Психолог Людмила Гридковець: Не можна пробачати підліткам жорстокість, але треба дати шанс змінитися
Психолог Людмила Гридковець: Не можна пробачати підліткам жорстокість, але треба дати шанс змінитися

Психолог Людмила Гридковець: Не можна пробачати підліткам жорстокість, але треба дати шанс змінитися

Безжальне, цинічне побиття 12-річної Ярослави у Білій Церкві не дає спокою. Взяти участь в екзекуції зголосилися 10 підлітків, яких намовила дівчина, ображена на приятельку за розголос свого секрету. Кримінальна справа відкрита за статтею «Катування» Кримінального кодексу, дев’ятьох учасників знущань від покарання законом рятує малий вік, одному загрожує до 12 років в’язниці по додатковій статті «Вимагання».

Що змушує дітей до жорстокості, чи звітують вони собі за свої вчинки, як реагувати дорослим і що говорити – про це в інтерв’ю Коротко про розповідає кандидат психологічних наук, голова Української Асоціації Християнської Психології Людмила Гридковець.

"Роблю те, що не хочу"

- Людмило, у своєму дописі у фейсбуці ви назвали підлітків найжорстокішою категорією населення. Чому?

Людмила Гридковець. Фото: facebook.com/grydkovec

- У підлітків відбувається гормональний вибух, нервова система не стабільна. Підліток дуже часто не керує своїми емоційними станами. У нього є напруга, але недостатньо сформовані механізми її конструктивної розрядки. Далеко не всі ділянки головного мозку дозрілі, тому мозок не справляється з тим, що відчуває дитина.

Дуже часто підлітки запитують: чому я не роблю те, що хочу, а роблю те, що не хочу. Вони можуть відчувати, що їхні вчинки не принесуть добрих наслідків для них же самих, проте в процесі збудження не можуть зупинитися, а особливо в умовах присутності групи приналежності.

Підлітковий вік - це етап ідентифікації себе з певною спільнотою, період групування. Це щось схоже на те, що ми спостерігаємо у тварин – формування у зграю. Для підлітка група стає ідентифікатором власної цінності. Дуже часто підліток потайки не поділяє те, що робить група, але однаково слідує за нею. Бо цей момент приналежності є для нього дуже важливим.

- Тобто можна припустити, що частина дітей, яка була присутня під час знущань над дівчинкою, насправді не хотіла завдавати їй страждань?

- Так, цілком може бути. Частина дітей потрапила під вплив групи і намагалася з неї не випасти.

- А дівчина, яка замислила «акцію помсти» за розголошення свої таємниці, свідомо формувала «зграю»?

- Підліток, який не може впоратися зі своїми емоціями, внутрішньою напругою, потребує розрядки. Якщо у дитини не сформовані ціннісні орієнтири, а в родині не приділялося цьому суттєвої уваги, то така дитина просто не має механізмів розрядки. Це не значить, що ці механізми вже не зможуть бути сформовані, проте на даний момент вони відсутні. І тоді дитина йде за своїми інстинктами.

Тут теж можна провести аналогію з тваринами. Якщо тварину загнати в кут, то щоби їй не зробили боляче, вона намагається вкусити. У підлітка, який не має ціннісно-орієнтованих механізмів, виникає ідентичне бажання – вкусити. Я зараз не кажу про конкретну дівчину, бо я з нею не працювала. Я говорю про те, чим може керуватися в подібних випадках підліток.

Водночас можуть бути і інші механізми, наприклад, бажання відчувати владу. Як правило, таке бажання виникає тоді, коли є в середині страх, і щоб його компенсувати, спрацьовує механізм – «я маю володіти всіма, всі мають мені підкорятися.» Це є своєрідною формою захисту.

Може бути також і інший механізм, зокрема, коли страх перед викриттям і покаранням настільки сильний, що той, хто збудив цей страх, вважається небезпечним, і його намагаються усунути, щоб не сталося викриття. Це характерно для підлітків з родин, де культивується фізичне покарання дітей, де батьки схильні зривати на дітях свій гнів чи поганий настрій, де відсутні довірливі стосунки в сім’ї.

Покарання має бути обов’язковим, але…

- Власне, діти самі себе викрили, коли знімали побиття на відео і викладали його в інтернет. Вони не усвідомлювали, що чинять погано і можуть бути за це покарані?

- В момент, коли мова йде про збудження, усвідомлення може і не бути. Діти цього віку категоричні, у них є чорне і біле. В їхній уяві формується концепція добра і зла, але суб’єктивного добра і суб’єктивного зла.

Доросла позиція така: якщо людина зробила зло, воно має бути викритим, щоб ця людина більше не могла робити зло. Позиція підлітка: якщо людина зробила зло, але про це зло ніхто не знає, то інша людина, яка про зло розкаже, буде злом. Тобто розуміння доброго і поганого у підлітків є, але воно може бути викривленим. І з цих позицій, влаштовуючи самосуд, вони чинять «добро». З позицій об’єктивної реальності, звісно, ми бачимо зло.

- Дитячі бійки і колективні побиття були завжди. Якщо не кожен переживав таке, то бачив. Негативна реакція дорослих передбачувана. Але на цей раз вона була ну дуже гострою. В соцмережах вимагали для всіх учасників інциденту найважчої долі, колонії суворого режиму, ледь не фізичного знищення. Дорослі не хотіли розбиратися, що відбувається з дітьми, говорили тільки про покарання.

- Всі ми, враховуючи наш історичний досвід і родинні специфіки, тою чи іншою мірою є травматиками, а війна додатково внесла свої корективи. Люди ніби адаптувалися до того, що відбувається, але їх психіка постійно перебуває в стресі. Коли виникає якийсь подразник, психічна система дестабілізується і «вибухає».

Ситуація в Білій Церкві стала тригерною для багатьох людей, і саме тому на неї була спрямована «розрядка» тривалого стресу. Велика кількість коментарів були озвученням симптомів особистісних травм, і ці симптоми тим яскравіше проявлялися, чим більш незрілою була особистість, що висловлювала публічно свою позицію.

Якщо говорити, про звичайних дорослих, то така позиція не зовсім адекватна, бо дорослий має розуміти, що йдеться про підлітків, які мають свої певні процеси. Це не означає, що дорослий повинен підлітку все пробачати. Ні! Покарання має бути обов’язково, але його ступінь повинен порівнюватися з тим, що зробив підліток. Оце дуже важливо.

Щоб, з одного боку, не сталося так, що дітей, як то кажуть, «відмазали», бо тоді у підлітків формується вседозволеність, яка в майбутньому може переродитися в бандитизм.

З іншого - якщо суспільство занадто жорстоке до підлітків, то вони починають проти нього об’єднуватися і захищатися, часто створюючи свої банди. А оскільки підлітки не мають достатніх адаптивних механізмів до захисту, то використовують механізми нападу.

Завдання суспільства не пробачити підлітків або покарати, а дати шанс змінитися. Тобто вибрати таке покарання, яке буде сприяти формуванню здорової особистості. Слід не просто посадити підлітків за ґрати і забути, що вони там сидять, а докласти максимум зусиль, щоб допомогти дітям вибрати правильний життєвий шлях.

І в таких випадках дуже доречною є система пробації, що сприяє переорієнтації підлітка через громадські роботи, через допомогу соціальних служб, через різні заходи, перевиховні та реабілітаційні заклади. Водночас система пробації покликана до того, щоби підліток відчував, що він несе відповідальність за свої дії.

Скандал у Білій Церкві. Можливо, деякі підлітки й не хотіли знущатись над дівчинкою, але вже спрацював «стадний» інстинкт. Скріншот відео

Свій і чужий

- Зараз у відповідь на суспільний запит після подій у Білій Церкві маємо підлітка в СІЗО і з перспективою 7–12 років ув’язнення. Хлопець вчинив жахливо, коли бив дівчинку і вимагав у неї гроші. Але йому всього 16 років.

- На скільки б його не посадили, у майбутньому можемо отримати сформованого злочинця. Він відбуде доросле покарання і почуватиметься через це «крутим». Є великий ризик того, що це стане базовою моделлю поведінки. Нервова система формується до 21 – 24 років, на людину ще можна активно впливати. А цей хлопець вже перебуває в умовах, які не сприяють формуванню здорової особистості.

- У соцмережах батьки пишуть, що здивовані спокійною реакцією дітей на відео з побиттям. Одна жінка розповіла, що подруги погрожували її доньці: розкажеш, що ми куримо, так само поб’ємо.

- У підлітковій «зграї» - як у секті: є свій, а є чужий. Хто становить загрозу, той чужий і потребує знищення. Байдуже, емоційного чи фізичного. Коли діти орієнтуються на такі свої закони, це означає, що їм не приділяли належної уваги вдома. Батьки, як правило, виправдовуються тим, що мали заробляти, аби виживати, і сподівалися на школу.

А школа – це школа. Вчителям здебільшого не до того, щоб перейматися формуванням особистості. Відчитали свій предмет і теж займаються виживанням.

Крім того, згадаймо, що був коронавірус, коли діти не ходили до школи. Якщо для студентів старших курсів навчання онлайн може бути цілком позитивним, то для школярів воно є недостатнім. Дітям потрібна соціалізація. А в умовах онлайн-школи вона не працює. Діти самі знаходять собі соціалізацію, а вчителі відсторонюються від дітей. А зараз на вчителів також впливає війна, вони стомлені, у них малі зарплати, професійне вигоряння, страх за свої сім’ї тощо.

- І все-таки кого вважати більше винним – сім’ю чи школу?

- Ми не повинні ставити запитання, хто винний. Момент пропустили всі. Ми мусимо говорити: що робити, щоб допомогти цим дітям стати людьми.

«Не хочу, щоб карали ті, хто тебе не любить»

- У школах запевняють, що багато говорять про булінг, пояснюють закони, поліцейські читають лекції.

- Лекції не спрацьовують. Ми можемо розповідати дуже багато і гарно, і підліток буде погоджуватися. Але в момент внутрішнього збудження він не зможе зупинитися. Ми повинні формувати в дітях гальмівні механізми, а це система набагато складніша. Мають бути використані контекстні програми, тренінги, що дають дітям вхід у цю сферу через емоцію. Бо дитина підліткового віку все сприймає через емоцію. І лише переживши її, оцінює саму ситуацію.

- Як має реагувати сім’я, якщо дитина вже щось накоїла. Прихильники жорстких покарань вважають, що «оці малолітні покидьки» вже ніколи не стануть порядними людьми.

- В кінці 90-х років я проводила дослідження серед чоловіків віком від 35 до 42 років, які в підлітковому віці мали проблеми із законом. Брали участь у розбійницьких нападах, здійснювали автоугони або квартирні крадіжки. В результаті дослідження було виявлено 4 групи за реакцією дорослих і характером покарань, які зазнали досліджувані в підлітковому віці.

  • 1 група – підлітки були засуджені і потрапили до колонії для неповнолітніх, а батьки від дитини відсторонилися, звинувачували, що вона їх «підставила» або не цінувала "добра".
  • 2 група - батьки відкупили свої дітей, як то кажуть, «відмазали» від відповідальності.
  • 3 група - відкупили, але вдома батько добряче «дав ременя». І пояснив: я не хочу, що тебе карали ті, хто тебе не любить, краще я тебе покараю. Я буду боротися за тебе, хай навіть у такий спосіб, і не віддам тебе злу.
  • 4 група – підлітки, які були засуджені і потрапили до колонії, але батьки не відмовилися від своїх дітей і підтримували їх: ти мусиш відповісти за злочин, але ми поруч, ми разом все пройдемо і все подолаємо.

Несподівано для нас виявилося, що найбільш ресурсною, соціально орієнтованою була група, де батьки відкупили дітей і покарали їх самі. У підлітків відбулося переосмислення життя. Чоловіки навіть сміялися і як один, хоча між собою не були знайомі, казали: оце згадав – і як сідаю, то досі болить. Тільки одна людина з цієї групи мала рецидив. Ці результати для мене були повною несподіванкою, бо я вже навчалася в ті часи, коли фізичні покарання дітей категорично засуджувалися суспільством і наукою.

Друга за ефективністю покарання виявилася група, де діти потрапили в колонію, але мали повну підтримку своїх батьків. Більше половини з них ніколи не поверталися до злочинів.

Найбільше рецидивів було в групі, де дитину позбавили волі і батьки від неї відвернулися. Тільки кілька чоловіків дійшли висновку, що в’язниця стала їм наукою. Решта укріпилися в колоніях, відчули там свою силу. В 90-х більшість з них пішла в рекетири.

Цікаві результати виявилися у групі тих, кого «відкупили» батьки без будь-яких покарань: лише кілька чоловіків із цієї вибірки знову потрапили до в’язниці. Решта навіть досягла досить високого соціального статусу – стали чиновниками, керівниками. Але це були ті чиновники, для яких хабар є нормою, і керівники, для яких принизити підлеглого теж норма. Тобто дорослі з певною моральною деформацією.

«А хіба ти не буваєш винним?»

- Отже, першопричина все-таки в сім’ї… Чимало матерів зараз стурбовані, щоб їх діти не стали учасниками деструктивної «зграї». Припустимо, мій син - підліток зі своїм характерним світобаченням, як з ним говорити про це відео?

- Найбільша помилка батьків, коли вони кажуть: «Ось, дивись, які падлюки… Що вони роблять? Щоб ти не смів так!» Це не зачіпає підлітка. У підлітка інша позиція… Вони звинуватять жертву, бо «вона їх підставила».

Як вже казала я раніше - впливати треба через емоцію. Наприклад: «Подивися, шкода, що вони не розуміють, що насправді роблять. Як ти думаєш, хтось з них готовий взяти відповідальність за те, що зіпсував життя дівчині? А якщо вона скоїть із собою щось страшне? Якби ти був серед них, то готовий був би взяти відповідальність за те, що далі відбудеться з цією людиною?».

Підліток може опиратися – вона ж винна (у його очах).

«А скажи, хіба ти ніколи не буваєш винним? І це привід для того, щоб тебе знищувати? Правда ж ні? То чому цю дитину треба знищити? Хто дав таке право розпоряджатися чужим життям?» Далі розмову варто перевести в роздуми: «Як ти думаєш, зло можна подолати злом? А як насправді гідно вчинити?».

 Дитина включається в процес пошуку рішень і таким чином напрацьовує для себе протоколи можливої поведінки.

- Тобто емоції і оцінки мають йти не від дорослого, а від самої дитини?

- Так, дитина сама має пережити емоцію – на співчуття, на мотивацію пошуку вирішення проблеми. Треба активізувати позитивні аспекти в дитині, а не негатив.

Знайти конструктивну «зграю»

- Булінг, інші проблеми в дитячому колективі найчастіше зароджуються в школі. І якщо трапляється прецедент, вчителів називають відповідальними на рівні з батьками. Що мають робити педагоги?

- Насамперед стежити за тим, як спілкуються між собою діти і реагувати на сигнали, що свідчать про можливий булінг. Якщо помічені неповнолітні, які схильні ображати і цькувати слабших, треба звертатися до служб по роботі з дітьми та цільових громадських організацій. Вони мають відповідні програми і проводять тренінги. Є чимало громадських організацій, які спеціалізуються на таких темах. Хоча лекції теж потрібні, то ж хай читають їх вчителі, нехай приходить служба превенції і проводить відповідні заняття. Але треба всю інформацію для дітей подавати з прикладами: якщо так, то наслідки будуть такі. Наприклад, підніміть руки, хто хоче сісти в тюрму на 12 років?

- Жартома або через браваду піднімуть…

- Добре, якщо добровільно – то пішли. Просто зараз пішли! З підлітками треба розмовляти їхньою мовою. В Харкові була дуже хороша тренерка, я зараз не пам’ятаю її прізвища, яка чудово працювала зі старшокласниками з питань протидії алкоголю та наркотикам. Спілкуючись з ними, вона використовувала елементи підліткового сленгу. І діти починали сміятися, включалися в тему, ідентифікували себе з тими чи іншими ролями, переосмислюючи цінність тих чи інших явищ та осіб.

- У глобальному розумінні подолати підліткову жорстокість, оці жахливі самосуди, либонь, не можна?

- Є така приказка: чим більше ми виганяємо Бога зі шкіл, тим більшими і просторішими будуємо в’язниці. Все подолати не можна, але треба намагатися. Є чудові дитячі організації – такі як «Пласт», «СУМ». Дитина, яка в «Пласті», точно не піде нічого жахливого робити. Дитина, яка ходить на гуртки, спортивні секції, яка чимось цікавиться і постійно зайнята, теж не шукатиме «зграї». Бо у неї вже є своя - конструктивна.

Дитина має пройти період «зграї» - бажано позитивний та конструктивний - хочемо ми цього чи не хочемо. Бо той, хто його не проходить, ймовірніше за все, переживає депресивні стани або має розлади аутичного спектру, або перебуває в маргінальному положенні щодо спільноти, або переживає комп’ютерну залежність. Така дитина також шукатиме собі «зграю», але переважно через соцмережі чи віртуальні ігри. Це буде онлайн-"зграя" зі своїми великими ризиками.

Дорослі повинні допомогти дитині знайти конструктивну групу. І пам’ятати, що підлітки схильні до викиду адреналіну. Їм потрібні табори, де навчають лазінню по скелях, займаються рафтингом, вчать керувати вітрильником чи гри на барабанах. Щоб адреналінові викиди теж були конструктивними.

Підліток має пройти період «зграї» - бажано позитивний та конструктивний. Фото: kyiv.plast.org.ua

Джерело матеріала
loader