"Сто битв – сто поразок": як Росія бездарно програла "маленьку переможну війну"
"Сто битв – сто поразок": як Росія бездарно програла "маленьку переможну війну"

"Сто битв – сто поразок": як Росія бездарно програла "маленьку переможну війну"

Імперія Романових так і не оговталася після нищівного удару і досить скоро закінчила своє існування

У ніч з 8 на 9 лютого (27—28 січня) 1904 року загін японського імператорського флоту без оголошення війни атакував російську ескадру, яка безтурботно стояла на зовнішньому рейді фортеці Порт-Артур (китайською — Люйшунькоу), що її разом із Квантунським півостровом Росія орендувала у Китайської імперії. Так розпочалася кровопролитна російсько-японська війна 1904—1905 років, яка виявила абсолютну трухлявість державного механізму імперії Романових, ставши передвісником Першої російської революції (1905—1907) і майбутньої трагічної долі всієї держави.

Так, ця війна розпочалася без оголошення, проте японці останні роки перед її початком недвозначно намагалися досягти компромісу у питанні перерозподілу сфер впливу у Східноазійському регіоні. Для токійського уряду, який був невдоволений розподілом територіальних трофеїв країнами Заходу до і після Боксерського повстання 1899—1901 років у Китаї, вкрай необхідно було закріпитися у Маньчжурії для продовження тиску на династію Цін. Проте там вже фактично хазяйнували росіяни. Головним гарантом безпеки цієї держави, яка практично вже стала напівколонією, залишалася саме Росія.

Передісторія того, як фортеця Люйшунькоу стала Порт-Артуром, вельми цікава і демонструє у всій красі підступність цих самих "гарантів" – російських імперіалістів. У грудні 1897 року потужна ескадра несподівано увійшла на рейд Люйшунькоу й під прикриттям сотень гармат, а також просто з використанням банального хабаря китайським генералам вимусила буквально за добу ретируватися 20-тисячний гарнізон, який залишив всю артилерію.

Проти цієї затії виступав голова уряду Сергій Вітте, який наголошував на тому, що Росія зобов’язалася захищати Китай від зазіхань Японії. Проте Микола II дав підступний наказ захопити фортецю. Наступного року було підписано російсько-китайську конвенцію, за якою імперія орендувала фортецю та увесь Квантунський (Ляодунський) півострів на 25 років; крім того, росіяни отримали право побудувати залізницю до міста Далянь (КВЖД). І знову Петербург, не соромлячись, обіцяв Пекіну військово-політичну допомогу…

Попри те, що на європейському континенті Росія, Франція та Велика Британія вже готували союзницький договір, який 1907 року отримав назву Антанта і був направлений проти кайзерівської Німеччини та її союзника Австро-Угорщини, в Азії лондонський уряд підтримував японців. Вони були противагою зростаючим апетитам росіян у цьому регіоні. І за останні десятиліття XIX століття саме японці досягли чималих успіхів в модернізації промисловості, революційному переоснащенні армії та флоту. Після революції Мейдзі в 1868 році та переходу до прямого правління імператорів, завершилася епоха самоізоляції ще феодальної держави. Японія стала на шлях стрімких політичних та військових реформ із використанням західних технологій.

Японська карикатура, присвячена російсько-японській війні

Японці уважно придивлялися до свого головного суперника в Східній Азії й нарешті побачили, що росіяни часто блефують і за гарною вивіскою постає держава, яка знаходиться у перманентній кризі. Тож токійський уряд став потроху тиснути, м’яко вимагаючи консультацій, проте у Петербурзі навіть не звертали уваги на ці кроки. А в російській пресі розпочалася брудна антияпонська кампанія, яка мала зневажливий підтекст, з використанням принизливих, расистських по суті карикатур.

"Добрый совет пока не поздно". Російська карикатура, 1904 рік

Сам Микола II називав японців не інакше як "макаки". Звідки ця нелюбов? Мої дідусі, вищі офіцери радянської армії, коли йшла мова про якийсь неприємний момент у житті, часто використовували фразу "японський городовий". Вона стала крилатою після публікації в одній російській газеті навесні 1891 року. Ще спадкоємець престолу, великий князь Микола Олександрович під час мандрівки до Японії у містечку Оцу отримав удар шаблею у ножнах від військового чи поліціянта. Цесаревич відбувся легким переляком і ледь помітним шрамом. От у газеті й написали: "Японський городовий, замість того, щоб забезпечувати безпеку людей, кидається на людину з шаблею лише за те, що та надто голосно сміється!"

"Посидим у моря, подождем погоды!" Російська карикатура, 1904 рік

Не дочекавшись відповіді від російських урядовців, 24 січня (6 лютого) 1904 року Японська імперія оголосила про розрив дипломатичних відносин з Російською імперією. Цікаво, що навіть цей недвозначний крок не змусив Миколу II привести російську армію та флот у бойову готовність. Наскільки ж він був самовпевненою та недалекоглядною людиною! Цар готував власними руками державі, собі й рідним трагічний фінал після Лютневої революції та більшовицького перевороту 1917 року!

Першим дзвоником стала Російська революція 1905—1907 років. Вона розпочалася вже у січні 1905 року після розстрілу мирної демонстрації, під час якої було вбито понад тисячу людей, поранено понад дві тисячі. Ця трагічна подія отримала назву "Кривава неділя". Революційна ситуація в імперії була викликана і цілою серією гучних поразок під час війни на Далекому Сході.

"Кривава неділя". Художник Войцех Коссак, після 1905 року

Отже, перша атака японських кораблів на російську ескадру в Порт-Артурі відразу виявила абсолютну неготовність командування до відсічі ворогу (чимось це нагадувало знамениту атаку японців на американську військово-морську базу в Перл-Гарборі в грудні 1941 року). Торпедні катери японців серйозно пошкодили два лінкори і крейсер; поблизу порту Чемульпо (сучасний Інчхон) 9 лютого 1904 року відбувся морський бій між японською ескадрою (шість крейсерів та вісім міноносців з морським десантом) та російським крейсером "Варяг" і канонерським човном "Кореєць", які намагалися прорватися до Порт-Артуру – зазнавши значних пошкоджень, ці російські кораблі повернулися в порт і були знищені командою, яка не бажала здаватися…

Японці висадили на березі десант і вже 21 лютого захопили Пхеньян, а у липні вийшли на корейсько-китайський кордон, розпочавши бойові дії на Квантунському півострові, який знаходився під російським протекторатом. 1 червня 1904 року японці захопили порт Дальній (Далянь) і таким чином російські війська були заблоковані на цьому півострові. Невдовзі розпочалася облога Порт-Артура.

Захисники фортеці героїчно відбивали всі атаки, але опинилися практично в безнадійному положенні. 15 грудня 1904 року під час обстрілу загинув українець за походженням, талановитий командувач сухопутних сил Порт-Артура, генерал-лейтенант Роман Кондратенко. 20 грудня 1904 року (2 січня 1905 року за новим стилем) командувач Квантунського укріпленого району і комендант фортеці Анатолій Стессель оголосив наказ про капітуляцію.

Головною проблемою росіян у цій війні була віддаленість театру бойових дій: перекидання в Маньчжурію будь-якої військової частини займало від місяця до двох. Але навіть ця проблема не заважала їм мати під час більшості битв деяку перевагу у кількості особового складу. І всі битви були програні, причому деякі з них через недолугість командного складу – генералітету. У японців пізніше був сталий вираз, яким "нагородили" росіян у цій війні: "Сто битв – сто поразок".

Росіяни відступають після битви біля Мукдена, 1905 рік

В останній і найбільшій битві під Мукденом, яка продовжувалася майже три тижні, у лютому-березні 1905 року з обох сторін брали участь величезні людські маси – 280 тисяч росіян і 270 тисяч японців. Загальна кількість загиблих і поранених у цій грандіозній битві на фронті у 150 кілометрів вражала уяву сучасників: росіяни втратили майже 16 тисяч вбитими та зниклими безвісти, 51,5 тисячі зазнали поранень, понад 20 тисяч потрапили в полон; у японців також майже 16 тисяч були вбиті, понад 59 тисяч поранені, дві тисячі полонених. Але поле битви залишилося за японцями, а росіяни відступили на північ, де й стало відомо про підписання мирного договору…

Російські військовополонені танцюють. Японія, 1905 рік

14—15 (27—28) травня 1905 року неподалік острова Цусіма в Корейській протоці відбулася грандіозна морська битва, в якій російський флот був ущент розгромлений. Майже вся 2-га російська ескадра Тихоокеанського флоту під командуванням адмірала Зиновія Рожественського, яка пройшла багатомісячний шлях з Кронштадта до берегів Японії, була знищена. Більшість кораблів були потоплені або японцями, або ж самими екіпажами; сім кораблів підняли білий прапор, і лише чотири прорвалися до російських портів.

Адмірал Того на японському флагманському броненосці "Мікаса" під час морської битви біля острова Цусіма. Художник Тойо Шотарьо, 1906 рік

Британський фельдмаршал Бернард Лоу Монтгомері в книзі "Коротка історія військових битв" писав: "Цусімська битва була першою великою морською битвою після Трафальгару, а маневр Того з перетином строю супротивника став видатним досягненням в історії морської тактики. Скоріше, ця абсолютна поразка на морі, ніж ситуація на суші після Мукдена переконала росіян відмовитися від продовження війни".

Російські кораблі "Адмірал Апраксін" та "Адмірал Сенявін" заводять на японську військово-морську базу в Сасебо. На кораблях прапори Японії. З британської книги, 1906 рік

Ця гнітюча поразка і революційні події в імперії вимусили петербурзький уряд шукати можливість вийти з війни.

У місті Портсмут (США) 5 вересня 1905 року Росія і Японія за сприяння президента США Теодора Рузвельта підписали мирний договір, за яким Японія отримала Порт-Артур, Ляодунський півострів і Південний Сахалін. Корея і Південна Маньчжурія стали протекторатами імперії Вранішнього сонця. Імперія Романових зазнала такої сили удару, від якого вона так і не оклигала, завершивши свій понад 300-літній шлях у лютому 1917 року…

Теги за темою
Японія
Джерело матеріала
loader
loader