Трамп і Сталін: паралелі політичного культу в США

У молодості я сприймав США як країну вільних і гордих людей — повну протилежність оточуючому радянському царству рабства, боягузтва й двомислення. Тим більше дико спостерігати, як на вільній американській землі виникає новий холуйський Совок.

У республіканській правлячій верхівці закріпилися типово радянські традиції: культ особи вождя, змагання у плазуванні перед ним, двомислення, готовність змінювати погляди відповідно до коливань партійної лінії та вказівок згори (тобто самого вождя).

Культ Трампа вже перевершив прославляння "дорогого Леоніда Ілліча" й наблизився до культу Сталіна. Вождь завжди правий, і крапка. Той, хто сумнівається, — ворог народу, а сперечатися з вождем означає ображати країну.

Унизливе холуйство трампівської верхівки перед новим "батьком і генієм" набуває просто непристойних форм. Солідні чоловіки в червоних шапочках із написом про свого начальника "Трамп у всьому виявився правий" виглядають не лише етично, а й естетично огидно й фальшиво.

Хамська атака Трампа на Зеленського нагадує конфлікт Сталіна і Тіто. Наприкінці війни югославські керівники несміливо поскаржилися, що радянські військові ґвалтують місцевих жінок. Ця скарга несподівано так обурила Сталіна, що стала першим епізодом багаторічного конфлікту.

Цікаво, що Сталін звинуватив Тіто у невдячності так само, як Трамп – Зеленського: "Ви не можете не знати, що Радянський уряд, попри колосальні жертви та втрати, робить усе можливе й навіть неможливе, щоб допомогти вам… Не можна так ображати армію, яка вас підтримує…".

Тіто раніше сприймався в СРСР як герой. Але щойно Сталін образився на нього, всі радянські керівники одразу почали імітувати ненависть до глави Югославії. Те саме відбувається і зараз. Варто було Трампу й Венсу напасти на Зеленського, як більшість республіканців, які раніше симпатизували Україні, холуйськи долучилися до цих нападок.

Радянські традиції відтворюються в трампістському середовищі навіть у деталях. Пам’ятаєте, як у СРСР люди вирізали з фотографій обличчя друзів, оголошених ворогами народу? Так само поводяться і багато республіканців. Сенатор Роджер Вікер одразу після гніву Трампа видалив пост із фото, де він тисне руку Зеленському. А сенатор Ліндсі Грем, який ще вчора розсипався в похвалах українському президенту, того ж дня від нього відрікся.

Знайомий політик розповідав, що в кабінеті радника президента з нацбезпеки Волтца висить український прапор, і він всіляко підтримує Україну. Але щойно партія, а точніше її вождь, сказав "фас", Волтц кинувся на Зеленського з безглуздими й грубими звинуваченнями.

Такі люди, як Волтц (а також Рубіо, Круз, Грем, Келлог і багато інших республіканців), — приклади радянського двомислення. Вони самі проти Путіна і в душі за Україну, але публічно підтримують антиукраїнські істерики самозакоханого боса. Так само радянські партійні критики засуджували "упадницьке буржуазне мистецтво", а паралельно таємно колекціонували картини й декламували напам’ять вірші авторів, яких таврували.

Республіканська партія перетворюється на американський клон КПРС. У Конгресі ще залишилося кілька партійних дисидентів, але їх, найімовірніше, "зачистять" на найближчих праймеріз і більше на вибори не допустять. Решта оспівують товариша Трампа як "організатора та натхненника всіх наших перемог". Раби, жалюгідні раби.

До речі, коли кон’юнктура зміниться і критикувати вождя стане не страшно, а вигідно, партійні раби з насолодою винесуть його з віртуального мавзолею, мовляв, "виявився наш батько не батьком, а сукою". Так само, як це зробили їхні радянські попередники.

Оригінал