Що запорожець робив за Дунаєм? Історія культової української опери та її видатного творця
Що запорожець робив за Дунаєм? Історія культової української опери та її видатного творця

Що запорожець робив за Дунаєм? Історія культової української опери та її видатного творця

Чим прославився український композитор, оперний співак і драматург Семен Гулак-Артемовський

Історія української музичної культури відома багатьма шедеврами світового рівня. Одним із найвидатніших творів вітчизняних композиторів є культова опера "Запорожець за Дунаєм" (1863) Семена Гулака-Артемовського.

На момент її створення в Західній Європі вже були відомі зразки дуже популярної італійської школи оперного мистецтва, а саме її відгалуження, відомого як опера-буфа (жартівлива опера). Серед найвідоміших авторів опери-буфа відзначимо власне італійців Джованні Перголезі, Доменіко Чімарозу, Гаетано Доніцетті, Джоаккіно Россіні та геніального австрійця Вольфганга Амадея Моцарта.

Та твір українського композитора, оперного співака і драматурга Семена Гулака-Артемовського (1813—1873) і сьогодні залишається блискучим взірцем лірико-комічного театрального мистецтва, з яскравими елементами буфонади, але суто національного за духом.

Дует Одарки та Карася з кінофільму «Запорожець за Дунаєм» (2007), знятого за мотивами опери Семена Гулака-Артемовського. Виконують Марія Стеф'юк та Микола Шопша (у ролі Карася - Богдан Бенюк)

Не тільки "Запорожець за Дунаєм"

Семен Гулак-Артемовський народився 4 (16) лютого 1813 року на хуторі Гулаківщина неподалік міста Городище на Черкащині, в родині священника Покровської церкви Степана Гулака-Артемовського і його дружини Варвари. Батько був прямим нащадком Івана Гулака – наказного полковника, генерального обозного Війська Запорозького часів гетьманування Петра Дорошенка та Івана Самойловича – Івана Гулака. Рідний дядько Семена – відомий український культурно-освітній діяч і поет-байкар, ректор Харківського університету Петро Гулак-Артемовський.

Після навчання у Київських повітовому духовному училищі та семінарії здібний юнак, який мав унікальної краси голос, почав співати у митрополичому хорі при Софійському соборі та хорі Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Київське духовне училище

Згодом Семен переїхав до Санкт-Петербурга, де за протекцією російського композитора Михайла Глінки став співати у придворній капелі в Санкт-Петербурзі. Дуже скоро він вийшов на перші ролі серед солістів, виступав із сольними концертами.

Наступним етапом в житті талановитого юнака стала поїздка до Італії та Франції, де він навчався у найкращих педагогів. Після повернення до столиці розпочинає виступати на сценах імператорських театрів, виконуючи провідні партії в російських й італійських операх.

Ще замолоду Семен Гулак-Артемовський був знайомий з творами видатних українських композиторів Артемія Веделя та Дмитра Бортнянського. Вже наприкінці 1840-х років, відчуваючи нерозривний зв’язок з рідною землею, він почав працювати на композиторській ниві. У його доробку вокально-хореографічний дивертисмент "Українське весілля" (1851) та водевіль "Ніч напередодні Іванового дня" (1852), обробка українських народних мелодій, зокрема пісень "Спать мені не хочеться" та "Ой на горі та й женці жнуть". Як співак Семен Гулак-Артемовський продовжував виконувати оперні арії, а також виступав у виставах драматичних театрів, переважно українського репертуару.

Семен Гулак-Артемовський. Фото 1860-х років

У Санкт-Петербурзі він познайомився з багатьма земляками. Про патріотичні погляди Семена Степановича промовляє міцна дружба з Тарасом Шевченком. Відома українська музикознавиця Марія Загайкевич писала: "Один із найцікавіших солоспівів Гулака-Артемовського, присвячений Т. Шевченкові, – оригінальна композиторська інтерпретація народно-пісенного тексту "Стоїть явір над водою" – був уперше виконаний у виставі "Москаль-чарівник" (1858). Слід зазначити, що не лише жанровий нахил, а й український характер творів Гулака-Артемовського відповідав репертуарній спрямованості Маріїнського театру, де в численних спектаклях (як, зрештою, і в міському побуті Петербурга) часто звучали українські мотиви" ("Історія української культури". Т. 4, Кн. 2).

Ця п’єса "батька нової української літератури" Івана Котляревського мала величезний успіх на провідних сценах Санкт-Петербурга та Москви.

Наступним щаблем у творчості композитора і співака стала робота над національною оперою "Запорожець за Дунаєм", яка була написана за власним лібрето в 1862 році і вперше поставлена наступного року на сцені столичного Маріїнського театру.

Титульна сторінка лібрето опери Семена Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм". 1863 рік

Відбулося з великим успіхом 13 вистав, проте в цей час вирувало Польське повстання 1863—1864 років, і царська влада, побоюючись підйому національної самосвідомості українців (їх називали не інакше як малороси), фактично заборонила нові постановки опери; як несподіване виключення, 6 жовтня 1864 року пройшла вистава у Великому театрі в Москві. Остаточний вердикт опері було підписано після прийняття українофобських по суті Валуєвського циркуляра 18 (30) липня 1863 року, а такожЕмського указу царя-"реформатора" Олександра II від 18 (30) травня 1876 року. Влада імперії побачила загрозу "обособления малороссийской народности".

Лише 1884 року відбулося, можна сказати, друге народження опери: постановку здійснила славетна трупа Михайла Старицького; співали на сцені справжні корифеї українського театру – Марія Заньковецька, Марко Кропивницький та Марія Садовська-Барілотті.

Задунайські козаки — хто вони

Опера "Запорожець за Дунаєм" виявилась глибоко національною за духом й розповідала про життя і побут колишніх запорізьких козаків, які після утисків російської влади та знищення Запорізької Січі у червні 1775 року розпочали осідати в гирлах Дунаю і Дністра на території Османської імперії. Козаки здебільшого невеликими групами разом із родинами морським шляхом і суходолом діставалися цих земель. Султанський уряд не перешкоджав міграції, бо бажав використовувати їх у своїх цілях. Українські козаки одержували платню і харчі за виконання військового обов’язку. Вони здебільшого займалися риболовлею і рідше землеробством.

Задунайський козак. Художник Сергій Васильківський, 1900 рік

Уже на кінець 1778 року Задунайська Січ налічувала 12 тисяч осіб. Обидві держави – Османська і Російська імперії – намагалися підпорядкувати собі задунайських козаків, часто це відбувалося не мирними засобами. Так, турки-османи використовували для цього некрасовців-липован, російських втікачів-розкольників, які знаходилися в постійному конфлікті з українцями. На самому початку російсько-турецької війни 1828—1829 років невелика частина задунайських козаків (796 осіб – разом із родинами) на чолі з останнім кошовим Йосипом Гладким вийшла в межі Росії. Це була таємна операція за участі російських розвідників (до речі, в опері Гулака-Артемовського цей епізод подано як свідомий вибір більшості українців на користь повернення на батьківщину під владу московського царя). Насправді більша частина задунайців так і залишилися в межах Османської імперії, а їхні нащадки і зараз мешкають у південно-східній частині сучасної Румунії…

Найпопулярніша українська опера

Загалом ця опера, яка складається 22-х музично-вокальних номерів і декількох прозових епізодів виявилася глибоко патріотичним твором, в якому підкреслювалася волелюбність козаків, які нікому й ніколи намагалися не підкорятися і боролися за незалежність батьківщини. В наявності дві сюжетні лінії: комедійна з елементами буфа (образи літнього козака Івана Карася та його дружини Одарки), а також лірико-романтична (козак Андрій і його кохана Оксана).

У блискучому фільмі-спектаклі "Запорожець за Дунаєм" (1957) роль Івана Карася зіграв Іван Паторжинський, а Одарки – Марія Литвиненко-Вольгемут, Андрія – Микола Шелюшко, а Оксани – Єлизавета Чавдар. Ці корифеї оперної сцени стали окрасою постановки…

Кадр з фільму "Запорожець за Дунаєм" (1953). Дует Івана Карася (Іван Паторжинський) і Одарки (Марія Литвиненко-Вольгемут)

З приводу критики, яка часто лунала з вуст відомих діячів культури (серед них був Іван Франко, який вважав оперу "Запорожець за Дунаєм" скоріше оперетою із занадто сентиментальними нотками в дусі творів західноєвропейських композиторів), дуже слушну думку висловив видатний український поет і перекладач, академік Максим Рильський: "Мене дивує, що ті люди, які говорили про "наивность" і "непритязательность" опери, не помітили основної ідеї твору. Ідея ця – любов до рідного краю. Коли писали рецензенти про Карася, що він любить випити "чесно" у компанії з кумою (замість небоги), їм на думку не спадало, що це глибоко патріотичний твір, що все це річ, напоєна безмежною любов’ю до рідного краю".

Марія Загайкевич писала: "Значення твору С. Гулака-Артемовського для української культури визначається передусім тим, що у ньому міцно поєдналися традиції світового оперного мистецтва, усталені на той час канони оперного жанру зі специфічними особливостями національної художньої ментальності та народного мелосу. В результаті виник твір напрочуд самобутній і стилево цільний".

Може, тому й сьогодні опера Семена Гулака-Артемовського залишається чи не найбільш популярною українською оперою, яка має довге, понад півтора століття, сценічне життя на оперних сценах як України, так і за кордоном.

На будинку колишньої бурси Київської духовної академії, на вулиці Набережно-Хрещатицькій, 27, ще 1972 року було встановлено бронзову меморіальну дошку Семену Гулаку-Артемовському. Там він проживав в 1824-1830 роках під час навчання Київському повітовому духовному училищі.

Бронзова меморіальна дошка Семену Гулаку-Артемовському на фасаді будівлі колишньої бурси Київсьької духовної академії і семінарії, де він проживав у 1824-1830 роках. Вулиця Набережно-Хрещатицька, 27 на Подолі. Скульпторка Галина Кальченко, архітектор Анатолій Ігнащенко. Фото автора

Зовсім поряд розташований храм Миколи Чудотворця Набережного у стилі пізнього українського (козацького) бароко, збудований за проєктом видатного архітектора Івана Григоровича-Барського у 1775 році. Семен Гулак-Артемовський ще юнаком приходив до цієї церкви разом з однолітками-бурсаками…

Теги за темою
Київ
Джерело матеріала
loader
loader