Пам’яті сапера, сержанта Євгенія Басараби

Вивів свою групу із ворожої засідки без втрат

Євгеній народився і виріс у невеличкому селі Зелена Липа поблизу Дністра у Чернівецькій області. У школі навчався добре, мав багато друзів, ділився з близькими останнім.

- Женька був дуже шустреньким із малечку. Ми живемо неподалік лісу. І часом пораємося на городі, ніби син біля нас, а потім через якийсь час дивимося – його немає. І вже приносить із лісу гриби, які назбирав. Так любив скоренько ходити, жвавий був хлопчик, – пригадує мама Леся Дмитрівна.

Після школи Євгеній пішов на строкову службу - проходив її у 95-й десантно-штурмовій бригаді в Житомирі. Коли повернувся з армії, намагався влаштувати власне життя. Їздив на заробітки за кордон, там придбав автомобіль, планував облаштувати житло, створити сім’ю, подарувати батькам онуків…

Перед початком повномасштабного вторгнення РФ хлопець повернувся до рідного села з Німеччини. Разом із батьком пішов до військкомату. Старшого Басарабу не взяли до лав ЗСУ, а Євгенія одразу мобілізували до війська. Він став сапером у 110-й окремій механізованій бригаді імені Марка Безручка, у складі якої довгий час боронив Авдіївку. Попри важкі умови війни хлопець завжди був веселим, на позитиві, ніколи не скаржився, намагався підбадьорювати побратимів.

- Ми часто із ним зідзвонювалися, переписувались. Один раз телефонує зі словами: «Мамусю, у нас усе настільки добре, що скоро вже до Москви дійдемо!». І його хлопці потім розказували, яким він був хорошим товаришем. На своєму останньому відео він каже побратимам: «Хлопці, я повинен жити, бо мама дуже хоче онучку». Але сім’ю так і не встиг створити…, - каже Леся Дмитрівна.

Найважчі бої для Євгенія та його побратимів припали на осінь і зиму 2022 року. Тоді ворог кинув великі сили, щоб окупувати Авдіївку. Завдяки сміливості та безстрашності таких воїнів, як «Барс», росіянам довго не вдавалося це зробити. На початку грудня хлопець отримав звання сержанта і став командиром групи. За проявлену мужність у боях його нагородили медаллю «За оборону Авдіївки».

Як розповідає мама Героя, за кілька днів до загибелі Євгеній повернувся із дуже важкого завдання. Тоді група військових, якою командував новоспечений сержант, потрапила у ворожу засідку. Із боями, але без втрат, командир вивів хлопців на безпечні позиції. Встиг поспілкуватися з мамою, порадіти, що всі вирвалися живі. Та через якийсь час Євгеній із побратимами змушений був піти на нове завдання, із якого вже не повернувся.

- Ще у понеділок він відправив нам посилку поштою. Надіслав свою медаль, нову форму. Йому казали, що скоро переведуть на іншу посаду, в спокійніше місце. Тому просив нас забрати посилку, а коли вже буде на новому місці, щоб ми йому ті речі переслали. У середу я пішла на пошту і вже щось відчувала. Забрала посилку, а у мене серце стискається, ні їсти, ні пити не можу. Дзвонила, писала – все без відповіді. А наступного дня побратими виклали його фотографію і написали, що Жені більше з нами немає…, – плаче Леся Дмитрівна.

Це сталося 28 грудня 2022 року. Євгеній Басараба загинув у боях під Авдіївкою. Йому було лише 25 років.

У воїна залишилися батьки та молодший брат. Євгеній нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та Почесною відзнакою Чернівецької обласної ради «За заслуги перед Буковиною» (посмертно).

- Ми хотіли, щоб пам’ять про нашого Женьку жила довго. Та його і не забувають. До нас приїжджають його побратими із усієї України – із Чернігова, Харкова, Черкас. І всі пам’ятають. Телефонують, називають мене «мама Леся». Мені водночас і боляче, і приємно, що вони так мене називають, що не забувають нашого сина, – додає мама Євгенія.

Вона каже, що вдячна богові, що є синова могила. Адже не уявляє, як важко тим батькам, діти яких вважаються зниклими безвісти.

Євгенія Басарабу поховали у селі Зелена Липа Клішковецької громади. На честь бійця також перейменували вулицю. У пам'ять про сина батьки зробили добру справу для школи, в якій він навчався: облаштували тренажерну залу.

Вічна слава і шана Герою!

Фото із соцмереж та надані сім'єю