намір стикується з Конституцією України, яка забороняє розміщення іноземних військових баз?.
Також Угода про сторічне партнерство передбачає налагодження міцнішої співпраці у сфері ОПК.
Пріоритети – не лише спільне виробництво озброєння та боєприпасів, а й створення спільних оборонних підприємств та інновацій, збільшення виробничих потужностей ОПК в Україні тощо.
У межах коаліції морських спроможностей Британія також зобов’язалася допомогти Україні в розбудові збалансованих морських сил.
Декларація також визначає взаємні безпекові зобов’язання: у випадку нападу третьої країни передбачається проведення термінових консультацій протягом 24 годин.
Крім того, у спільній декларації зафіксували створення гнучких механізмів швидкого реагування.
Ця ініціатива включає створення і спільне використання військових формувань та інших спеціалізованих структур для взаємної оборони.
А от про НАТО йдеться також у самій угоді (а у декларації – детальніше).
Так, Сполучене Королівство чітко визнає в угоді, що найкращою гарантією безпеки для України є членство в НАТО і що Лондон підтримує незворотний шлях України до вступу в Альянс, а також декларує у назві однієї зі статей ціль досягнення консенсусу щодо членства України в НАТО.
Загалом Угоду про сторічне партнерство між Україною і Сполученим Королівством доцільно сприймати як розширення та деталізацію двосторонньої безпекової угоди, яку підписали у січні 2024 року.
Але тепер ця формалізована співпраця має бути дійсно довгостроковою – сто років як термін дії угоди є дуже нетиповим для міжнародних відносин і є ознакою дійсно стратегічного характеру співпраці.
Докладніше – в матеріалі Дарії Чернявської, Дмитра Шеренговського та Сергія Сидоренка Військові бази, взаємна оборона і не лише: що дає Україні Сторічна угода з Британією.