Репер, який одягнув берці: Ярмак розповів про мобілізацію з 18, перемогу у війні та чи можливий мир
Репер, який одягнув берці: Ярмак розповів про мобілізацію з 18, перемогу у війні та чи можливий мир

Репер, який одягнув берці: Ярмак розповів про мобілізацію з 18, перемогу у війні та чи можливий мир

Олександр Ярмак — репер, який став добровольцем для захисту України. Для нього найголовніше — це збереження життів бійців. Також він активно підтримує українську культуру та вважає, що Росія не може бути прощеною. Фокус публікує велике інтервʼю зі співаком та військовослужбовцем.

Репер Олександр Ярмак з перших днів повномасштабного вторгнення став добровольцем та продовжує захищати українську землю від російських окупантів. Військовослужбовець брав участь у боях у Харківській області, очолював взвод операторів FPV-дронів. А з вересня 2024 року Олександр Ярмак — командир R&D підрозділу 412 полку Сил безпілотних систем та командиром роти. Під час служби головнокомандувач Олександр Сирський нагородив репера нагрудним знаком "Золотий хрест".

Фокус поспілкувався з Ярмаком, який більше розповів про свою службу та інноваціїї, які допоможуть перемогти Укрраїні у війні проти Росії.

Як змінилася війна за три роки, та що чекає на Україну в найближчому майбутньому?

Раніше ви казали, що ухвалили рішення мобілізуватися ще у 2021 році, бо розуміли, що буде війна. 24 лютого 2022 року РФ повномасштабно напала на Україну, що ви відчували того дня?

Це мій обов'язок захищати свою домівку. Можливо, якби вони не атакували Київщину, я б ще якийсь період культурно підтримував наші сили оборони і пізніше мобілізувався до війська. Так як йшлося прямо про захист моєї домівки, мого рідного регіону — Київщини, для мене рішення було очевидним, що потрібно захищати свою батьківщину.

Як ваша родина відреагувала на те, що ви вирішили мобілізуватися?

Я попереджав дружину про те, що якщо буде повномасштабне вторгнення, я точно буду дотичний до оборони країни. Ми говорили з нею про те, що я, можливо, як музикант буду підтримувати військових на фронті. Але вже напередодні вторгнення, так як були кинуті понтонні переправи з Білорусі в бік Чорнобиля Київської області, було розуміння того, що Київщина теж буде брати участь у бойових діях. І тому я попередньо до цього готувався.

Як змінилася війна за ці три роки?

Кардинально змінилася. Тоді ми йшли в бій з палками, зараз — воюємо супертехнологічними речами, наближаємось до використання штучного інтелекту, машинного зору. Це зовсім інший рівень війни технологій, залучення людей в ці процеси. Зараз зовсім інша війна, ніж та, яка почалася 24 лютого 2022 року.

Що, на вашу думку, чекає на Україну цього року?

Великі випробування. Сьогодні (13 лютого, — ред.) було багато заяв Дональда Трампа щодо України. У нас багато внутрішніх проблем, немає певної об'єднаності і суспільства, і політичних еліт. Це турбує, викликає занепокоєння, що Україна не настільки об'єднана, наскільки потрібно, щоб перемогти такого потужного ворога.

Головне — нам потрібно не чекати заяв якихось світових лідерів, а потрібно розраховувати на себе — на свої можливості, робити більше, ніж ми можемо. Тому що перемога — це коли ти робиш щось більше, ніж міг завжди. Це те, що має зробити кожен українець. Неважливо, чм він зараз у війську, чи він працює для війська. Головне, щоб наша нація була залучена в захист країни.

Не можна абстрагуватись від страшної війни, найстрашнішої війни з часів Другої світової, і просто жити, радіти, чекати якогось райдужного миру. Інфантильно не розуміти, що в житті нічого саме по собі не стається. Потрібна долученість. Якщо ми об'єднаємося, якщо свідомість більшості включиться, і ми як нація вистоїмо, тоді Україна буде збережена. Якщо все ж таки в нас не вистачить якоїсь життєвої мудрості, зрілості, то дуже ймовірно, що цього року ми можемо програти війну і програти Україну в найближчій перспективі. Ніяких обнадійливих меседжів немає, ми маємо розуміти, що вся відповідальність тільки на нас самих.

Ви у 2023 році очолили підрозділ дронів. Ви керували FPV-дронами тоді, коли вони були тільки в спецпідрозділах. Як змінилася роль дронів з того моменту до сьогодення?

Зараз FPV-дрони, БПЛА тактичного рівня застосовуються майже в кожній ланці Сил оборони України. Тобто це вже не спецпідрозділи, це вже тероборона, стрілецькі батальйони. Рота снайперів працює з FPV, бригадна артилерійська розвідка працює з FPV.

Абсолютно всі почали використовувати ударні FPV-дрони, Mavic, як розвідку, скиди. На тактичному рівні це основний засіб стримування ворога. Плюс зараз з'являється оптоволокно, яке буде тим засобом, який має врятувати лінію фронту. А спецпідрозділи вже починають працювати більш системно на більшу глибину — 30+, використовуючи різні новітні засоби, технології. Роблять це досить успішно.

Я представник 412-го полку NEMESIS, за останні декілька місяців наш полк уразив більше 30 об'єктів протиповітряної оборони ворога. Це найдорожчі зразки техніки типу БУК, ТОР. Тому ми вже виходимо на більш глибинні системні ураження, не кажучи про загалом сили безпілотних систем, які дотичні майже до всіх уражень в глибину Росії дронами Deep Strike.

Ярмак —командир підрозділу 412-го полку Сил безпілотних систем
Фото: Особистий архів Ярмака

Як ви вважаєте, як може в майбутньому змінитися роль дронів? Зараз всі підрозділи використовують FPV, які раніше були лише в спецпідрозділах, тоді як спецпідрозділи пішли далі. Інші підрозділи переймуть ті дрони, які зараз використовують спецпідрозділи?

Ні, це зовсім інші зони відповідальності. Війна ж це не просто, коли всі біжать вперед. Війна — це зони відповідальності, впорядкованість бойових порядків. На сьогоднішній день у нас є багато різних технологій на тактичному, оперативно-тактичному, оперативному і стратегічному рівнях. Тепер потрібно, щоб це стало системою, щоб кожен чітко розумів, де та на яку глибину ми використовуємо FPV-дрони, middle strike та deep strike, хто з цим працює, за це відповідає, впорядковує радіоефір, створює коридори прольоту. У нас є маленька безпілотна авіація, і тепер нам потрібно створювати центри координації й управління цієї безпілотної авіації.Музична творчість під час війни

Минулого року ви зустріли свого фаната серед російських полоненів. Чи складно вам було наважитися з ним поговорити?

Була емоційна зустріч. Я налаштовувався, що зустрінусь з більш-менш переконаним "імперцем", який чітко розумів, що він тут робить. А він, може я десь внутрішньо виправдовую його, але дуже схоже, що дійсно опинився в Україні через життєві обставини. І дійсно, коли хтось опиняється в російській армії, у нього немає вибору, куди йти. Там убивають тих, хто відмовляється виконувати наказ.

Жаліти його зовсім не потрібно. Це класична історія середньостатистичного росіянина, коли в житті жахлива ситуація — кредити, проблеми тощо — знайти ще більше пригод на свою голову і десь як тварина померти без сліду. Класична історія росіян — самоутилізація.

Що ви відчували під час розмови з ним?

Відчув, що він щиро кається, тому що була розмова ще поза зйомкою. Було відчуття того, що він говорить все ж таки щиро, що в цьому немає якоїсь видуманої легенди або гри. Плюс контрразвідники, які вже мають досвід спілкування з цими мразюками, кажуть, що дійсно є такий клас бідолаг, це один із них.

Раніше ви будували свою кар'єру й на території Росії також. Чи спостерігали ви до 2014 року російський шовінізм по відношенню до українців?

Я його дуже гостро і яскраво відчув, коли я вийшов на Майдан у листопаді 2013 року. Тоді всі ті, хто називали тебе другом, братиком, почали розказувати, що я тупий, мною керують американці, це все рука заходу. Тоді я відчув, які нещирі всі наші відносини були до цього.

Вони ніколи не сприймали Україну як суб'єкта. Ми для них завжди були меншим братом, і зараз ми ще й стали ворогами. Останні опитування в Росії показують, як вони розуміють, чому йдуть вбивати українців — ми вороги, зрадники їх системи координат, ідеології. Вони вважали, що імперія має бути єдина, що всі мають рівнятися на Росію. Так як Україна обрала собі інший шлях, то ми зрадники, яких потрібно знищити, яким потрібно показати силу. І це їх щирі переконання.

Як вам вдається записувати треки під час служби?

Вдається, у мене мало часу на написання пісень, а на запис потрібно чотири години. Це не є проблемою. Кожен військовослужбовець працює позмінно. Час відпочинку дехто витрачає на свої справи, а я на творчість.

За останні пів року цих пауз стало настільки мало, що я не знаю, коли вийде моя наступна пісня. Адже я став командиром роти, в мене в підпорядкуванні більше ста бійців. У кожного свої проблеми, питання, все потрібно забезпечити, навчити, розставити, правильно впорядкувати. Також є питання на рівні командування Сил безпілотних систем, де до цього я виконував певні обов'язки. Плюс є медійна складова, як зараз, я розумію, що маю деякі речі коментувати, про деякі речі говорити, підсвічувати для того, щоб у війську відбувались позитивні зміни.

Тому зараз часу на творчість взагалі не залишилося. У мене є дуже багато треків ще з минулого року, спільні роботи з відомими українськими виконавцями і виконавицями. Це дуже красиві пісні, але я рік не маю часу для того, щоб прийти й попрацювати над творчістю. Часу на творчість стає все менше, бо ситуація критичності для країни стає все більшою. Тому поки фокус на захисті України.

Після закінчення війни ви поринете повністю у свою творчість, чи, можливо, ще чимось займетеся?

Мені поки складно прогнозувати. Перше — потрібно захистити Україну, щоб вона сталася, була незалежною, сильною країною. Для того, щоб вона була такою, нам потрібно розвивати технології. Адже тільки технологічні держави є найуспішнішими на цій карті світу, тому я сприяю тому, щоб Україна технологічно розвивалася.

Розвиваючи технології, впроваджуючи їх у військо, шукаючи нові засоби й підходи, я намагаюсь зменшити залученість людей на полі бою, щоб врятувати їх життя, здоров'я. І це основний фокус наразі.

В Олександра Ярмака майже не залишилося часу на творчість
Фото: Особистий архів Ярмака

Бойовий досвід та мобілізація: що варто змінити у війську

Ви можете більше розповісти про свій бойовий досвід? Який випадок ви запам'ятали найбільший, чи він був особливий?

Нещодавно я бачився з товаришем з 73-го центру сил спеціальних операцій. Ми говорили з ним про війну на островах на Херсонщині, яка вона була кривава. Зараз ми програли майже всі острови в руслі Дніпра на Херсонщині.

Він показав кадри бойових дій на цих островах і сказав: "Я бачив ваше відео знищення росіян". Це був підрозділ "Шторм Z", який атакував наші позиції. Він сказав: "Для мене там кожен куточок знайомий". Він мені показував кожну хату, кожне приміщення, куди залітав наш FPV-дрон.

Ми тоді поклали півзводу тільки FPV-шками. Це було в червні 23-го року, коли FPV тільки набирали обертів, ставали масовим явищем. Ми якраз обговорювали те, наскільки FPV підвищили ефективність ураження ворога. Він сказав, що якби FPV масово з'явились трішки раніше, то набагато більше бійців Сил оборони були б захищенішими й залишилися живими, здоровими.

Що б ви хотіли змінити в українській армії ось на третьому році війни?

Старі підходи, тому що війна змінилася. Хотів би, щоб було менше якоїсь внутрішньої політичної гри, тому що вона існує. Армія — це така країна всередині країни, там свої погляди, свої лідери, свої табори. І це дуже шкодить фронту.

Важливий максимальний перехід до технологій, пошук нестандартних рішень, залучення фахових людей. З останніх новин, які ми бачимо, дійсно все більше почали прислухатися до цього, до людей, які в цьому компетентні. Але ми ще на рівні 1200 кілометрів активної ділянки фронту бойових дій.

Ми ще далекі до того, щоб ця історія була системна, підтримувалась на всіх рівнях — від середньої офіцерської ланки до найвищої. Тому намагаємось на це впливати.

Як, на вашу думку, Україні потрібно покращити процес мобілізації та збільшити мотивованість новобранців?

Зміна культури підходу в армії. Людина має бути центром, навколо якої працює вся система і вся інфраструктура. Ми маємо робити все, щоб в першу чергу наш піхотинець був максимально захищений, оснащений і підготовлений. Це найголовніше.

На жаль, це далеко не завжди так, через це ми несемо великі втрати. Це є певним наслідком, ми роками забивали на армію, абстрагувалися від цих питань. Мінімум половина населення з 14 року до 22 взагалі мало цікавилася війною яка відбувалася на сході нашої країни. В житті все має причинно-наслідковий зв'язок, і зараз ми отримуємо наслідок того, що в нас багато некомпетентних осіб в армії. Компетентні не можуть взятись нізвідки. Для того, щоб щось змінити, хтось має прийти і це зміннити. Конкретно я залишаюся у війську, тому що розумію, що якщо я хочу щоб ми перемогли, якщо я хочу, щоб наша армія дійсно була іншою, я від себе маю робити все можливе на тому рівні, де я знаходжусь.

Якби я відчував, що в мене це не виходить, то я б, можливо, шукав якийсь інший профіль, щось би змінював. Можливо, це буде звучати гучно, але дійсно культуру, яку я будую в себе в колективі, взаємодію з іншими структурами, з якими ми співпрацюємо, дійсно я несу високу культуру по відношенню до людини, до застосування технологій у війську. І мені приємно, коли мої побратини, з якими ми воювали в інших підрозділах, дякують за спільну службу. В нас взагалі немає якихось неприємних історій взаємовідносин з кимось у колективі. Ми будуємо взаємовідносини на взаємоповазі, свободі до креативу, в першу чергу на захисті життя бійців — це найголовніше.

Для мене, як для командира, найголовніше, щоб мої бійці були максимально підготовлені до операції, і щоб мої бійці після цієї операції залишились живими і здоровими. Тому я тисячу разів переглядаю всі ті речі, які ми плануємо, бо якщо ми втратимо хоча б одного нашого бійця, для мене, як для людини, буде великою трагедією. Я вважаю, що кожен командир має так ставитись до свого особового складу.

Ярмак зі своїми побратимами
Фото: Особистий архів Ярмака

В Україні хочуть відійти від мобілізації та перейти суто на контракту службу. Як ви вважаєте, більш професійна армія покращить ситуацію у війську та допоможе прискорити перемогу?

Наслідок російської культурної експансії привів до того, що в нас велика частина населення дійсно не усвідомлює і не завжди себе ідентифікує з Україною, з її майбутнім. Чоловіки, яким дали можливість рекрутингу, обрання посади, підрозділу, далі продовжують ігнорувати те, що відбувається в країні. За останній місяць мені щодня приходить мінімум один максимум до п'яти дзвінків: "Я в ТЦК, як попасти в Сили безпілотних систем?"

Дуже багатьом людям, яких я запрошував на рекрут-івенти Сил безпілотних систем, пояснював, що це робота з високими технологіями, що це не тільки захист держави, це і величезний досвід, тому що ти працюєш з технологіями, до яких у цивільному житті ти б ніколи не мав доступу, тому що це дуже дорогі технології. Багато людей думають, що вони десь проскочать, можуть десь якось відпитляти від захисту держави, а потім стається так, що вже не вони обирають собі посаду, підрозділ, місце служби і взаємодію з колективом, а вже їм обирає ТЦК місце служби або майбутній навчальний центр, в який вони потрапляють.

Моя просто порада — не чекати, а розуміти об'єктивну реальність, у якій ми знаходимось. Країна і світ загалом пірнають в епоху війн, в епоху боротьби, в якій кожній людині на планеті важливо вміти, знати тактичну медицину, мати вогневу підготовку, підготовку по роботі з безпілотними системами. Якщо людина ігнорує ці три пункти, її чекають дуже непрості випробування в житті. Чим більше українців це усвідомлять і чим швидше, тим більше шансів, що ми зупинимо ворога, і ще якийсь проміжок часу на планеті буде дійсно мирний період. Якби більше людей було залучено до захисту, в нас і втрати були менші, і зміни були б швидші. Ми, частина добровольців, яка з 22 року воює вже на морально-вольових, намагаємось продовжувати робити зміни, вже 300 раз вигорали, перегорали і знову вмотивовувались.

Перемогти наше військо можливо, перемогти націю неможливо. Тому кожен має ставити питання собі: "Що я зробив для того, щоб Україна перемогла в цій війні?"

Як ви ставитесь до призву молоді, наприклад, 18-річних? Потрібно знижувати мобілізаційний вік?

Я, якщо чесно, погано ставлюсь до цього. Я бачу, що в нас ще достатньо мобілізаційного резерву, який мав би допомагати війську. Іноді, потрапляючи в якісь місця, компанії, я дивлюсь, що деяка частина населення, яка здорова, фізично готова, може допомагати на багатьох напрямках. Тому що війна — це не тільки бойові посади, це ще й небойові важливі посади — від діловода, який, знімаючи всю паперову напругу на практичну площину, підвищує ефективність роботи, рятує по факту життя.

Коли людина не думає, що на ній купа майна, яке потрібно списати, як вона це зробить, чи робити виліт зараз чи не робити, коли вона чітко розуміє, що за неї це зробить діловод, його справа тільки знищувати ворога — тоді він бере і знищує. Відповідно від цього рятується життя, тому що особа системно працює без пауз, без якогось страху, що в неї це майно, наприклад, потім хтось щось спитає.

Таких посад важливих дуже багато у війську — це логісти, юристи, фінансисти. Дуже багато людей могли б навіть на рівні небойових посад допомогти будувати ефективні структури, тому що це фундамент бойової роботи. І тому мобілізаційний ресурс ще дуже у нас високий.

І я все ж таки фокусувався б на тому, щоб залучати більше такого ресурсу, ніж молоді. Зрозуміло, що ця молодь дійсно фізично має кращі якості, вона більш емоційна, готова робити героїчні вчинки. Але мені особисто, як командиру, як просто чоловіку, батьку, не хочеться, щоб наша молодь робила героїчні вчинки.

Мені хочеться, щоб наша молодь системно правильно, максимально, наскільки це можливо, безпечно знищувала ворога. Зараз і так багато добровольців долучається у віці з 18 до 24 років. Ці хлопці воюють переважно в піхоті, тому що це дуже емоційний вік, у якому ти хочеш знайти справедливість у цьому світі.

Мені не хочеться, щоб ми грали на емоціях цих молодих, дуже щирих людей. Мені хочеться, щоб ми системно підходили до розбудови нашої армії.

Якщо в Україні достатньо мобілізаційного ресурсу, то навіщо влада придумує ці ініціативи, наприклад, як з "Контрактом 18-24" для молоді? Чому не мотивувати більш доросле населення?

Тому що на нас тиснуть наші західні партнери, і це призводить до таких рішень, що ми маємо шукати якісь компроміси. Об'єктивно бачите, для населення зробили вже додатки, дуже багато сервісів як Lobby X, де ти можеш обрати посаду. Але населення все ж таки чекає, що прийде Трамп, прийде ще хтось, і настане якийсь райдужний мир. Це інфантильність, це абсолютно низька свідомість і усвідомлення того, як існує світ, людство. Потім це для багатьох погано закінчується.

Репер прагне відвоювати українські території
Фото: yarmak_music/instagram

Якщо США, наприклад, наполягатимуть на зупинці війни, замороженні по лінії бойового зіткнення, країна погодиться? Чи що нам потрібно робити, на вашу думку?

Я не президент, я не маю всіх даних перемовин на найвищому рівні, даних розвідки, статистики, аналітики по нашій готовності й спроможності, скільки ще утримувати лінію бойового зіткнення. Мені складно сказати. Я, читаючи останні новини, просто розумію, що ніколи в житті не пробачу Росію. І, напевно, конкретно я буду жити з тим і, можливо, в майбутньому помру з тим, щоб відвоювати українські території.

Для мене справедливість дуже важливе питання. Я вважаю, що те зло, ті страждання, ті діти під плитами від російських ракет — це все не має бути прощеним. За це має бути покарання, я точно буду частиною цього покарання для Росії і для всіх тих, хто підтримав цю війну.

Що нам потрібно для перемоги? Назвіть топ 3 необхідні речі?

Перше, нам потрібно ставати більш технологічними і якомога швидше. Ми маємо замінити людей роботизованими, автоматизованими системами наскільки це можливо. Повністю це зробити не буде можливим у найближчій перспективі нашої війни. Друге, нам потрібно змінити культуру в армії.

І третє, ми маємо рахувати коефіцієнт корисних дій. Це одне з найголовнішого, ми маємо максимально автоматизувати всі процеси, вести аналітику, постійно рахувати, скільки ми витрачаємо ресурсу на знищення однієї одиниці ворога.

Коли у нас будуть ці три компоненти, наша армія реально буде системно знищувати ворога, ми зменшимо кількість втрат, і тоді в нас буде шанс в майбутньому відвоювати нашу територію.

Окрім цих операційних компонентів, у нас ще є компоненти такі як корупція і, напевно, неготовність деяких найвищих керівників Сил оборони до такого рівня боротьби. Тому що ця війна дуже складна, і ми можемо критикувати багато наших військових, генералів, ще когось. Але для того, щоб таку важку війну вести, нам потрібно виховувати зовсім інших спеціалістів. Я сподіваюся, якраз ті, хто зараз пройшли бойовий шлях, і ті, хто з 14-го року росли як офіцери, зараз коли вони стають полковниками, в майбутньому генералами — я думаю, що це наступне покоління може виграти цю війну.

Нагадаємо, у серпні 2024 року репер Олександр Ярмак отримав нагрудний знак "Золотий хрест" від головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Його відзначили за мужність та успішне виконання завдань під час бою.

Тоді ж Ярмак зустрів російського війського, який потрапив в український полон та виявився його фанатом. За словами репера та військовослужбовця, полоненого утримували в колоніх в "нормальних умовах" та не ображали.

Теги за темою
Збройні сили України військові
Джерело матеріала
loader
loader