Для Трампа головне – форма. А для нас суть. Чому Україна не має права на емоції

Трамп знов прокинувся, побачив заголовки із відповіддю Зеленського і знов накатав істеричний пост.

Це як вічний двигун. Це може продовжуватись вічно. Маск сидить на наркотиках, Трамп сидить на кока-колі і гамбургерах. Сильний енергетик.

Ми всі розуміємо, хто такий Трамп. Але Трамп – це нові умови задачі. Це факт, на який ми не можемо вплинути. І, схоже, не можуть вже і самі американці.

Але підтримка США нам потрібна. Хоче ми цього чи не хочемо, поважаємо нову адміністрацію в Вашингтоні чи ні. А цей публічний срач не потрібний. Хто від нього отримає оргазм – це Путін. Який продовжує лизати дупу Трампу. Вербувати його таким чином.

Тому найкраще, що може зробити українська влада, це тупо ігнорувати задорні пости Донні. Хай пише шо він пише. Все з ним вже ясно. Зеленському не треба доводити нікому в Україні, що в нього високий рейтинг. Чи щось інше.

Кожен такий пост Трампа – це більше шоку у нормальних людей. В ЄС. Хто і лишився нашим найбільшим союзником. Тут немає на що реагувати. Бо це не факти і не аргументи, тим більше що Трамп ніколи не був відомим у слідуванні реальним фактім і мало звертає уваги на правдивість того, що він говорить. Це потік свідомості, яку начинили російською пропагандою. Від людини, яка ніколи не любила Зеленського і не полюбить вже.

Україні треба бути дорослою. Бо більше дорослих у світі не лишилось. І просто сховати емоції. Як кажуть мами дітям, які залучені у процес "Будь доросліший за нього", коли "хто як обзивається, той так і називається". Мовчання буде більш показове, ніж ще 10 дотепних образ на адресу Трампа. Бо ці образи зроблять приємно тільки росіянам. Ми ж не хочемо доставити їм задоволення.

А мовчання зараз буде проявом гідності. Ми можемо показати, що ми вище цього.

Трамп вже обзивався на Канаду, принижував Трюдо. Щось там казав про сектор Газа. Хтось памятає що? Він швидко може знайти іншу нову ціль. Заяв, які залишаються просто заявами. Коли йому не публічно казали "ні", погладжуючи по голівці на публіці.

Трампу треба вміти казати ні. Але не публічно. Бо для нього не важна суть. Йому важлива форма. Він має виглядати сильним. І має постійно дарувати якись перемоги. Приносити їх.

А для нас головне те, що відбувається. І ми маємо пожертвувати формою. Просто тому, що нам не треба щоб ці срачі зайшли занадто далеко. Ми потребуємо співпраці з США. Не як з партнером, звісно. При Трампі це неможливо. Не як с ціннісним союзником, ні. А як з країною, що виробляє ракети для патріотів. Які нам потрібні.

Як з країною, що має запаси зброї. Яку вона вже не буде нам відправляти. Але принаймні може продавати за гроші Європи.

Ми немає права на емоції. Бо на кону майбутнє. Це не черговий епізод серіалу. Ми маємо бути дорослими. Ігнорувати інфантильні образи. Знаючи кінцеву мету.

Це може бути важко. Іноді це може бути принизливо. Принаймні так може видаватись. Але ми воюємо з потужнішим ворогом, потребуючи підтримки. І в США ще лишились наші друзі.

Хоч вони і мовчать. Бояться. Не хочуть, щоб про них писали пости чи то Маск чи то Трамп. І ми маємо допомогти їм допомагати нам.

Оригінал