Рецензія на серіал «Нульовий день» / Zero Day

20 лютого на платформі Netflix вийшов політичний трилер «Нульовий день» з Робертом Де Ніро у головній ролі. Актор також виступив одним з виконавчих продюсерів шоу. В огляді нижче розбираємося, наскільки захопливим і напруженим вийшла місцева історія про «руйнівну глобальну кібератаку».

«Нульовий день» / Zero Day

Жанр політичний трилер
Режисерка Леслі Лінка Глаттер
У ролях Роберт Де Ніро, Ліззі Каплан, Джессі Племонс, Джоан Аллен, Конні Бріттон, Білл Кемп, Ден Стівенс, Анджела Бассетт, Метью Модайн, Кларк Грегг
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Колишній президент Сполучених Штатів Джордж Маллен міг би спокійно собі насолоджуватися безтурботною пенсією та писати мемуари. Однак коли його країна піддається глобальній кібератаці, наслідком якої стають тисячі жертв, він не може стояти осторонь. Нинішня лідерка США Евелін Мітчелл пропонує Маллену очолити спецкомісію з розслідування інциденту, тож він завзято береться за справу з ціллю знайти та покарати винних. Та це завдання видається куди більш заплутаним, ніж могло здатися на перший погляд.

В контексті нинішнього політичного клімату в Америці та світі загалом, коли новини про Трампа з’являються одна за одною зі швидкістю кулеметної черги, зовсім не дивно, що кінороби намагаються якось реагувати на сучасну політичну повістку. «Нульовий день» навряд чи несе якусь викривальну місію, та про страхи пересічного американця в умовах напруженої політичної ситуації говорить досить чітко.

Те, що сьогодні на екранах з’являється чимало проєктів у жанрі шпигунського трилера, а також помітна присутність трилерів політичних (пригадуємо відносно недавнє «Агентство», яке поєднувало ці два жанрові напрямки) є характерним відгомоном нинішньої неспокійної епохи. Так само як сюжети про протистояння двох наддержав, причому не тільки шпигунські (від прямолінійного «Червоного світанку» до якого-небудь «Роккі 4»), були характерними для свого часу і прямим наслідком холодної війни.

От і зараз першими у списку підозрюваних в підступній кібератаці виявляються росіяни (і як тут не згадати про потужну хакерську атаку на «Київстар» у грудні 2023-го), тим більше, що на гаджети американців надійшло повідомлення цілком у дусі представників боліт — «this will happen again», тобто, щось на кшталт їх притрушеного «можем павтаріть». В одному з діалогів навіть згадується Помаранчева революція 2004 року і звинувачення росіянами американців у її організації. Втім, російський перебіг подій був би занадто простим і очевидним, та й малоймовірно, що сценаристи дозволили б персонажу Де Ніро закинути вудки у потрібний ставок в першому ж епізоді.

Усі ці марні метання і численні хибні шляхи, велика кількість нудних порожніх діалогів та другорядних персонажів, які ні до чого не ведуть, плюс нюанс щодо того, що у головного героя потроху протікає дах (хто ж вбив того клятого Бембі?) зовсім не допомагають цій історії розвиватися таким чином, щоб вважати її стовідсотково захопливою. Простіше кажучи, розслідування як таке не цікаве.

І тоді стає вдвічі прикро з огляду на те, наскільки багатообіцяльним виглядав «Нульовий день» на початках. Не пройшло і десяти хвилин, як події починають стрімко розвиватися, і от уже Джордж Маллен зосереджено вдивляється в новинний сюжет з воістину апокаліптичними кадрами численних аварій по всій країні. Та минають якісь пів години, і початковий запал еммеріхівського штибу стрімко сходить нанівець. До кінця дебютного епізоду поступово починаєш втрачати зацікавленість до того, що відбувається на екрані.

По-перше, творцям вдалося зібрати чудовий акторський склад на чолі з прославленим ветераном Робертом Де Ніро, який, здається, втілює того, хто становить алюзію на Байдена. Той же Джессі Племонс, який перекочував сюди з попереднього проєкту режисерки Леслі Лінки Глаттер «Любов і смерть», видає міцний перфоманс. По-друге, в окремих моментах ця історія спроможна добряче заінтригувати, і тоді рівень залученості знову зростає. Особливо це стосується двох фінальних епізодів, коли автори припиняють незграбно водити за носа Джорджа Маллена, а разом з ним і глядача.

Зважаючи на вищесказане, після перегляду важко позбутися думки, що у форматі повнометражного фільму цей матеріал виглядав би куди краще. У зв’язку з обмеженим хронометражем сценаристам потрібно було б витискати з нього усе найцікавіше, а зайві елементи просто відкидати. Але в тому вигляді, в якому історія постала перед глядачем, важко стверджувати, що вона вартує того, щоб стирчати біля екрана шість епізодів тривалістю від 40 хвилин до майже години.

Як мінімум можна спробувати дати йому шанс, якщо вас не бентежить фактор того, що протистояти просунутим кібертерористам довірили динозавру ще більш олдскульному, ніж Джон Маклейн у четвертому «Горішку». А такі хлопці звикли покладатися на ̶к̶н̶о̶п̶к̶о̶в̶у̶ ̶N̶o̶k̶i̶a̶ паперові записники, а не оті ваші компуктери. Напевно, саме тому все у них і виходить.